це були останні новини, люб'язно перекладені і надані нам нашою лондонською редакцією. А я пропоную вам, шановні радіослухачі, зробити ще одну музичну паузу, ага, — раптом говорить ведучий, — у нас, здається, телефонний дзвоник, послухаємо хто це
все скажу, алло, — говорить Вася, — алло
не спить такої пізньої пори. Говоріть...
я цьому підару зараз все скажу, зараз-зараз
говоріть-говоріть, ви в ефірі
там хгось є, — розгублено простягае Вася мені слухавку
ну, ще б, — кажу
а хто це? — злякано питається Вася
підар, — кажу, — якому ти все хотів сказати. Тож давай.
— Я слухаю вас, — дещо нервово говорить ведучий, він, видно, замучився з такою роботою, ну, та має досидіти, діватись нікуди.
— Алло, — говорить Вася про всяк випадок.
— Ви в ефірі, — каже ведучий.
— Що? — не розуміє Вася.
— Говоріть-говоріть.
— Що йому сказати? — пошепки питається мене Вася.
— Не знаю, — шепочу я. — Про музику що-небудь спитай.
— Про музику?
— Про "Депеш Мод". Знаєш що-небудь про "Депеш Мод"?
— Не знаю.
— Ну, тоді взагалі що-небудь про музику. Потягни час, щоби він не зорієнтувався. Це головне.
— Добре, — напружено говорить Вася і прикладає слухавку до вуха. — Добрий вечір.
— Як вас звати? — терпеливо питається ведучий.
— Чому ви питаєте?
— Ну, я всіх питаю, коли хто дозвониться — як вас звати.
— Точно всіх? — уточнює Вася.
— Всіх-всіх, — заспокоює його ведучий. — То як вас звати?
— Ну, — починає торгуватись Вася, — мене звати... А вас як звати?
— Мене?
— Так, вас.
— Ну, мене, — кокетує ведучий. — Та ладно, бог із ним. Що ви взагалі хотіли?
— Від кого? — знову не розуміє Вася.
— Ну, від мене.
— Що? — пошепки питається Вася в мене.
— А я знаю? — кажу я йому. — Поговори з ним про музику. Головне — потягнути час, розумієш?
— Розумію, — каже Вася. — На, сам потягни.
Він соває мені в писок слухавку, я вдихаю повітря і відчуваю як сильно вона пахне кетчупом, так ніби її хтось довго пхав у відерце зі спеціями, кетчуп просто стікає по ній, мене відразу ж починає вивертати.
— Слухай, — кажу я Васі, — ти тут потримайся, я піду віділлю. Головне — слідкуй за мовою, не говори зайвого! Ти зрозумів? — слідкуй за мовою! Не говори зайвого! Слідкуй за мовою! — кричу я вже із сортиру.
— Алло, — нагадує про себе ведучий. — Ви там ще живі?
— Слідкуй за мовою, — похмуро говорить йому Вася.
— Прошу?
— I не говори зайвого! — додає Вася.
— То про що ви хотіли поговорити?
— Ну, не знаю, — говорить Вася, — про музику.
— Про музику?
— Так. Про "Депещ Мод".
— Чудово.
— Так? — недовірливо перепитує Вася.
— Чудово, — запевняє його ведучий. — Вам сподобалась наша програма?
— Ні, — говорить Вася.
— Чому? — питається ведучий.
— Мені, — намагається пояснити Вася, — не сподобалось про шоу-бізнес.
— Так-так, — говорить ведучий.
— Ви розумієте, — Вася довго підбирає слова, тягнучи час, — я не те що не люблю шоу-бізнес, хоча, мабуть, усе-таки не люблю.
— А "Депеш Мод" ви любите? — здається, ведучий теж вирішив потягнути час.
— "Депеш Мод"?
— "Депеш Мод".
— Ні, не люблю.
— Ну, то може розкажете нам якусь історію? — не хоче його відпускати ведучий.
