Нарешті, Джубал зійшов на міській платформі для приземлення, конаючи від спеки в своєму зимовому одязі. Вбраний не по погоді з огляду на яскраве сонце над головою, він звернув увагу на те, що пальми були так само, як і раніше, схожі на жалюгідну пір'яну щітку для змітання пилу. Мимохідь глянув просто перед собою — на океан, розмірковуючи над тим, що ця величезна кількість мінливої води точно забруднена виноградними кісточками та людськими екскрементами — абсолютно точно, хоч він і не міг переконатись в цьому з такої відстані. А потім він подумав, що йому робити далі.
До нього підійшов чоловік у форменій фуражці.
— Таксі, сер?
— О, так. Гадаю, що так.
У гіршому разі він міг поїхати в готель, зателефонувати журналістам і дати їм інтерв'ю, яке повідомить світу про його місцезнаходження — час від часу статус людини, вартої новин, мав свої переваги.
— Сюди, сер, — таксист вивів його з натовпу до шеренги жовтих авто. Коли пілот поставив сумку біля Джубала, то тихо промовив: — Пропоную вам воду.
— Що? Ніколи не відчувай спраги.
— Ти є Бог, — водій зачинив двері й сів на своє місце.
Вони приземлились на приватному майданчику для приземлення, розташованому на одному з крил великого пляжного готелю. Стоянка для чотирьох авто для гостей готелю була в іншому крилі. Водій, скориставшись автопілотом, відправив таксі назад, взяв Джубалову сумку й провів його До будівлі.
— Ви не змогли б пройти так само легко через вестибюль, — доброзичливо сказав він, — оскільки фойє на цьому поверсі забите кобрами, а у них дуже поганий характер. Тож якщо ви захочете вийти назовні, то обов'язково попросіть когось про допомогу. Мене — чи будь-кого іншого. Я — Тім.
— Я — Джубал Гаршоу.
— Я знаю, брате Джубал. Сюди. Дивіться під ноги.
Вони зайшли у величезний, надзвичайно розкішний готельний номер. Джубала провели в спальню з окремою ванною; Тім прокоментував:
— Це ваша, — поклав Джубалову сумку і вийшов.
На столику Джубал знайшов воду, склянку, кубики льоду й пляшку бренді, — відкорковану, проте непочату. Його не здивувало те, що це було його улюблене бренді. Він налив собі трохи, випив і зітхнув, а потім зняв свій важкий зимовий піджак.
Зайшла жінка з тацею сандвічів. На ній була проста сукня, яка здалася Джубалу радше уніформою покоївки, оскільки сильно різнилася від шортів, шарфів, міні-спідниць, купальників, саронгів та інших яскраво забарвлених способів швидше показати, аніж приховати, які характеризували вбрання більшості жінок на цьому курорті. Однак вона посміхнулася йому і сказала:
— Пийте глибоко і ніколи не відчувайте спраги, наш брате, — поставила тацю, пройшла у ванну й почала набирати для нього воду. А потім оглянула обидві кімнати. — Вам ще щось потрібно, Джубале?
— Мені? О, ні, все просто чудово. Я швиденько сполоснуся і... Бен Кекстон десь тут?
— Так. Проте він сказав, що ви захочете спочатку прийняти ванну і влаштуватися. Якщо вам щось знадобиться, просто скажіть про це. Попросіть будь-кого. Або знайдіть мене. Я — Патті.
— О! Життя Архангела Фостера.
Вона посміхнулася і несподівано була вже не такою звичайною, а гарненькою — і значно молодшою від тих тридцять з гаком років, які було подумки приписав їй Джубал.
— Так.
— Я б дуже хотів якось глянути. Цікавлюся релігійним мистецтвом.
— Зараз? Ні, я ґрокаю, що ви хочете прийняти ванну. Якщо тільки не бажаєте, щоб я вам допомогла.
Джубал згадав, що його знайома японка з безліччю тату ще підлітком працювала помічницею в купальнях — і що вона запропонувала б, як і безлічі інших людей до нього, теж саме. Але Патті не була японкою, — а він просто хотів змити піт і сморід та переодягтися за погодою.
— Ні. Дякую, Патті. Проте я хотів би глянути на них, коли вам буде зручно.
— У будь-який час. Не варто поспішати, — вона вийшла без поспіху, проте рухаючись тихо й дуже швидко.
Джубал намилився і сполоснувся, стримавшись від спокуси посидіти в теплій воді, чого вимагали його втомлені м'язи; він хотів побачити Бена й дізнатися деталі. Вже скоро він перевіряв, що саме спакував для нього Ларрі, і роздратовано бурчав, тому що не знайшов літніх штанів. Він надягнув сандалі, шорти та яскраву спортивну сорочку — і став схожий на заплямованого фарбою страуса ему з тонкими волохатими ногами. Проте Джубал перестав перейматися своєю зовнішністю вже кілька десятків років тому; у цих речах йому було зручно, — тож нехай, хай буде так, щонайменше до того моменту, поки йому не потрібно буде виходити на вулицю... Чи виступати у суді. Чи місцева асоціація адвокатів взаємодіє з Пенсильванією? Він не міг цього пригадати. Що ж, завжди можна діяти з іншим захисником, ніж той, що вказаний у протоколі.
Він попрямував у велику вітальню — комфортну, проте безлику, як в усіх готельних номерах. Кілька людей зібралися біля найбільшого стереовізійного блоку, який Джубал тільки бачив за межами кінотеатру. Один з них поглянув на нього і промовив:
— Привіт, Джубале, — й рушив йому назустріч.
— Привіт, Бене. Що у нас тут? Майк і досі у в'язниці?
— О, ні. Він вже вийшов. Невдовзі після того, як ми поговорили.
— Тоді йому висунули обвинувачення. Вже було попереднє слухання?
Бен посміхнувся.
— Це не зовсім так, Джубале. Майк технічно — втікач від правосуддя. Його не звільнили. Він втік.
Джубал здавався обуреним.
— Це найдурніше, що можна було зробити. Тепер справа стала увосьмеро важча.
— Джубале, я казав, що тобі не варто хвилюватися. Всі решта вважають нас мертвими — чи зниклими безвісти. Ми розберемося з усім у цьому місті, тож це вже не матиме значення. Ми переїдемо кудись іще.
— Вони видадуть його.
— Не бійся. Вони цього не зроблять.
— Ну... Де він? Я хочу з ним поговорити.
— О, він тут, через кілька кімнат від тебе. Але зараз Майк медитує у трансі. Він дещо просив тобі передати, коли ти приїдеш — а саме: нічого не робити, зовсім. Ти можеш поговорити з ним просто зараз, якщо наполягаєш на цьому; Джилл може його покликати. Та я б не радив. Немає потреби поспішати.
Джубал подумав, визнав, що йому надзвичайно сильно хотілося б почути від самого Майка, що і як — і дати йому прочуханки за те, що в таке вляпався. Однак він також визнав і те, що турбувати Майка, коли той у трансі, було значно гірше, ніж турбувати самого Гаршоу, коли він диктував оповідання. Хлопчик завжди занурюється в самогіпноз, коли "ґрокає повноту", чим би вона не була, — і навіть якщо хтось змушує його зробити паузу, він завжди відчуває потребу повернутися в транс. Це так само марно, як намагатись будити ведмедя у зимовій сплячці.