Рекс Стаут
ЧОРНА ГОРА
Попередження
Я не можу цілком поручитися за достовірність описуваних мною подій, тому що більшість розмов, свідком яких я був, велися в чужій країні і на чужій мові, в котрій я зовсім, як мовиться, ні вуха, ні рила. Тому, навіть, при всіх моїх беззаперечних талантах я не в змозі прикидатися, що розумів хоч якусь дещицю з того, що чув. Попри все, за те, що сталося все саме так, ладен поручитися власною персоною Ніро Вульф, котрий у вільні хвилини допомагав мені перекладати цю абракадабру на людську мову. У тих випадках, коли розмови велися без його участі, я постарався описати все так добросовісно, як тільки міг. Можливо, і не варто було у всьому цьому зізнаватися, але в протилежному випадку совість моя була б не зовсім чиста.
Арчі Гудвін
ГЛАВА 1
В той березневий четвер Ніро Вульф вперше і востаннє у своєму житті опинився у морзі. Тоді ввечері я тільки-но встиг підійти до телефону. В моїй кишені лежав білет на баскетбольний матч, і я вечеряв на кухні, тому що мав вийти за десять восьма, а Вульф терпіти не може їсти за одним столом з людиною, котра кудись поспішає. Раніше поїсти я не міг, оскільки Фріц готував дику індичку і мав подати її в столову на таці, щоб Вульф міг бачити птицю в недоторканому виді, перш ніж її соковиту м'якоть осквернить чийся ніж. Часом, збираючись на чергову гру або в театр, я сам брав що-небудь з холодильника близько половини сьомої, і тоді встигав вчасно, але цього разу мені вже дуже закортіло відкуштувати індичатинки, не кажучи вже про соус із селера і кукурудзяні млинці.
Коли я встав і відсунув стілець, то запізнювався вже на шість хвилин, і тут задзеленчав телефон. Попросивши Фріца взяти слухавку на кухні, я вийшов у передпокій, зняв з вішака пальто і вже одягав його, коли мене гукнув Фріц:
– Арчі! З тобою хоче поговорити сержант Стеббінс.
Я пробурчав дещо таке, що не призначається для ваших вух, поспішив до кабінету, підлетів до свого столу, схопив слухавку і проволав у неї:
– Валяй. У тебе цілих вісім секунд.
Але розмова велася більше ніж вісімдесят разів по вісім, і зовсім не тому, що на цьому наполягав Перлі Стеббінс: я сам не міг відірватися від слухавки після першої ж його фрази. Повісивши її, я постояв трохи, втупившись у стіл Вульфа. Багато разів за ці роки мені доводилося сповіщати Вульфа про те, що м'яко кажучи, не могло його порадувати, але цього разу все було куди гірше. Зізнатися, я і сам був приголомшений. Спочатку я, навіть, пошкодував, що не пішов на дві хвилини раніше, але, усвідомивши, що так було б ще гірше – для нього, принаймні, – я перетнув передпокій, зайшов у столову і сказав:
– Дзвонив Перлі Стеббінс. Півгодини тому один чоловік вийшов із свого дому на Східній П'ятдесят четвертій вулиці і був убитий пострілом із стоявшої поряд машини. Знайдені документи...
Вульф перервав мене:
– Хіба треба нагадувати тобі, що справи не повинні заважати прийому їжі?
– Ні. Це зовсім не справа. При вбитому знайдені документи на ім'я Марко Вукчича. Перлі говорить, що сумнівів він не має, бо два детективи знали Марко в обличчя, але він хоче, щоб я приїхав для упізнання. Якщо ви не маєте заперечень, то я поїду. Звісно, це видовище менш приємне, ніж баскетбол, але я певен, що він би поступив... Я хотів було продовжити, але поперхнувся і закашлявся. Вульф мовчки поклав ніж і виделку на тарілку. Його очі уставилися на мене, проте, він не хмурився. Куточок його рота смикнувся, потім ще раз. Щоб припинити це, Вульф стиснув губи. Він кивнув мені.
– Ступай. Подзвониш.
– У вас є якісь...
– Ні. Подзвониш.
Я повернувся і вийшов. Пройшовши квартал вниз по Десятій авеню, я спіймав таксі на Тридцять четвертій вулиці. Ми досить швидко перетнули Манхеттен і добралися до міського морга на Східній Двадцять дев'ятій вулиці. Оскільки мене там знали і чекали, то пропустили без зайвих запитань.
Я ніколи не звертав уваги на стоявший там запах. Один із помічників прозектора за ім'ям Фабер пробував мене одного разу запевнити, що у них пахне, як у лікарні, але з моїм нюхом я не купився на таку дешевку. Фабер стверджував, що в самому приміщенні – не в холодильнику – рідко буває більше ніш один-два трупи, а я відповів, що в такому разі хтось мав би розсіяти якусь гидоту, щоб тут пахло моргом.
З детективом із кримінального відділу, котрий вів мене по коридору, я був знайомий шапочно, а ось прозектора бачив уперше. Він возився з чимось на довгому столі, залитому яскравим світлом. Поряд стояв помічник. Ми з детективом зупинилися і деякий час дивилися на них. Детальний опис цієї процедури буде вам корисний тільки в тому випадку, якщо ви збираєтеся зайнятися пошуком кулі, попавшої в тіло під кутом поміж п'ятим і шостим ребром, а тому це дійство я опускаю.
– То що, – запитав детектив.
– Справді, – відповів я. – Я підтверджую, що це тіло Марко Вукчича, власника ресторана "Рустерман". Якщо ви хочете, щоб я підписав протокол, то підготуйте документи, а я тим часом подзвоню. Вийшовши з кімнати, я пройшов по коридору до телефонної будки і набрав номер. Зазвичай Фріц піднімає слухавку після другого чи третього гудка, а Вульф після п'ятого чи шостого, та цього разу Вульф взяв трубку відразу.
– Слухаю.
– Говорить Арчі. Це Марко. У нього дві кулі в грудях і одна в череві. Гадаю, що Стеббінс вже на місці пригоди, на П'ятдесят четвертій вулиці, та й Кремер, мабуть, там. Може, мені теж поїхати?
– Ні, залишайся на місці. Я приїду поглянути на Марко. Де це знаходиться?
Розслідуючи вбивства в Манхеттені ось уже більше двадцяти років, Вульф досі не знає, де знаходиться морг. Я пояснив... Подумав, що при даних обставинах йому не завадила б деяка підтримка, і знаючи, як Вульф ненавидить поїздки в машині, я зібрався було запропонувати свої послуги як шофера, проте Вульф вже повісив трубку. Вийшовши з будки, я підійшов до сидівшого за столом сержанта Донована і поставив його до відома, що упізнав тіло, однак, Вульф хоче приїхати і удостовіритися сам. Донован покачав головою.
– У мене дозвіл тільки на тебе.
– Дурниці. Причому тут дозвіл? Будь-який житель міста і чесний платник податків має право поглянути на останки своїх родичів, друзів чи ворогів. Містер Вульф є жителем міста і справно платить податки. Я заповнюю його податкові декларації.