— Історію?
— Так. Яку-небудь історію.
— Добре, — погоджується Вася, — розкажіть.
— Ні — нервує ведучий, — цe ви розкажіть.
— А чому я? — насторожується Вася.
Тут i я повертаюсь, то там? показую на слухавку, а, говорить Вася, мужик історії розповідає, прикольно, случай, каже він мені, давай проведемо додому телефон, такі речі можна робити.
— То як? — озивається ведучий. — Як із історією?
Вася запитально дивиться на мене.
— Та розкажи ти йому яку-небудь історію, — шепочу я, — а то він не відчепиться.
— Про "Депеш Мод"? — питається Вася у слухавки.
— Про "Депеш Мод", — погоджується ведучий.
— Добре, — каже Вася, — я вам можу розповісти одну історію, але вона, як би це сказати...
— Не дуже пристойна? — хихоче ведучий.
— Ні, — повільно каже Вася. — Вона просто сумна. Розказати вам сумну історію?
— Але вона про "Депеш Мод"? — на всяк випадок перепитує ведучий.
— Та про "Депеш Мод", про "Депеш Мод", — говорить Вася, — не хвилюйтесь. Чого б це я вам розповідав не про "Депеш Мод"? Але сумна.
— Ну, гаразд, — погоджується ведучий, — давайте вашу сумну історію. Тільки щоб про "Депеш Мод", — строго додає він.
— Да, — каже Вася, — про "Депеш Мод". Я коли вчився в десятому класі, в Черкасах, то в мене був друг, ну, не так щоб друг, скоріше просто однокласник, розумієте?
— Розумію, — просто каже ведучий.
— I він в принципі нормальний чувак був, нічим таким особливим не відрізнявся, ви розумієте про що я?
— Але в нього фішка була.
— Фішка?
— Ну, да — фішка. Він, розумієте, як би це сказати — ось ви тут говорили шоу-бізнес, шоу-бізнес, платинові діла і так далі, ну, коротше, ми всі тоді слухали "Депеш Мод"...
— О, — радісно озивається ведучий, схоже він кровно зацікавлений у публічній любові до "Депеш Мод".
— Збирали їхні записи, фотки, плакати, пам'ятаєте?
— Так-так-так, — радісно квакає ведучий.
— I ось хтось із нас, я вже не пам'ятаю, хто саме, подарував йому на день народження плакат Гехана, розумієте?
Ведучий знову радісно квакає.
— I ось він, розумієте, він в принципі нормальний був чувак, але він повісив у себе в сортирі цей плакат і почав дрочити на Гехана, уявляєте?
— Як дрочити? — розгублено питається ведучий. Схоже, він не чекав, що історія буде аж настільки сумною.
— Ну, так, — Вася не знає, як йому по телефону показати, — почав онанувати на плакат Гехана, уявляєте?
— Я кий жах, — каже ведучий. — А ви пробували поясните йому, що цього не можна робити?
— Пробували, — каже Вася, — але в нього фішка була, розумієте? Він цього навіть не приховував — приходив зі школи, кидав портфеля в коридорі — і в сортир.
— А ви?
— Ми — ні.
— Ні, я не про це.
— А, ну що ми? Ми думали, може, чувак так музику любить, може, йому цей ваш "Депеш Мод" так подобається, що він стриматись не може, в принципі, що ж поганого, погодьтесь.
— Хрррррррррр, — хрипить ведучий.
— Але, розумієте, в чому річ — ми йому на якесь наступив свято принесли записи "Депеш Мод", думали він зрадіє, подякує. А він, знаєте, що? Він ввімкнув ці записи і говорить — що за гівно ви принесли? Та це ж, кажемо, той чувак, на якого ти дрочиш щодня, це він співає. Тобі що, питаємо, не подобається? Ні, каже він, не подобається. I вимкнув магнітофон. І більше ніколи "Депеш Мод" не слухав. Уявляєте?