Але самих чеснот ніколи не буває достатньо. Важка, холодна мудрість теж необхідна для чеснот, щоб творити добро. Чесноти без мудрості безсумнівно творять зло, — він посміхнувся, і його обличчя засяяло. — І саме тому мені так сильно потрібен ти, Батьку, — з силою, не меншою від моєї любові до тебе. Я повинен сповідатися тобі.
Джубал скривився:
— О, заради Бога, Майку, не влаштовуй з цього вистави. Просто скажи, що тебе непокоїть. І ми знайдемо вихід.
— Так, Тату.
Але по тому Майк замовк і ще довго мовчав. Нарешті Джубал промовив:
— Тобі здається, що ти так само розбитий, як і твій зруйнований Храм? Я не буду тебе звинувачувати. Та ти і не зламався, тож можеш відбудувати його знову.
— О, ні, це зовсім не має значення.
— Що?
— Той храм був щоденником, в якому вже заповнили всі сторінки. Час завести новий, а не писати палімпсестами. Вогонь не може знищити досвід, закладений у ньому... І, суто з точки зору громадськості та політики утилітарної церкви, — цей, такий видовищний спосіб покінчити з ним через якийсь час іще стане нам у пригоді. Ні, Джубале; останні кілька днів були лише приємною перервою в рутині. Тут немає жодної шкоди, — вираз його обличчя змінився. — Тату... Нещодавно я дізнався, що був шпигуном.
— Що ти маєш на увазі, синку? Поясни.
— Для Старійшин. Вони відправили мене сюди, щоб я шпигував за людьми.
Джубал подумав над цим. Нарешті промовив:
— Майку, я знаю, що ти — діамант. Це очевидно, що ти володієш силами, яких у мене немає — і демонстрації яких я ніколи раніше не бачив. Але людина може бути генієм і при тому все одно страждати від ілюзій.
— Я знаю. Дозволь пояснити, — і тоді ти вирішиш, збожеволів я чи ні. Ти знаєш, що Сили Безпеки використовують оглядові супутники.
— Ні.
— Я не говорю про деталі, які зацікавили б Дюка; я маю на увазі загальну схему. Вони обертаються навколо земної кулі, збирають інформацію, накопичують її. Потім в якийсь момент спрацьовує механізм, і Небесне Око виливає суцільним потоком все, що побачило. Це вони і зробили зі мною. Тобі відомо про те, що ми використовуємо в Гнізді, — тут це називають телепатією?
— Мене змусили в це повірити.
— Ми це робимо. До речі, ця розмова цілковито особиста: крім нас, ніхто про це не дізнається, бо ніхто ніколи не спробує прочитати тебе без дозволу. Я навіть і не впевнений, що ми на це здатні. Навіть минулої ночі зв'язок був через свідомість Доун, не через твою.
— Що ж, це частково полегшує справу.
— Ну, повернімось до цього пізніше. Отже, я — "лише яйце" в цьому мистецтві; Старійшини — надзвичайні майстри. Вони встановили зі мною зв'язок попри мою волю, а потім вийняли все, що я бачив, чув, робив, відчував і ґрокав. Все це вилилося з мене і увійшло до складу їхніх постійних записів. Я не маю на увазі, що вони очистили мій розум від досвіду; вони просто "прокрутили плівку" чи, іншими словами, зробили собі копію. Але я відчув, коли це почалося, — і все це закінчилося ще до того, як я зміг зробити хоч щось, щоб це припинити. Тоді вони відпустили мене, перервали зв'язок; я не міг навіть протестувати.
— Що ж... Мені здається, що вони використали тебе, причому дуже підло.
— Не за їхніми стандартами. Не те, щоб я був проти, — навпаки: я був би радий допомогти, якби знав про це до того, як покинув Марс. Та вони не хотіли, щоб я знав; вони хотіли, щоб я дивився та ґрокав без втручання.
— Я збирався додати, — промовив Джубал, — що, коли ти зараз вільний від цього огидного втручання у твоє особисте життя, тоді в чому полягає шкода? Мені здається, що у тебе під рукою міг бути марсіанин впродовж усіх цих двох з половиною років — і це не зашкодило б тобі, хіба що привертало б до тебе зайву увагу.
Майк спокійно глянув на нього.
— Джубале, послухай, що я тобі розповім. Послухай все, що сталося.
Майк розповів йому про знищення втраченої П'ятої планети від Сонця, чиї руїни перетворилися на астероїди.
— Ну, Джубале?
— Це трохи нагадало мені міф про Потоп.
— Ні, Джубале. Ти не знаєш напевне, чи був той Потоп. Чи можемо ми бути впевнені у руйнуванні Помпеїв та Геркуланума?
— О, так. Це підтверджені історичні факти.
— Джубале, руйнування П'ятої планети Старійшинами з історичної точки зору точне не менше від виверження Везувію, — і це надзвичайно детально записано. Це не міф, а факт.
— Що ж, припустімо, що це дійсно так. Я так розумію, ти боїшся, що Старійшини з Марса вирішать так само вчинити і з цією планетою? Пробачиш мені, якщо я скажу, що мені в це досить важко повірити?
— Джубале, Старійшинам не обов'язково це робити. Потрібні лише певні основні знання з фізики про те, як створюється матерія, — і такий контроль, як той, що ти бачив, яким я користувався раніше і який використовую зараз. Просто необхідно спочатку ґрокнути, на що ти хочеш вплинути. Я можу зробити це без сторонньої допомоги, просто зараз. Скажімо, шматок біля ядра планети, діаметром у сотню миль — значно більший, ніж потрібно; але ми хочемо зробити це швидко й безболісно, щоб тільки задовольнити Джилл. Відчуваєш його розмір і місце розташування, потім обережно ґрокаєш, як він тримається купи...
Обличчя Майка стало геть порожнім, а коли він говорив, брови почали підніматися.
— Агов! — перебив його Гаршоу. — Припини! Я не знаю, що ти можеш, а що ні, — але точно не хочу, щоб ти це перевіряв.
Обличчя Людини з Марса стало нормальним.
— Я б ніколи не зробив цього. Для мене це було б неправильно — бо я людина.
— Але не для них?
— О, ні. Старійшини можуть ґрокнути це як красу. Не знаю. Мене вчили, як це робити, — але не за моїм бажанням. Джилл теж це може, — принаймні те, що їй вдалося сприйняти. Та вона ніколи цього не зробить: вона теж — людина, і це її планета. Сутність навчання, по-перше, у самоусвідомленні, а потім — у самоконтролі. До того часу, коли люди будуть фізично здатні знищити цю планету саме таким чином, замість використання таких брутальних речей, як атомні бомби, це стане неможливо: я з упевненістю ґрокаю, що у них не зможе виникнути таке бажання. І це знищує загрозу. Адже наші Старійшини не тиняються між людей так, як це відбувається на Марсі.
— Гм... Синку, тепер, коли я переконався в тому, що ти не з'їхав з глузду, дозволь дещо прояснити. Ти завжди говориш про цих Старійшин так буденно, як я говорю про сусідського собаку, — проте мені важко повірити у привидів. Як виглядають Старійшини?