А от ротики жіночі —
Навпаки — на небі вужчі,
Аніж мають їх красуні,
На землі оцій живущі.
Так в цілунках, в жартах, в учтах
Проживать ми будем завше,
Дружно "Кіріє елейсон"
Й "Алілуя" заспівавши".
От замовк чернець. Монахи,
Певні, що в поганськім серці
Тьму здолали, до купелі
Воду вже тягли в цеберці,-
Та євреї мають зроду
До води якусь відразу.
Тож наваррець раббі Юда
Розпочав промову зразу:
"Щоб своїм зерном засіять
Грунт сухий мойого духу,
Гноєм лайки, кпин і глуму
Ти жбурляв мені на скруху.
Я в цих методах вбачаю
Ваших звичаїв ознаку,
І тебе не буду шпетить,
А складу натомість дяку.
З ваших догмів про триєдність
Наші люди не дивують,
Адже з правилом потрійним
Ще з дитинства порядкують.
Що три постаті в собі
Бог ваш має — це не чудо,
Бо в поганців тих богів
Тисяч шість, напевне, буде.
Бог, що названий Христом,
Нам, признатись, не відомий,
З його матір'ю святою
Теж, на жаль, я не знайомий,
Та мені шкода, коли
Десь віків тому дванадцять
Мусив він в Єрусалимі
Гірко так поневіряться.
Чи його євреї вбили,-
Хто б у цім переконався,
Якщо сам Delicti corpus4
За три дні кудись подався.
Кажуть, наче з нашим богом
Він — в рідні, тому й в пошані,
Але брешуть, бо ми знаєм,
Що бездітний цей останній.
Наш господь — це не ягнятко,
Що за людство вмре охоче,
Філантропіком нікчемним
Бути наш господь не хоче.
Наш господь — не бог любові.
Поцілунки не для нього!
Помсти й громовиці бог,
Править він суворо й строго.
Він на грішників метає
Блискавиць своїх удари.
За гріхи дідів нащадки
Часто зазнають покари.
Наш господь живе одвіку,
І в палаці серед неба
Існувати буде він
Цілу вічність, думать треба.
Наш господь — він не мара.
Він — здоровий, повний сили,
А не щуплий, мов облатка
Чи мов привид із могили.
Наш господь — силач. Він в жмені
Держить сонце, місяць, зорі.
Гинуть люди й трони, тільки
Гнів у нього блисне в зорі.
Справді він великий бог.
Зрік Давид: немає змоги
Велич цю збагнути, всесвіт —
Це ослін йому під ноги.
Любить тішитись наш бог
Музикою і співанням,
То лиш дзвін йому здається
Поросячим верещанням.
Риба водиться в морях,-
Звуть Левіафан рибину.
З нею бавиться господь
Щодоби одну годину;
Тільки на дев'ятий день
В місяць Аб, коли до краю
Був зруйнований наш храм,
З нею бог смутний не грає.
Сотня миль — така велика
Довжина Левіафана,
Хвіст — мов кедр, плавці — мов тулуб
Ока5 владаря Васана.
М'ясо в нього пресмачне,
З черепашим не рівняти!
В судний день господь запросить
На обід в свої палати
Всіх обранців правовірних,
Щоб вони отут могли би
Досхочу покуштувати
Страв з улюбленої риби.
Бог з вина зготує соус,
Зробить з часника підливи,
Покладе присмак, родзинок,-
Просто мателот на диво!
В білій часниковій юшці
Редьки плаватимуть скибки,-
Ти б охоче, брате Хозе,
Попоїв тієї рибки!
До смаку й з вина підлива,
Де родзинки та горіхи,-
Раювало б, друже Хозе,
Черевце твоє од втіхи!
Божі страви — добра річ!
Тож не стій бовван бовваном,
Плоттю зайвою пожертвуй
Та й ласуй Левіафаном!"
Так принадно мовив рабин,
Знадно, кучеряво, пишно,-
І свої ножі євреї
Зводять, хрюкаючи втішно,
Щоб здобувши перемогу,
Зайву плоть в ченця відтяти,
Цінним втішитись трофеєм,
Закінчивши бій завзятий.
Та ченці тримались міцно
За дідівську давню віру
І за плоть свою, затявшись
Не віддать її в офіру.
Знову ганити єврея
Розпочав чернець побожний.
Кожне слово — таз нічний,
Ще й до того не порожній.
Рабин теж монаха шпетив,
Знов одчувши пал подвійний,
Хоч кипіло на душі,
Та з обличчя був спокійний.
Покликався він на "Мішни"6
Коментарії й трактати,
Витягав із "Таусфес-Йонтоф"
Найзмістовніші цитати.
Та яких блюзнірств страшних
Припустився піп-гульвіса!
Він сказав: цей "Таусфес-Йонтоф"
Хай іде собі до біса.
"Боже, чуєш ти таке?" —
Рабин скрикнув гарячково,
Увірвавсь йому терпець
І сказився він раптово:
"Ти посмів на "Таусфес-Йонтоф"
Це сказати? Леле! Леле!
Боже, відомсти блюзніру,
Хай твій гнів його розмеле!
"Таусфес-Йонтоф" — це сам бог!
Тож скарай своєю мстою
Тих, хто честь твою образив,
"Таусфес-Йонтоф" вкрив ганьбою.
Хай проваляться крізь землю
Так, як вояки Корая7,
Що колись тобі чинила
Опір їхня люта зграя.
Вдар своїм найкращим громом,
Щоб помститись недовірку,-
Для Содома і Гоморри
Ти ж знайшов смолу і сірку!
Боже, знищи капуцинів
Так, як військо фараона,
Від якого ми тікали,
Давши драла із полону.
Виставив цей цар Єгипту
Більше як сто тисяч воїв,
Вбрав у лати і мечами
Руки їх страшні озброїв,
Та правицю звів наш бог,-
Всі ті воїни суворі,
Мов нікчемні кошенята,
Потопились в Чермнім морі.
Боже, вдар по капуцинах,
Щоб мерзотники дізнались,
Що громи твойого гніву
Не ступились, не зламались.
Я тоді твою звитягу
Буду піснею хвалити,
Буду, наче Міріам8
Танцювати й в бубон бити!"
Цю промову перебив
Піп, одчувши гнів огненний:
"З волі бога сам загинеш
Ти, проклятий, ти, скажений!
Що мені твій бог бруднющий
І чортів твоїх навала!
Не боюся Вельзевула,
Астарота й Веліала!9
Не піддамсь нечистій силі,
Їх облуді і мерзоті!
Сам Христос вселився в мене,
Я його наївся плоті.
Причастився я Христом
І мені він більш смакує,
Ніж юха з Левіафану,
Що її сам чорт готує.
Ах, навіщо сперечатись?
Краще я вас всіх, прокляті,
Розіклав би, пік і смажив
На гарячому багатті!"