— Що воно за штука? Тут так смердить, що я ще зроду не чув такої воняви!
Сеє кажучи, присвітив ліхтарем і побачив горопаху Андреучча.
— Хто ти єси? — запитали вони в нього здуміло. Андреуччо мовчав; та вони підійшли до нього ближче із світлом і знову спитали, що він тут робить і де це він так умазався. Тоді Андреуччо розповів їм геть-чисто все, що йому приключилось. Вони поміркували, де се воно могло бути, і порішили між собою:
— То, мабуть, у Скарабоне Бутафуока. Потім один із них звернувся до Андреуччо:
— Чоловіче добрий, то нічого, що в тебе пропали гроші; хвали Бога, що ти провалився і не зміг добутись назад у дім, бо якби ти був не впав, так і знай, що тебе б там зарізали сонного, загубив би ти з грошима і свою душу. Сльозами лихові не зарадиш: не дістанеш ти вже тих грошей, як зірок із неба. А як той чоловік дознається, що ти комусь пробовкнувся, то вже тобі не животіти.
Потім ті двоє порадились про щось між собою і сказали йому:
— Ти бачиш, ми тебе жаліємо. Коли хочеш піти з нами на одно діло, то, здається, на твій пай може припасти багато більше грошей, ніж ти втратив.
Андреуччові нічого було діяти, — сказав, що піде.
А того дня та поховали неаполітанського архієпископа Філіппа Мінутола, і поховали не абияк, а в пишних орнатах — один тільки рубін наперсний коштував понад п'ятсот золотих флоринів; от ті двоє задумали пограбувати покійника і одкрили свій замір нашому купцеві. Андреуччо, понадившись на здобич, пішов нерозважно з ними в дорогу.
Ідуть вони отак до собору, а од Андреучча такий сморід б'є, що страх. От один злодій і каже:
— Чи не можна було б йому десь трохи помитись, щоб так не воняло?
А другий одказує:
— Тут недалечко є криниця з коловоротом, а при ній завсігди цеберка. Ходімо та й скупаємо його.
Прийшли вони до тої криниці, аж цеберки немає, тільки вірьовка. Рада в раду, і порішили спустити Андреучча на вірьовці в криницю, — а як він там помиється й сіпне за вірьовку, витягти його нагору. Так вони й зробили.
Щойно спустили злодії Андреучча в криницю, як до неї приїшло напитися води кілька вартовиків із синьйорії, бо їх пекла смага — жарко було, а вони перед тим за кимось ганялись. Як забачили їх злодії, зразу кинулись навтьоки, так що ті нічого й не постерегли.
Андреуччо тим часом скупався в криниці й сіпнув за вірьовку. Вартовики поклали додолу свою зброю, щити та плащі і давай крутити корбу, думаючи, що тягнуть повний цебер води.
Коли Андреуччо побачив, що вже край, він пустив вірьовку і вхопився руками за цямрину. Вартові так перелякались, що миттю кинули корбу і рвонули щодуху тікати. Андреуччо вельми здивувався і, якби не тримався міцно за цямрину, впав би на дно, був би покалічився або і вбився. Вилізши з криниці і побачивши долі зброю, він здивувався ще дужче — знав-бо, що товариші його зброї не мали. Наляканий, розгублений, не взяв він нічого й пішов, нарікаючи на долю, сам не знав куди.
По дорозі здибав він двох товаришів, які йшли витягати його з криниці; вони здивовано спитали, хто ж його витяг. Андреуччо одказав, що не знає, і розповів по порядку, як те все діялось і що він знайшов коло криниці. Догадавшись, як було діло, злодії, сміючись, розказали йому, чого вони втекли і хто були ті люди, що витягли його нагору.
Та вже звернуло з полуночі, і троє товаришів, не гаючись, попростували до собору і без великої труднації пробралися всередину. Дійшли до здорового мармурового надгробка, підважили залізними ломами важке віко й підперли, так щоб можна було чоловікові влізти. Коли се зробили, один злодій і питає:
— Ну, хто ж полізе?
Другий злодій каже:
— Не я.
— І не я, — каже знов перший, — нехай лізе Андреуччо.
— Ба ні, не полізу і я, — заперечив Андреуччо, але ті двоє напались на нього:
— Не полізеш, кажеш? Спробуй тільки не полізти, то от хрест святий, потягнемо тебе ломом по голові, що й з місця не встанеш.
Переляканий Андреуччо поліз до гробниці і, лізучи, думав: "Се вони навмисне мене сюди поперли, щоб одурити. Я попередаю їм звідси усе добро і поки виберусь назад, вони втечуть, а я впіймаю облизня".
От і вирішив він забезпечити передусім свою пайку. Згадав зразу про того персня, що, казали, був у архієпископа на пальці, стягнув його і одягнув на свій, а тоді вже подав товаришам митру, патерицю та рукавички, здійняв з покійника орнати, одежу, іно сорочку лишив, і сказав, що передав уже все, більше немає нічого.
Та ті двоє запевняли, що десь іще має бути перстень, нехай пошукає краще. Андреуччо одказав, що ніяк не може знайти, і вдав, ніби нишпорить за тим перснем; злодії і собі хитрували та все підохочували його словами до дальших пошуків, а самі тим часом витягли з-під віка підпору і втекли, лишивши Андреучча в закритій гробниці.
Можна собі здумати, як почувався тепер Андреуччо у тій гробниці-темниці. Кількома нападами намагався він підійняти головою й плечима важке віко, та все даремно. Од болю й розпуки зомлів бідолаха і впав на архієпископів труп; хто був би на них у той час позирнув, не вгадав би, котрий із двох мертвіший.
Вернувшись за якусь часинку до пам'яті, заплакав ревно Андреуччо, бо бачив, що жде його безпохибно двояка доля: або він сконає з голоду і смороду трупній черві на поталу, як ніхто не одчинить гробниці, або знайдуть його тут і повісять, як злодюгу.
Думаючи такі невеселі думи, почув раптом Андреуччо, що по церкві ходять і гомонять якісь люди; незабаром він догадався, що вони намірялись те вчинити, що вже зробили його товариші, і налякався ще дужче.
От одчинили ті люди віко і підперли його, та межи ними так само знялася суперечка, кому лізти. Нікому того не хотілося робити, та врешті після довгої змажки озвався один священик:
— Чого, дурні, боїтеся? Думаєте, він вас із'їсть? Мертвяки людей не їдять, я полізу туди сам.
Сеє кажучи, вперся грудьми в руб гробниці і закинув ноги всередину, щоб легше спуститися, а голову тримав іще надворі. Тоді Андреуччо підвівся, схопив його за одну ногу, ніби хотів стягнути вниз. Священик заверещав і духом вилетів із гробниці.
Всі інші так поперелякувались, що кинули гробницю одкритою і пустилися втікати, немов за ними гналося стосоткрот дияволів. Побачивши таке діло, Андреуччо зрадів несподіваному щастю, миттю вибрався з гробниці і подався з церкви тудою, кудою прийшов.