Отак виглядала в нашому закутку Велика Українська Революція, у свідомості таких мешканців, як я.
Скоро побачили ми й червоних. Вони були зовсім не такі, як я бачила в Звенигородці, — "китайози", "ході", "ревтрибунал" і "красный террор". І не такі, як ішла про них чутка. Нікого не різали, нічого не палили, а тільки великими масами зайняли всі можливі хати. У нас у подвір'ї, у хаті — було повно. Жовто-блакитні прапори змінилися червоними. Прийшли вони з літературою, агітацією і пропагандою. Може то в нашій хаті була аґітпроп-частина? Ці, що стояли в нашій хаті, були веселі молоді хлопці із сміхом, жартами, але... кацапня! Ще кілька днів тому за цим столом, у цій самій хаті була українська мова, українські прапори, а це... Найперше взялися хлопці агітувати батька (московською, звичайно, мовою), які то прекрасні ідеї світової революції, розтолковувати, за що бореться Червона армія...
Батько в той час був уже зовсім нерадий революції. Замовк, посмутнів і часто лежав на тапчані, насунувши шапку на голову, на самі очі (і влітку!). Він щось думав, чмихав, а це означало, що він у поганому настрої. Єдиним виходом для нього із цього пригнічення були "оказії", себто втечі із своїми товаришами (Лисаком і Захарком) на село, якісь весілля, хрестини, уродини. Бо село мало своє життя, а самогон-первак капав із саморобних апаратів у кожній хаті.
Тепер батько сидів із "агітпропом" за столом, слухав, дрімав, як і в розмові з Тупчієм про антихриста, та зрідка кивав головою, казав: "Еге-е!"
Крім того, ці молоді у військовому люди жартували з Ганею і переконували її, що найліпше вона зробить, як піде з ними. В них і дівчата є та мають що робити. Я тоді бігала по подвір'ю у батьковому старому піджаку, вертілась у хаті, все це вислуховуючи, і може б мене спокусила така пригода, але мене не запрошували, навіть не звертали на мене уваги. А то ж я найбільше прислухалася, що вони кажуть, жадібно ловила кожне слово, порівнювала з тими, що кілька днів тому були в цій хаті. То я ховалась у свойому закуткові на скрині між кожухами й тяжко ридала. Де правда? Де правда? Бо не могла ж я відмовитися від української правди — пісні, мови і всього, що захищають петлюрівці. Але й ідеї всесвітньої справедливости, знищення визиску людини людиною, безкоштовна освіта всім, рівноправність жінки — були для мене непереможно вабливі і були для мене теж Правда. Тільки чого ці правди воюють, а я не можу поєднати дві Правди докупи? Інтернаціональна справедливість, чи національна? Національна мені видавалась вужчою, але ріднішою. Це ж, що тепер у хаті, — чому воно виганяє українське?
Для мене все це було нерозв'язно незрозуміле і аж трагічне якесь.
Хвалити Бога, недовго стояли, пішли, залишивши книжку якогось чужоземного автора в перекладі на російську. Назву я запам'ятала: "Три обманщика" (Мойсей, Христос, Магомет). Книжку я прочитала з великим інтересом, була вона дотепна. А Ганю так і не підмовили йти з ними.
Ганя збиралась цієї осени вступати на медичний факультет у Києві.
12
Проте ж у Києві була тоді не сидня. Втікали звідти, хто мав куди. Вже назавжди переїхав дядько Радійон із родиною, не було тільки з ними Фєді. Фєдя, гімназист сьомої кляси пішов добровольцем у Білу армію. Як воно сталося, що син шуляв-ського візника пішов захищати "єдіную нєдєлімую"? От, прийшли в гімназію набирати добровольців, напомповувати єдіно-нсдіслімським ентузіязмом, то Фєдя навіть додому не пішов, щоб повідомити рідню. Хитріші, як от товариші Міша Кривенький чи Серьожа Коберник, пішли попрощатися з домом — тільки їх і бачили.
Кравченки поїхали на хутір до дядька Явдокима і там ніби осіли.
При всіх цих воєнних і партизанських діях спекулянчення не переривалося. З Жашкова та Городищ весь час їздили хури та підводи, якось то обминаючи всі перешкоди. Може й оббирали їх, а може відкуплювалися... Разом із цими підводами з'являлися нові люди. Одного разу з Мітькою приїхав і Антон Іванович Фузік. Приїхав щось купити, а побув кілька днів і вирішив перевезти сюди родину. У Києві жити неможливо, голод і холод, а наближається ж зима... Отже, сподобавшись нам усім, прекрасно розмовляючи українською мовою, товариський і свійський, він найняв у нас те мешкання, де жила попереду Шулимка, з ґаночком і виходом на волову торговицю.
Скоро привіз і дружину, Соф'ю Ніколаєвну, що й слова не вміла по-українському, та дівчинку Галю років одинадцятьох, із синіми очима, плеканими русими льоконами та прегарним личком. Янголятко. Вона й поготів не говорила українською, але вміла по-французькому і грала на піяно. Якось так вийшло, що батько був дружний з Антоном Івановичем, Льона подружила з Галею, при чому наша Льона відразу попала під вплив Галі й почала старатися говорити теж "по-русскі". А Соф'я Ніколаєвна ніяк не могла наломитися на українське, мама ж ні слова не вимовила неукраїнського, — та якось порозумівалися.
Соф'я Ніколаєвна виявилася дуже товариською й охочою до таких розваг, як "ковбаса та чарка" (та ще й розкішні помідори в олії до того), а випивку організував Мітька, який грав ролю багача, що нічого не жалує, розкидає гроші і може їх мати купу, аби захотів. Цей Мітька часто приходив, був своєю людиною у батька, якісь там мав із ним справунки, не раз засиджувався з нами, дівчатами, до пізна, а часом і ночував, бо на той куток до Городищ, де жили Кухти, було йти верстов зо три. Баляндрасив: "Щоб тобі сорок хаті, а в кожній хаті по сорок кімнаті, а в кожній кімнаті по сорок кроваті, щоб тебе кидало з кроваті на кроваті...". Це, мабуть, з жидівсько-українського фолкльору. На що більше може здобутися малограмотний Мітька?
* * *
Ганя хотіла вчитися далі. Це було цілком в унісон із батьковими мріями. Не довелося йому вивчитися, то хай хоч діти вчаться, як мають охоту. Тим часом, поки ще до осени, у нас у Жашкові почалася доба самодіяльности. З Шатайлового заїзду на воловій торговиці зробили театр. Приїжджали тоді якісь Гастролери, ось, пригадую, давала концерт співачка-жидівочка і зальотно співала на сцені:
Ах, шарабан мой д'амєріканка, А я девчонка да шарлєтанка...
Тодішній фолкльор збагатився ще й частушками, що літали на вулиці і самі входили в свідомість. З них я запам'ятала кілька куплетів найпоширенішого тоді "Яблочка":