Дерсу Узала

Сторінка 43 з 77

Володимир Арсеньєв

Нарешті все було палагоджено. Тоді ми взялися сушити свою одежу. Я був знесилений, мене морозило. Дерсу дістав з торбини останній сухар і порадив з'їсти. Проте мені було не до їжі. Напившись чаю, я ліг до вогню, але ніяк не міг зігрітися.

Десь опівночі дощ перестав, а мряка не вщухала. Дерсу вночі не спав і весь час підтримував багаття.

Годині о третій ранку в природі сталося щось незвичайне. Небо раптом зразу очистилось, температура повітря почала так швидко знижуватися, що дощова вода на гілках дерев не встигла стекти — замерзла бурульками. Повітря стало чисте і прозоре. Місяць, посріблений промінням ранішнього сонця, був такий чистий, наче він помився і приготувався до свята. Сонце зійшло багрове і холодне.

Ранком у мене боліла голова. Як і раніше, мене морозило, в усьому тілі відчувалася ломота. Дерсу теж скаржився на кволість. їсти не було чого та й не хотілося. Ми випили трохи гарячої води і рушили в дорогу.

Незабаром знову довелося лізти у воду. Сьогодні вода здалася мені особливо холодною. Вийшовши на протилежний берег, ми довго не могли зігрітись. Але ось піднялося з-за гір сонечко, і під його живодайним промінням почало нагріватися захололе повітря.

Уникнути бродів, хоч як ми старалися, не пощастило. Одначе було помітно, що їх менше. Через кілька кілометрів річка роз'єдналася на протоки, між якими утворились острови, порослі шелюгою. Тут було багато рябчиків. Ми стріляли, проте жодного не могли вбити: руки тремтіли, не було сил як слід прицілитись. Похмуро ми йшли один за одним і майже не розмовляли.

Раптом попереду з'явився якийсь просвіт. Я гадав, що це море. Але велике розчарування чекало нас, коли ми підійшли ближче. Весь ліс лежав на землі. Його повалила буря минулого року. Це була та сама пурга; яка застигла нас 20, 21 і 22 жовтня, коли ми переходили через Сіхоте-Алінь. Певно, центр тайфуну пройшов саме тут.

Треба було обминути бурелом стороною або йти островами, серед шелюги. Не знаючи розмірів площі, на якій повалено ліс, ми вирішили податися островами. Річка була поспіль завалена плавником, отже, скрізь можпа було вільно перейти з одного берега на другий. Такий суцільний завал тягнувся кілометрів шість, якщо не більше. Ми просувалися досить повільно. Часто зупинялись і відпочивали. Та ось завали кінчились, і знову почалася вода. Я налічив ще 23 броди, потім збився з ліку.

Після полудня ми ледве тягнули ноги. Я почував себе зовсім знесиленим; Дерсу теж був хворий. Одного разу ми бачили кабана, але нам було не до полювання: Сьогодні ми рано зупинилися на бівуак.

Тут я остаточно звалився з ніг: мене всього трусило, обличчя, ноги та руки чогось розпухли. Дерсу весь час працював сам. Потім я впав у забуття. Мені весь час ввижалась якась тоненька павутина. Вона звивалась навколо мене, поступово грубішала і нарешті набирала жахливих розмірів. Здавалося, що гірський хребет Карту рухається з величезною швидкістю і тисне мене своєю' вагою. Я злякано схоплювався і кричав. Хребет Карту вмить зникав, а замість нього знову набігала павутина, і знову вона збільшувалася, набираючи водночас швидкого обертального руху. Напівсвідомо я відчував у себе на голові холодну воду.

Скільки тривав такий стан, не знаю. Коли я отямився, то побачив, що вкритий шкіряною курткою гольда.

Був вечір; на небі блищали яскраві зорі. Коло вогню сидів Дерсу; він був виснажений і втомлений.

Виявилося, що в маренні я пролежав понад дванадцять годин. Дерсу за цей час не лягав спати і доглядав мене: клав мені на голову мокру гапчірку, а ноги грів біля вогню. Я попросив пити. Дерсу подав мені огидний солодкуватий відвар якоїсь трави. Гольд наполягав, щоб я випив його якнайбільше. Потім ми лягли спати поруч і, вкрившись одним наметом, заснули.

Наступний день був 13 жовтня. Сон трохи підкріпив Дерсу, але я почував себе зовсім кволим. Однак днювати тут не можна було. Харчів у нас не було ні крихти. Ми насилу встали і пішли далі вниз по річці.

Долина^дедалі ширшала. Буреломи і згарища лишалися позаду; замість ялини, кедра і смереки частіше траплялися березняки, шелюга і модрини, які мали вигляд будівельних дерев.

Я йшов, наче п'яний. Дерсу теж переборював себе і насилу волік ноги. Запримітивши попереду, ліворуч, високі скелі, ми завчасно перейшли на правий берег річки. Тут Кулумбе поділялася на вісім рукавів. Це набагато полегшило нашу переправу. Дерсу всіляко намагався мене підбадьорити. . Інколи він пробував жартувати, але ,по його обличчю я бачив, що "він теж страждає.

— Каза, каза (тобто чайка)! — закричав він раптом, показуючи на білого птаха, що кружляв у повітрі.— Море далеко нема.

І, наче на підтвердження його слів, із-за повороту ліворуч показалась скеля Ян-Тун-лаза — та сама скеля, яку ми бачили біля гирла Кулумбе, коли йшли з річки Такеми на Амагу. Надія на те, що кінець наших страждань близько, надала мені сили. Але тепер знову треба переправлятися на лівий берег Кулумбе, що протікала тут одним руслом і мала швидку течію. Поперек річки лежала довга модрина. Вона дуже гойдалася. Ця переправа забрала в нас багато часу. Дёрсу спочатку переніс через річку рушниці і торби, а потім допоміг перейти і мені.

Нарешті ми підійшли до скелі Ян-Тун-лаза. Край дубового гаю трохи відпочили. До моря лишалося ще кілометра півтора. Долина тут круто повертає па південний схід.

Зібравши рештки сил, ми поплептали далі. Незабаром дубняки порідшали, і ось перед нами заблищало море.

Важку путь було закінчено. Сюди стрільці. мали привезти продовольство, і тут ми могли зостатися на місці, поки остаточно не одужаємо.

О шостій годині після полудня ми підійшли, до скелі Ван-Сін-лаза. ІЦе тяжче розчарування ждало нас тут: продовольства не було. Ми обнишпорили всі закутки, заглядали за бурелом, за велике каміння, але ніде пічого не знайшли. Лишалася ще одна надія: можливо, стрільці поклали продовольство по той бік скелі Взн-Сін-лаза. Гольд сказав, що він полізе туди. Піднявшись па гребінь, він побачив, що карниз, по якому проходить стежка, вкритий льодом. Дерсу не наважився йти далі. З висоти оглянув весь берег і нічого не помітив. Зійшовши иазад, він передав мепі цю сумну звістку й одразу спробував заспокоїти.