— То він комуніст, — вдоволено сказав Михайло. — Який же він віруючий?
— Тс-с, — пригнувшись, зашепотів американець. — Ти здурів. Не промовляй цього слова. Почують — амба.
— Не почують, машини гримлять. Свамі, далі, далі…
— Я захопився ідеями Вівекананди. Познайомився з місією Рамакрішни, з його послідовниками. Я бачив уявно шляхи синтезу, які приведуть до відродження моєї Індії. Ті шляхи були в поєднанні всього найціннішого, що дала світова наука. Сучасна й минула, древня філософія і теперішня, техніка і йога. Неможливо летіти пта-хові на одному крилі, так і людство не розів’ється, відки-даючи тисячолітні досягнення древніх. Індія занадто захопилася трансцендентним, Європа глибоко загрузла в техніцизмі. І там і тут — тупики. Я вирішив оволодіти науковою думкою Заходу і глибоко вивчити йогу. Доля послала мені гуру-вчителя. В Сіккімі, на лоні величних гір, в тихому ашрамі я вивчав йогу…
— Що таке йога, Свамі? — не стримався Михайло. — Я не стрічав книг про йогів. Лише вчитель казав на уроках, що це якась містична секта…
— Нічого містичного, — усміхнувся індус. — Наука про людину. Точний переклад — зв’язок.
— З ким зв’язок?
— Людини з людиною. Людини з суспільством. Людини з Космосом. Людини з Богом, якщо ти віриш у нього…
— А хіба може бути йог невіруючий?
— Всі в щось вірять, — сказав Свамі. — Отже, йога — боротьба за єдність, за розуміння єдності…
— По-моєму, єдність — химера, — промовив зітхнувши Гаррі. Він пригасив недокурок, поклав у кише-ню френча. — Все досягалося індивідуалізацією. Де єдність — там юрба!..
— Ну це ти загнув, — сказав обурено Михайло. — Тоді що — кожен сам по собі? Так фашисти діють…
— Якраз фашисти діють єдиним фронтом, — злісно усміхнувся американець. — Не те, що ми. Францію оддали, всю Європу оддали. Ви його пустили аж до Кавказу…
— Тихо, — попросив Свамі. — Ви заплуталися, друзі. Залежно, яка єдність. У темних сил не єдність, а інтеграція, об’єднання, що ґрунтується на страху, на злобі. Справжня єдність — в гармонії, в спільній меті. Ін-дивідуалізація, до речі, теж не суперечить єдності. Хай єднаються індивідуалізовані особи, народи, групи лю-дей. Ось ми — такі різні, а друзі ж?
— Правда твоя, — засміявся американець, подаючи руку Свамі. — Хай єднаються всі, аби лише не втра-чали свободу…
— Щоб щось втратити, треба мати, — сказав індус. — Хто має свободу? Весь світ у рабстві. Йому ще належить знайти свободу. То — найвище завдання всіх філософій, релігій, соціальних утопій. Але ж я ухилив-ся, хочу закінчити про себе. Я мусив стати саньясином, мандрівним монахом, щоб проповідувати ідеї Веданти. Саньясин — це той, хто відмовився від світу, хто не знає нічого, крім служіння людям. Для себе — лише міні-мальне. Ні жінки, ні сім’ї, ні насолоди. Та судилося інакше. Якось я поїхав у Бенарес, щоб дещо придбати для ашраму. Це було в сорок першому році. Прочитав газети і жахнувся. Я побачив безліч фото — руїни міст, закатовані. Я не міг заспокоїтися, не міг спати, їсти, молитися. Весь мій стоїцизм, вся моя йога полетіла шкере-берть. Подумав: "Як я можу спокійно поринати в самадхі, в екстаз, коли світ захлинається в крові?" Дитячі очі, очі замучених матерів дивилися в мою душу. Але ж йог, саньясин не може брати участі в людських поєдинках. Він деградує, він згубить свою душу. І я вирішив — хай гине моя душа, але я піду на герць проти тьми…
— Ну й молодець ти, Свамі, — захоплено прошепотів Михайло, обнімаючи індуса. — Ну й молодець. Ти прекрасно зробив!
— Еге. Не так все просто. Я був роздушений пресом сумнівів, горя, відчаю. