Що ж, нічого іншого йому не залишалося: він розділив з Валентином Майком воду і зараз мусив виправдати його дружню віру в нього... Лише сподіваючись на те, що всі ці янкі — не закінчені грубіяни.
Тож Махмуд по-дружньому всміхнувся і міцно потиснув простягнуті йому руки.
— Так. Валентин Майкл, дуже пишаючись, пояснив мені, що всі ви (тут Махмуд використав одне слово марсіанською) для нього.
— Що?
— Водне братерство. Ви розумієте?
— Я ґрокнув.
Махмуд сумнівався у цьому, але спокійно продовжив:
— Оскільки я вже перебуваю з ним у цих стосунках, то мушу попросити, щоб мене вважали членом родини. Я знаю вас і здогадався, що це, мабуть, містер Кекстон, — бачив фотографію біля заголовку у вашій колонці, містере Кекстон; я читаю її, коли маю таку можливість, але дозвольте мені впевнитися, що я правильно розпізнав цих юних леді. Це, мабуть, Анна.
— Так. Але зараз вона під покровом.
— Так, звісно. Я висловлю їй всю свою повагу, коли вона не буде виконувати професійні обов'язки.
Гаршоу представив його іншим трьом. Джилл здивувала його тим, що, звертаючись до нього, використала форму почесного звертання до водного брата, вимовляючи її десь на три октави вище, ніж сказав би будь-який дорослий Марсіанин, але з чистими гортанними, без акценту. Це було одне з кількох десятків марсіанських слів, які вона могла вимовити — зі сотень, які починала розуміти, — і яке знала напам'ять, тому що воно використовувалося безліч разів на день: і коли зверталися до неї, і коли зверталася вона.
Очі доктора Махмуда трохи розширилися: можливо, ці люди виявляться врешті-решт не такими вже й необрізаними варварами... І його юний друг дійсно має сильну інтуїцію. Він негайно ж відповів Джилл необхідною формою звертання у відповідь і схилився над її рукою.
Джилл побачила, що Майк, очевидно, був у захваті; вона змогла нечітко, але досить добре вимовити найкоротшу з дев'яти форм, якими водний брат міг відповісти — хоча й не повністю їх ґрокнула і не збиралася пропонувати (англійською) найближчий біологічний відповідник... Принаймні, точно не чоловікові, якого вона щойно зустріла!
Та Махмуд це зрозумів і взяв до уваги символічне, а не (у межах людських сил неможливе) буквальне значення, і відповів належним чином. Проте Джилл вичерпала запас своїх лінгвістичних можливостей; вона не зрозуміла його і не змогла відповісти навіть прозаїчної англійською.
Але до неї прийшло несподіване натхнення. На величезному столі з інтервалами стояли традиційні для людських переговорів глечики з водою, кожен — зі своїм набором склянок. Вона підтягла до себе глечик і наповнену до вінця склянку. Потім поглянула Махмуду у вічі і переконливо сказала:
— Вода. Наше гніздо — твоє, — після чого торкнулася води вустами і подала склянку Махмуду.
Він відповів їй марсіанською; побачив, що вона не зрозуміла, і переклав:
— Хто ділиться водою, той ділиться усім.
Він зробив маленький ковток і почав було протягувати склянку Джилл, але зупинився, глянув на Гаршоу і запропонував склянку йому.
Джубал промовив:
— Я не вмію говорити марсіанською, синку, але дякую за воду. Ніколи не відчувай спраги.
Він зробив маленький ковток, потім випив десь із третину.
— Ох!
Потім передав склянку Бену.
Кекстон подивився на Махмуда і дуже розсудливо сказав:
— Станьмо ближчими. З водою життя ми станемо ближчими, — змочив губи у воді і передав її Дорказ.
Попри все уже зроблене Дорказ вагалася.
— Докторе Махмуд? Ви знаєте, як це важливо для Майка?
— Так, міс.
— Що ж... Це так само важливо для нас. Ви розумієте? Ви ґрокаєте?
— Я ґрокаю всю повноту... Інакше я відмовився б пити.
— Добре. Завжди пийте великими ковтками. Нехай наші яйця розділять гніздо. — По її щоках потекли сльози; вона випила і поспіхом передала склянку Міріам.
Міріам прошепотіла:
— Спробуй зосередитись, дитино, — а потім звернулася до Майка: — З водою ми вітаємо нашого брата, — і додала, звертаючись до Махмуда: — Гніздо, вода, життя, — і відпила. — Наші брати, — вона передала йому склянку.
Махмуд допив те, що залишилося, і сказав — не марсіанською, не англійською, а арабською:
— "Якщо ви об'єднаєте свої справи, то вони — твої брати[49]".
— Амінь, — погодився Джубал.
Доктор Махмуд швидко глянув на нього, вирішивши просто зараз не цікавитися, чи зрозумів його Гаршоу, чи просто той був ввічливим, — не час і не місце говорити щось, що могло вивільнити його тривоги та сумніви.
Тим не менше він, як завжди, завдяки водному ритуалу в душі відчував тепло — навіть попри те, що він тхнув єрессю.
Його думки перервав заступник начальника протоколу, який поспішав до них.
— Ви доктор Махмуд. Вам відведено місце на протилежному кінці столу, докторе. Йдіть за мною.
Махмуд глянув на нього, потім на Майка і посміхнувся:
— Ні, моє місце тут, з моїми друзями. Дорказ, я можу поставити стільця ось тут і сісти між тобою та Валентином Майклом?
— Звісно, докторе. Ось, я відсунуся.
Заступник начальника протоколу ледь не почав постукувати ногою від нетерпіння.
— Докторе Махмуд, будь ласка! За схемою ви маєте сидіти на протилежному кінці столу! Генеральний Секретар прибуває з хвилини на хвилину, а тут й досі кишить репортерами, і лише одному Богу відомо, ким іще, — кому тут не місце... Я не знаю, що мені робити!
— Тоді йди собі деінде, братку, — запропонував Джубал.
— Що? Хто ви? Ви у переліку? — Він стурбовано звірився зі схемою розсадження, яку тримав у руках.
— Хто ти? — відповів Джубал. — Офіціант? Я — Джубал Гаршоу. Якщо мого імені немає у переліку, то можеш порвати його і скласти новий. І послухай, розумнику: якщо Людина з Марса хоче, щоб його друг доктор Махмуд сидів поруч з ним, то так воно і буде.
— Але він не може тут сидіти! Місця за головним столом обговорення призначені для Вищих Міністрів, Лідерів Делегацій, Суддів Вищого Суду та людей того ж рангу, — і я не знаю, як можу втиснути сюди їх усіх, якщо з'явиться ще хтось... І Людина з Марса, звісно.
— Звісно, — сухо погодився Джубал.
— І звісно ж, доктор Махмуд повинен буде сидіти біля Генерального Секретаря, — просто у нього за спиною — щоби перекладати, якщо це знадобиться. Мушу сказати, що тут нічого не можна змінити.