Чума

Сторінка 12 з 12

Франко Іван

— То говоріть! — роздались голоси з купи.

— Як же мені говорити, коли дзвонять? Скажіть, щоб перестали!

— Ні, не можна!

— Але мені сам староста позволив говорити!

— То говоріть.

З-посеред юрби роздавався чимраз частіший сміх. Дзвіниця була переповнена молодіжжю, серед котрої кождий рух і слова патера розбуджували непогамований сміх і радість. А дзвони не переставали гомоніти ні на мінуту. Патер побачив, що труд його даремний, противно: чим більше він буде лютитись, тим смішніше буде його положення. І він роздумав, що ліпше уступити сим разом, в надії, що другим разом тим повніше осягне побіду. Солодко усміхаючись, він промовив:

— Ну, дзвоніть собі, дзвоніть, я приїду на другу неділю. Бог з вами!

Але сідаючи на бричку, що тут-таки за церковною огорожею ждала на нього, він стисненим кулаком погрозив в сторону попівства, і злосливо проворкотав:

— Поче́кай ти, стари шизмати́ку, я цєбє нау́че!*

_____________________

* Брате (лат.).— Ред.

* Найясніший (лат.),— Ред.

* Вельмишановний (лат.).— Ред.

* Схід має бути навернений [на католицьку віру] (лат.). — Ред.

* Без застережень (франц.).— Ред.

* Не мені, найясніший, але для більшої слави імені Ісуса (лат.).— Ред.

* Мовчання (лат.),— Ред.

* Підожди-но, старий схизматику, я тебе провчу! (польськ.) — Ред.