Куприк забився з Тимофієм на гайку. Куприк вважав, що раніше рине дощ, а хитрий Тимофій обстоював думку, що спочатку звариться каша, а потім уже вдарить гроза, бо дуже любив попоїсти.
Після того, як Женька поклав у кашу три ложки масла і висипав склянку цукру, Куприкову справу можна було вважати за пропащу; Оля й Люся почали розставляти миски; Білан замахав важким хвостом у реп’яхах; навіть Явтух заворушив верхньою губою і потягся до багаття. Та коли легенький язичок полум’я, що зненацька вихопився з-під казанка, лизнув його по тій губі, Явтух невдоволено закрутив головою прищулив вуха, ніби налагодився когось вихнути задньою ногою, і ображено одійшов на своє місце. Тимофій задивився на нього. Це ж він ніс кошик із золотом на своєму хребті! Щасливий Явтух!
Дощ поспішав, але не ловили гав і наші мандрівники. Ось запарували миски. Женька захукав. Хитрий Тимофій не став лізти ложкою в глибину миски, де каша була така гаряча, як вогниста лава в кратері вулкана, а обережно водив нею зверху і те, що потрапляло в неї, відправляв у рот.
Хома теж лизнув ложку і зразу ж сказав:
— Ох і добра ж. Ніколи такої не їв!
— Еге ж, як мед,— приєднався до нього Пилип.
В цей час десь вгорі від хмари одірвалася дощова краплина і луснула Хому в лоб саме в той момент, як він, зімкнувши рота з захованою там кашею, почав хукати, щоб вона хоч трохи вистигла. Краплина так нагло луснула його, що він скрикнув з несподіванки: "Ой!" Одночасно така ж сама, а може, ще й більша краплина опустилася в Пилипову ложку, розбилася на сто менших краплин, частина яких потрапила Пилипові у ніс, а частина нікуди не потрапила, так собі полетіла.
Пилип теж скрикнув: "Ой!" Недалеко загуркотів грім, і злива крапель полилася на землю. Кілька таких краплин розплескалося у Яюсі на голій шиї, і вона, весело сміючись, прожогом проскочила у палатку. За нею сипнули й інші. Надворі під літнім теплим дощем залишився тільки прип’ятий до прикорня Явтух. Він, очевидно, не вважав дощ за якесь особливе нещастя.
Як тільки сипнув дощ, Білан зразу ж підвівся і заховався за Явтуха: Коли дощ бив Явтуха справа, Білан ховався за нього зліва; коли ж Явтух обертався до дощу лівим боком, Білан заходив справа і все робив так, щоб дощ потрапляв не на нього, а на сердешного Явтуха.
В палатці було тісненько, зате весело. Пилип, щоб налякати дівчат, рикав вовком і клацав зубами. Хома в щілинку дивився на бурхливе грозове небо, на блискавки й вири, які клубочилися у хмарах.
Женька мріяв про м’ятну цукерку "Дюшес", Куприк, поклавши йому голову на груди, теж не витрачав часу марно. Він думав: "А що як і справді висунути ноги на дощ. Жарти жартами, а від дощу раннього літа вся природа оживає, і все починає буйно зростати".
І Куприк почав совати потихеньку ногами і совав ними доти, поки не просунув їх під нижнім краєм палатки надвір. Надворі ноги вперлися в запобіжний валик, яким Женька обкидав палатку, прорвали його і спустилися в канавку. В канавці шумувала вода, дощ періщив і поливав Куприкові ноги зверху. Коли б від цього вони подовшали хоч на п’ять сантиметрів, знали б тоді хлопці, як насміхатися!
Куприк бачить себе матросом у смугастій сорочці, безкозирці із стрічкою, на котрій виведено: "Паризька Комуна"; літери золоті, а стрічка так і в’ється од вітру. Боцман щось гукає йому, а він весело кричить у відповідь: "Єсть зробити те і те!" Одна Куприкова нога тут, друга там: він, як метіль, і боцман, покурюючи люлечку, каже: "Ну ж і проворний, вражий син, цей Куприк!"
В самий розпал Куприкових мрій Тимофій раптом підхопився і злякано крикнув:
— Ой! Щось холодне! Мабуть, гадюка!
Всі враз заметушилися, дівчата голосно запискотіли,, і Куприк похапливо підібрав свої ноги в палатку. Треба правду сказати, що серед цієї метушні Пилип найменше злякався. Людині, яка знесла голову самому Кощію Безсмертному, злякатися якоїсь там гадюки!
— Тю, дурний! — крикнув він Тимофієві.— Яка гадюка полізе туди, де повно людей, хіба що безмозка!
Він швиденько зашилив руку в кишеню", намацав там електричний ліхтарик. Голубий промінчик світла поповз по траві, розгорнув її там, де стояв Тимофій, і тоді Пилип побачив манюсінький струмочок води і мокрі Куприкові ноги.
"Це ж він їх зрошував під дощем",— подумав Пилип, але вголос цього не сказав, а сказав зовсім інше:
— Мабуть, запобіжний валочок вода прорвала!
— Як це вона могла прорвати?! — обурився Женька.— Не могла вона валочка прорвати! Як би вона прорвала його, коли я там нагорнув стільки дерну й землі!
Пилип не хотів сперечатися з запальним Женькою, а мирно сказав:
— А може, де дірочка прорвалася в палатці. Я знадвору присвічу, а ви дивіться, чи не мигне в ту дірочку промінчик з ліхтарика.
Куприк, зрозумівши Пилипів маневр, переповнився до нього вдячністю і рушив до виходу:
— А чого це ти підеш? Я теж можу піти!
— Бо запізнився,— стримав його Пилип.— Хомина куртка з плащ-палатки у мене, вже на плечах.— Він справді натягав Хомину куртку, висмикнувши її у друга з-під голови. Хома, почувши цей рух і Пилипові слова, і собі захапався:
— А чого це ти сам підеш? І я теж піду...
Він почав підкачувати штани, щоб не намокли.
Скориставшись з цього, Пилип проскочив у нього попід рукою і зразу ж опинився у мокрій пітьмі. Дощ лив як із відра, шелестів по траві і періщив десь поблизу по відкритій водяній площі.
Пилип засвітив ліхтарика, обійшов навколо палатки, наглядів пошкодження, зроблене Куприковими ногами, полагодив його. В цей час над головою у нього торохнув ще один удар грому, блиснула блискавиця, і при світлі її Пилип побачив, що вода залила всю балку і тепер добиралася майже до палаток. Текла вона прожогом, несучи з собою купи трави, хмизу й соломи. Біля другої палатки Пилип побачив Григорія Савича. Григорій Савич світив ліхтариком і теж дивився на воду, що заливала балку.
— Бачите, скільки її,— прилучаючи до промінчика Григорія Савича ще й свій, сказав Пилип.— Ще трохи, і ми підпливем. Що ж ми тоді робити будемо?
— Не підпливемо,— весело відповів Григорій Савич.— Ми з наших палаток поробимо зонтики. Піднімемо їх над головами та й перенесемо далі від води.