— Дідько, я не відмовлявся! Ви стали вередливі й глухі й звільнили мене без причини.
— Сядь, Дюку, — тихо сказав Гаршоу. — Просто сядь... і дозволь мені врятувати тобі життя — або забирайся звідси так швидко, як тільки зможеш. Одяг і зарплатню я відправлю слідом. Не зупиняйся, щоб спакувати речі: це надто ризиковано, до цього ти можеш і не дожити.
— Що, в дідька, це означає?
— Саме те, що я й сказав. Дюку, не має значення чи звільнився ти сам, чи тебе звільнили; ти перестав тут працювати, коли заявив, що більше не їстимеш за моїм столом. Тим не менше, думаю, тобі не сподобається, якщо тебе вб'ють у моєму домі. Тож сядь і дозволь мені зробити все, щоб цього уникнути.
Дюк здавався наляканим, відкрив рот, закрив його і сів. Гаршоу продовжував:
— Ти водний брат Майка?
— Що? Звичайно ж, ні. О, я чув подібні балачки — але це, якщо запитаєте мене, пуста маячня.
— Це не маячня, і тебе ніхто ні про що не питав; ти не достатньо знаєш, щоб мати про це свою думку. — Гаршоу гмикнув.
— Дуже погано. Я не збирався тебе звільняти — і я, Дюку, не хочу цього робити; ти гарно виконував свою роботу з обслуговування приладів, таким чином оберігаючи мене від роздратування на цю механічну буфонаду, в якій я абсолютно не розбираюся. Але я мушу не просто безпечно вивести тебе звідси, але й з'ясувати, хто тут ще не водний брат Майка, і простежити за тим, щоб вони або стали ними, — або забрати їх звідси до того, як з ними щось трапиться.
Джубал покусував губу, пильно вдивляючись у стелю.
— Можливо, вистачить точної офіційної обіцянки від Майка не шкодити нікому без спеціального дозволу. Гм... Ні, я не можу ризикувати: тут надто часто клеять дурня, тому завжди є така можливість, що Майк може неправильно зрозуміти те, що насправді є лише розвагою. Скажімо, якщо ти — або, ймовірніше, Ларрі, оскільки тебе вже тут не буде — візьме й штовхне Джилл у басейн, то може опинитися там же, де й той пістолет, — іще до того, як я зможу пояснити Майку, що це просто розвага і Джилл нічого не загрожує. Я не хочу, щоб Ларрі помер через недогляд. Він має право розібратися зі своїми чортовими дурницями без того, щоб йому вкоротили віку через мою безтурботність. Дюку, я вірю, що кожен сам несе свій хрест... Але, тим не менше, немає виправдання дорослому, який замість іграшки дає дитині протипіхотну міну.
Дюк повільно промовив:
— Бос, це звучить так, начебто у вас поїхав дах. Це дурниці. Майк і мухи не образить; я відмовився через всі ці балачки про канібалізм, але не зрозумійте мене неправильно: я ж знаю, що він — просто дикун і просто не знає нічого іншого. Прокляття, бос, та він же спокійний, як ягня. Він ніколи нікому не зашкодить.
— Ти так думаєш?
— Впевнений.
— Ну що ж, у тебе в кімнаті є два чи три пістолети. Я кажу тобі, що він небезпечний і що сезон полювання на марсіан відкрито. Тож обери пістолет, якому ти довіряєш, спустись вниз, до басейну, і вбий його. Не хвилюйся про закон: я буду твоїм адвокатом і гарантую, що тебе ніколи ні в чому не звинуватять. Ну ж бо, зроби це!
— Джубале... Але ж ви ж не це маєте на увазі.
— Ні. Ні, я справді маю на увазі саме це. Тому що ти не зможеш. Якщо ти спробуєш, твій пістолет опиниться там же, де і мій револьвер, а якщо ти його розлютиш, то напевно зникнеш разом із пістолетом. Дюку, ти не знаєш, з чим маєш справу. І навіть я не до кінця впевнений, що розумію, який же він небезпечний — не те, що ти. Майк не "спокійний, як ягня", і він не дикун. Підозрюю, що це ми дикуни. Ти колись тримав змій?
— Гм... Ні.
— А я тримав — ще у дитинстві. Думав тоді, що стану зоологом. Одного разу взимку десь у Флориді я вполював, як мені здалося, червоного вужа. Знаєш, як вони виглядають?
— Я не люблю змій.
— Знову упередженість — класова упередженість. Більшість змій безпечні і корисні, а доглядати за ними весело. Червоний вуж гарний — він червоного, чорного і жовтого кольорів, це покірний і вродливий домашній улюбленець. Я думав, що подобаюся цьому маленькому другові, — нехай навіть у його туманній манері рептилії. Звісно ж, я знав, як поводитися зі зміями, як не тривожити їх і не давати їм можливості вкусити: тому що навіть укус неотруйної змії — це не дуже приємна річ. Але я захоплювався тим дитям; він був перлиною моєї колекції. Я показував його людям, тримаючи за шию, і дозволяв закручуватися навколо мого зап'ястка. Якось мені випала нагода показати свою колекцію герпетологу із зоопарку Темпа; звісно, першою я показав цю свою перлину. З ним ледь не сталась істерика. Мій домашній улюбленець виявився зовсім не червоним вужем: це була молода коралова змія. Американська кобра... найбільш смертоносна змія Північної Америки. Дюку, ти розумієш, до чого я веду?
— Я зрозумів, що тримати змій небезпечно. Я й так міг вам це сказати.
— О Господи! У моїй колекції вже були гримуча та мокасинова змії. Отруйні змії не небезпечні! Принаймні не більше від зарядженої рушниці — звісно, якщо ти тримаєш її правильно. Коралова змія була небезпечна, тому що я не знав, що це була вона, — і того, на що вона здатна. Якби через свою необізнаність я тримав її необачніше, вона могла б убити мене так само буденно і невинно, як дряпається кошеня. І це — саме те, що я намагаюся тобі сказати про Майка. Він здається спокійним, як ягня, — і я впевнений, що він дійсно спокійний і безумовно приязний до всіх, кому вірить. Але якщо він тобі не довіряє — що ж, тоді він не той, ким здається. Майк схожий на звичайну молоду людську істоту чоловічого роду, радше недорозвинену, безумовно неповоротку й абсолютно невиховану... але він яскравий, і дуже слухняний, і сповнений бажання вчитися. Це правда, і це ні для кого з нас не є несподіванкою, якщо брати до уваги його походження та незвичайне минуле. Але, як і моя улюблениця змія, Майк значно небезпечніший, ніж здається. Якщо він тобі не довіряє — сліпо і цілковито, — то може несподівано стати агресивним. І, відповідно, значно смертоноснішим, аніж ота коралова змія. Особливо якщо він вважатиме, що ти зараз зашкодиш одному з його водних братів, — як-от Джилл. Чи мені.
Гаршоу сумно трусонув головою:
— Дюку, якби ти дав вихід своєму природному імпульсу і штовхнув мене кілька хвилин тому, коли я сказав тобі певну скромну правду про себе, — і якщо Майк стояв би у тих дверях за тобою... Що ж, я переконаний, що у тебе тоді взагалі не було б шансів. Жодного. Ти б помер ще до того, як довідався про це, — і значно швидше, аніж я міг би його зупинити. Після цього сповнений смутку Майк вибачався б за "марнування їжі", назвавши тебе великою м'ясистою тушею. О, він би не відчував провини за те, що вбив тебе; це була б лише необхідність, яку б ти сам для нього створив... А це було б уже не важливо — навіть для тебе. Розумієш, Майк вірить, що твоя душа безсмертна.