— Нещасний!
— Хтось із вас, принесіть мені випити. Налийте усім. Пропустімо формальну вечерю і випиймо. Мій живіт ввалився, наче намет у дощовий день. Анно, що ми маємо на smörgasbord[38]?
— Купу всього.
— Тоді чому б не розморозити вісімнадцять чи дев'ятнадцять брикетів і не розставити їх на столі, дозволивши кожному їсти те, що він захоче, якщо захоче? Заперечень немає?
— Хоч просто зараз, — погодилася Джилл.
Анна зупинилася, щоб поцілувати його у лисину.
— Бос, ти вчинив чудово. Ми нагодуємо тебе, дамо тобі випити і вкладемо у ліжко. Зачекай, Джилл, я допоможу.
— Я можу теж допомогти? — енергійно запитав Сміт.
— Звісно, Майку. Ти можеш носити таці. Бос, вечеря буде біля басейну. Це буде дуже спекотна ніч.
— Як же іще?
Коли вони пішли, Джубал спитав у Дюка:
— Де тебе чорти носили весь день?
— Я думав.
— Нічого собі... Ти просто втратив зв'язок з усім, що бачиш навколо. Ну, і які результати?
— Так, — сказав Дюк. — Я вирішив, що те, що Майк їсть — чи не їсть, — це не моя справа.
— Мої вітання! Бажання не втручатися у справи інших людей — це щонайменше вісімдесят відсотків всієї людської мудрості... А інші двадцять відсотків не надто і важливі.
— Ви встромляєте носа в чужі справи. Завжди.
— А хто сказав, що я мудрий? Я професійно поганий приклад. Ти можеш багато чому навчитися, дивлячись на мене. Чи слухаючи мене. Одне з двох.
— Джубале, якщо я підійду до Майка і запропоную йому склянку води, — як ви гадаєте, він виконає заведений порядок?
— Я точно відчуваю, що так. Дюку, майже єдина людська риса Майка — це непереборне бажання подобатися. Проте я хочу переконатися в тому, що ти розумієш, як це для нього серйозно. Значно серйозніше, ніж одруження. Я сам прийняв водне братерство з Майком до того, як це зрозумів, і дедалі глибше заплутуюся в цій відповідальності, що більше її ґрокаю. Ти маєш пообіцяти собі, що ніколи йому не брехатимеш, ніколи не зіб'єш на поганий шлях, не введеш в оману, триматимешся біля нього тільки тому, що це — лише те, що він робитиме з тобою. Гарно над цим подумай.
— Я вже подумав над цим. Впродовж усього дня. Джубале, є дещо стосовно Майка, що змушує тебе хотіти піклуватися про нього.
— Я знаю. Ти, напевно, ніколи не стикався з абсолютною відвертістю раніше? Бо я — ні. Це сама Невинність. Майк ніколи не куштував плоду з Дерева Пізнання Зла і Добра... Тож ми — ті, хто куштували — не розуміємо, що ним керує. Що ж, все це на твій страх і ризик. Сподіваюся, ти про це ніколи не пожалкуєш.
Джубал підвів погляд:
— О, ось ти де! Я думав, ти припинив переганяти матеріал.
Ларрі відповів:
— Спочатку не міг знайти штопор.
— Знову техніка. Чому ти не відкусив горлечко? Дюку, ти знайдеш кілька склянок, схованих за "Анатомією меланхолії" там, нагорі...
— Я знаю, де ви їх ховаєте.
— ...і ми всі вип'ємо чарочку. Це чудово — перед тим, як перейти до серйозної випивки. Дюк взяв склянки; Джубал наповнив їх і підняв свою:
— Золоте сонячне світло Італії, застигле у сльозах. Алкогольне братерство... Ось що більше підходить вразливій людській душі — якщо вона існує — краще, ніж будь-яке інше.
— Будьте здорові.
— Будьмо.
Джубал повільно влив вміст своєї склянки собі в горлянку.
— Ох! — радісно вигукнув він і відригнув. — Дюку, запропонуй це трохи пізніше Майкові, — покажи йому, як гарно бути людиною. Змусь мене відчувати себе творчим. Сюди! Чому цих дівчат ніколи немає поруч, коли вони мені потрібні? Сюди!
— Я все ще "сюди", — відповіла Міріам з дверей, — але...
— Я знаю. І я говорив: "якою дивною, гірко-солодкою долею стане моя дитяча мрія..."
— Але я закінчила ту історію, поки ти розмовляв по телефону з Генеральним Секретарем.
— Тоді ти більше не "сюди". Відправ її.
— Не хочеш спочатку перечитати? У будь-якому разі я маю переглянути її, поцілунок з Майком дав мені нове розуміння цієї історії.
Джубал здригнувся:
— "Прочитати її"? Святий Боже, ні! Досить того, що я її написав. І я навіть не думав переглядати її, — щоб випадково не підігнати факти. Дитя моє, справжня сповідальна історія не повинна бути — ніколи — зіпсована жодною плямою правди.
— Добре, бос. Анна казала, що коли ви хочете спуститися до басейну і перекусити, то йдіть.
— Я не можу придумати кращого часу. Перейдемо на терасу, джентльмени?
Біля басейну плавно розвивалася вечірка зі шматочками риби та іншими скандинавськими висококалорійними припасами, доданими за смаком. На запрошення Джубала Майк спробував бренді, трохи розбавленого водою. Відчуття здалися Майку надзвичайно огидними, тож він вирішив цю проблему, додавши кисень до етанолу під час внутрішнього процесу зворотної ферментації, чим перетворив його на глюкозу і воду. Йому це було нескладно.
Джубал спостерігав за цікавим ефектом першого розпивання спиртного Людини з Марса: було помітно, як він майже відразу сп'янів — але ще швидше протверезів. Намагаючись зрозуміти, як це сталося, Джубал підлив Майку більше бренді, яке той з готовністю прийняв — оскільки це пропонував водний брат. Майк випив надзвичайну кількість гарного імпортного спиртного до того, як Джубал припустив, що Майка неможливо напоїти.
Для Джубала це була не проблема, попри роки його пияцтва; він підтримував Майка впродовж експерименту, і це притупило гостроту його розуму. Тож коли він спробував запитати Майка, що той зробив, Майк думав, що він цікавиться подіями, що сталися впродовж захоплення С. С., стосовно яких Майк все ще відчував приховану провину. Він намагався пояснити і, якщо потрібно, отримати пробачення.
Джубал перебив його, коли нарешті допетрав, про що говорить хлопець.
— Синку, я не хочу знати, ні що ти зробив, ні як ти це зробив. Те, що ти зробив, було просто необхідно, ідеально, просто ідеально. Але... — він по-совиному кліпнув, — не розказуй мені про це. Нікому не розказуй.
— Ні?
— Ні. Це була межа припустимого, яку я коли-небудь бачив, відколи мій дуже розумний дядечко дискутував про чисте срібло, внаслідок чого тріумфально переміг самого себе. Пояснення все зіпсувало.
— Я ґрокаю неправильно?
— Так само, як і я. Тож не засмучуйся і випий ще.
Репортери та інші журналісти почали прибувати, коли вечірка лише набирала обертів. Джубал прийняв кожного з них з ввічливою гідністю, запросив їх їсти, пити та розслабитися, але просив утриматися від того, щоб діставати його чи Людину з Марса.