Він закрив рукою лице й важко зітхнув. З глибоким болем у нього вирвалось разом із віддихом:
— Ох, як мені її жаль!..
Підмогильний і Плужник мовчки потиснули йому руку й пішли.
На вулиці Підмогильний задумливо сказав:
— Мені здається, Євгене, що за останні дні старий справді трохи одбіг нормального глузду.
— Дуже характерна сцена: ця загадкова усмішка, цей дивний шепіт і, головне, сало під замком... Страшне! — І Плужник здригнувся від внутрішнього холоду.
Не розмовляючи більше, але думаючи про одне, вони йшли осяяними пізнім місяцем тихими вулицями заснулого Києва.