Це була година, якої Нелла прагнула, задля якої, очевидно, й затівала весь той гармидер, бо саме так відбувалося все двадцять років тому: він стояв на кухні поруч із Неллою, дивився, як вона запарює каву, куштував її салат — о третій або о четвертій ночі — і розглядав напис, викладений чорними плитками по білих: "Любов приходить на ситий шлунок". Рай завжди лишався в Неллиній кімнаті й дрімав. Тоді також гості засиджувалися допізна, ті ночі були заповнені балаканиною про політику, суперечками з Шур-бігелем, який закликав усіх вступати до штурмових загонів і християнізувати їх. Такі слова, як "дріжджі", "закваска" або такі фрази, як "збагатити націонал-соціалізм скарбами християнської думки", їх обурювали. Тоді також серед гостей були гарні дівчата, проте більшість їх загинула, деякі роз'їхались під час війни по чужих містах і країнах, а дві вийшли заміж за націстів і повінчалися з ними під дубами.
Потім Рай і Альберт пересварилися майже з усіма. Вони засиджувалися допізна над картами, принесеними з бюро, і серед ночі ще двічі пили каву: о другій годині і о третій.
Добре, що хоч кавник, в який тепер Нелла наливав каву, не той, що тоді. Та й не тільки він, багато чого невблаганно нагадувало, що часи змінилися.
Серце його калатало, коли він серед ночі йшов до своєї кімнати, щоб поглянути, як спить хлопець: Мартін виріс і, здавалось Альбертові, виріс швидко й остаточно. Альберт навіть лякався, побачивши на своєму ліжку великого одинадцятирічного хлопця: він л.ежав, розкинувшись, білявий, вродливий, дуже схожий на Неллу. У відчинене вікно долинали вже вранішні звуких далекий брязкіт трамвая, щебетання пташок. Чорнильна синява ночі за рядком тополь, що оточували сад, порідшала, зблякла, а нагорі, в кімнаті, де мешкав тепер Глюм, не чути вже, давно не чути важких розмірених кроків Неллиного батька, кроків селянина, що надто довго ходив за плугом і не міг уже змінити свою ходу.
Сучасне й минуле наштовхувались одне на одне, як два диски, що крутяться, шукаючи спільного центра: один крутився рівномірно, вісь його проходила посередині — то було минуле, яке, здавалося, він бачив дуже чітко; але сучасне оберталося швидше, ніж минуле, перестрибувало через нього, роблячи дугасті кільця, наче мало свою власну вісь, і нічого не можна було вдіяти, дарма, що Альберт бачив хлопчикове обличчя, відчував його віддих Н4 своїй руці, бачив ласкаве кругле Глюмове лице. Дарма, що минулі двадцять років лишили сліди на Неллиному обличчі: зморшки навколо очей, ситі згортки на шиї, уже далеко не молодій, губи, шорсткі від безперервного куріння, рідкі зморшки на обличчі — все дарма. Він піймався на її усмішку, автоматично викликані чари, що знищують час, а хлопчика на ліжку роблять якимось привидом. І між сучасним, що крутиться такими дугами, і минулим, що наче так рівно обертається, зненацька вганяється третій, яскраво-жовтий диск: час, якого ніколи не було, життя, ніколи не прожите,— Неллина мрія. Нелла втягує в неї Альберта хоч на кілька хвилин, тут, уночі, на кухні, запарюючи каву і готуючи бутерброди, що засихатимуть на тарілці. Кавник, бутерброди, усмішка, сивий, молочного кольору світанок — все це лише реквізит і лаштунки Нел-линої болісної мрії, мрії прожити життя, якого ніколи не було й ніколи не буде, — життя з Раєм.
— О,— промурмотів Альберт, — я колись таки здурію через тебе.
Він заплющив очі, щоб не бачити того карколомного обертання, божевільного мерехтіння трьох дисків, що ніколи не зійдуться докупи, смертельної неузгодженості, в якій немає спокою.
Кава, що її ніхто не вип'є, бутерброди, що їх ніхто не з'їсть, — реквізит кривавої драми, куди він залучений, як єдиний і необхідний статист, — та все ж його втішало, що каву підігріє собі Больда, а бутерброди загорне й візьме на роботу Глюм.
— Іди вже,— стомлено мовила Нелла, накриваючи кавник зеленою накривкою.
Він похитав головою:
— Чому б нам не спробувати якось полегшити життя?
— Одружитися, чи як? — відповіла Нелла. —Гадаєш, так було б легше?
— А чому б ні?
— Іди краще спати, — мовила вона. — Я не хочу тебе мучити.
Альберт мовчки вийшов, тихо подався до ванної, запалив там газ, пустив воду і повернув кран так, щоб вода нечутно набиралась у ванну.
Він довго стояв і тупо дивився на синювату воду, що легенькими струменями здіймалася з дна. Водночас напружено прислухався: Нелла зайшла до своєї кімнати, і незабаром звідти почувся її плач. Дверей вона не зачинила, щоб Альберт чув той плач. У будинку було тихо й прохолодно. Надворі вже світало. Замислившись, Альберт кинув недокурка у ванну і тепер, отупілий з утоми, спостерігав, як розмокає недокурок і на дно осідає чорним брудом затверділий попіл, як жовті крихти тютюну спочатку плавають на поверхні цілою купкою, потім починають розпорошуватися, і кожна залишає у воді жовту хмаринку. Цигарковий папір потемнів, і на темному тлі добре видно напис: "Т о м а г а в к>>. Як він курив сигарети, то вибирав бабусину марку, щоб бути готовим до її нальотів. Жовта хмаринка стала вже така завбільшки, як гриб, а вода, що била догори з душу на дні ванни, відштовхувала купку тютюну, яка все більше розпорошувалася і все більше втрачала свій колір. Унизу, на чистому, блакитному дні ванни, рухались чорні, затверділі часточки попелу. Течія відносила їх поволі до стоку.
Нелла все плакала, і двері стояли відчинені. Альберт раптом вимкнув газ, повернув кран, витяг за нікельований ланцюжок затичку з ванни й побачив, як зникають у вирі жовті тютюнові хмаринки.
Він вимкнув світло й пішов до Нелли. Вона курила й схлипувала. Він зупинився на порозі і суворим голосом, що здивував навіть його самого, крикнув:
— Чого ти, власне, хочеш?
— Сядь біля мене, — мовила вона.— Сядь.— Усмішки в неї не вийшло, і це зворушило Альберта: не часто з нею таке бувало.
Він сів і взяв сигарету з коробки, яку вона подала. Нелла знову спробувала усміхнутись, і цього разу їй пощастило: здавалося, наче хтось потай натиснув кнопку. Як фотограф' користується лампою-блискавкою, так Нелла користувалася своєю усмішкою, вона славилась нею — але тепер ця усмішка стомлювала Альберта, так само, як і вигляд її ніжних білих рук, що славились не менше, ніж її усмішка. Вона не погребувала найдешевшим трюком: заклала ногу на ногу й трохи відхилилася назад, щоб видніше було її гарні груди.