Щоб дуплянка горіла лише зсередини, Куприк зверху оббив її жерстю, а на верхньому вінці понатягав дротинки з таким розрахунком, щоб поставлений на піч казанок не провалився вглибину агрегата.
— От ти здорово придумав,— з заздрістю промовив Хома. І зразу ж палко додав: — Так чого ж гаяти час? Запалюй вогонь, от гарно буде! Зробимо відтулинку над дверями палатки, і хай туди вилітає дим, як сам хоче!
— Зараз,— з цілковитим розумінням обстановки відповів Куприк. На дощ Куприк одяг свій піджак. Піджак був у крапочку і мав шість кишень: дві з боків, чотири на грудях — зверху і зісподу. Дві кишені було у Куприка в трусах. Разом вісім кишень.— Я ось зараз,— ще раз і ще бадьоріше вигукнув Куприк і засунув праву руку у праву кишеню трусів. Він шукав прославлену в таборі водонепроникливу гумову торбинку, де переховувався аварійний набір знарядь для здобування вогню. Там були сірники — звичайні і незвичайні, наприклад, такі, що спалахували, коли б навіть їх черкнути об підошву!
Окрасою вогнезапального оснащення охоронця вогню були запальнички — сині, золотаві, плесковаті, кулясті, маленькі й великі... Все це було спочатку загорнуте в целофан, потім у клейонку, а вже потім у гумову торбинку, котра на фронті правила Куприковому батьку за кисеток.
Почекавши хвилину, Хома, а слідом за ним й інші гукнули ще раз:
— Доки ж чекати? Запалюй!
— Зараз, зараз,— не міняючи бадьорого тону, одказав Куприк.— Зараз знайду.— І поліз з четвертої кишені в п’яту.
Пилип сказав:
— Знаєш, Куприку, ти витягай оту блакитну запальничку. З неї вогонь вискакує, як з "катюші".
— Ет, з блакитної,— втрутився Хома.—Блакитна не дасть стільки жару, як та, що подарував твоєму батькові генерал Черняховський. Вона все одно що вулкан Кракатау, пам’ятаєш, як Григорій Савич нам читав про нього, а Женька, визираючи на вулицю, застромив голову у кватирку, а назад ніяк витягти не може. От сміха було!
— Еге..." Ще й не сміха,— блиснувши очима, пішов у контратаку Женька.— А як сам розлив клей, сів зверху та й прилип до парти, так мовчиш...
— Ти їх не слухай,— порадив Куприкові Хома.— Я думаю, що найкраща запальничка мідна. В неї влазить півлітра бензину, га в блакитну і черняховську — наперсток!
На це Куприк відповів:
— Та чого ви підганяєте мене? Я ж точно пам’ятаю; що’ торбинка з вогнеприпасами лежала у мене в оцій кишені. А тепер її тут немає. І в сьомій також. І у всіх інших.
— Як це немає? — жалісливо скрикнув Хома.— Я ж мокрий до нитки. У мене вже й так сироти на щоках виступили.— Хома був рум’яний, як яблуко, сила бурхала у нього в грудях, і коли він прикидався мокрою куркою, то тільки для того, щоб швидше побачити в дії Куприків незвичайний агрегат.
— А ти знаєш що? Ти не пискоти|,— примружуючи очі, сповнені. веселих блискавиць, відповів Хомі Куприк.— Аварійних пристроїв для здобування вогню нема., Зрозумів? От і все.
— Якби це було в поході,— підскочив уже по-справжньому вражений тим повідомленням Хома,— я б тобі показав, як бути охоронцем вогню. Добрий охоронець!
Пилип стад спиною до Хоми і, звертаючись до охоронця вогню, сказав:
— Куприк, ти ж знаєш сорок сім способів здобування іскор і жару, коли їх немає.
— Авжеж, що знаю,— жваво і охоче відповів Куприк. І почав енергійно лічити.— Перший спосіб — запалити скрутень паперу від печі; другий — запалити такий самий скрутень від ковальського горна; третій — від тліючого пенька; четвертий — від пострілу з мисливської рушниці в суху потерть; п’ятий.— від сухої верби, запаленої в грозу блискавицею...
— Ти знаєш що, Куприку,— знову спалахнув Хома.— Грози вже майже немає, а верба аж на березі річки Рудиці залишилася. Чогось кращого ти не придумаєш?
— Є й краще,— на диво швидко погодився Куприк.— Наприклад, лінза...
— Лінза добре запалює,— втрутився Женька.— Як наставиш, так спочатку легенький димок з’явиться, потім почорніє, а тоді вже й іскра...
Женьчині слова викликали загальне пожвавлення. Проте, подумавши трохи, Пилип покрутив головою:
— Одначе, як бути без сонця? До ранку ще ж Далеченько...
Всі присутні стихли, задумалися. Зате обізвався сусідній намет, і з нього долинув тонюсінький-тонюсінький Люсин голос:
— Є пропозиція,— виписала цим голосом Люся,—вплинути на сонце, щоб воно оце зразу зійшло!
— Це не спосіб,— заперечив майбутній матрос далекої океанської плавби.— Можна ще здобути вогонь і способом давніх австралійських племен: деревиною об деревину так черконути, щоб іскри посипалися!
— Ідея! — натхнений словами Куприка, вигукнув Пилип.— Де наш аварійний запасзвичайного палива?!
Доглядачем аварійного запасу палива була Оля. Вона внесла в’язочку сухих дров, щільно і вміло обв’язаних клейонкою. Дрова були зовсім сухі, на них не впала й краплинка дощу.
— Оце добре! — вибираючи дві палички, сказав Пилип. А незабаром і у всіх хлопців опинилося в руках по два цурупалки. Намагаючись здобути вогонь способом давніх австралійських племен, Пилип сопів, як ковальський міх; його посильно підтримував Хома. Куприк так тер деревину об деревину, що чулося сичання. У Женьки від тертя обидві палички запашіли гарячим теплом, від чого з Женьчиної спини сивим віялом заклубочилась пара.
— Ще трохи! — підбадьорював хлопців Куприк.— І всі сорочки як одна висохнуть. А тим часом і сонечко зійде...
Справді, через кілька хвилин пекельного тертя всі так нагрілися, що Григорій Савич сказав:
— Мабуть, вже годі, хлопці,— і спитав: — Чи всі попросихали?
— Всі! — дружно обізвалися мандрівники. Куприк після невеличкої паузи промовив задумливо:
— Вони, мабуть, дуже сильні, оті давні австралійці. Тут треба не такого запасу мускулів, як у нас, а як у Іллі Муромця...
— Або як у двох,— мирно докинув Хома.— Еге ж?
Всім стало весело. Люся вигукнула:
— Або як у п’ятьох Муромців! Еге ж?!
Хома зразу надувся, зиркнув недобрим оком на Люсю і спитав:
— Смішно, га? Смішно?
Люся нічого не встигла відповісти, бо в цей момент Оля занепокоїлася:
— Ой лишенько, а де ж це Тимофій?!
Тимофій не обізвався. В палатках — ні в першій, ні в другій — його не було.
Повискакували надвір. Григорій Савич, склавши руки рупором крикнув у вибалок. До нього приєдналися хлопці, але все одно найсильніше від усіх загукала Люся: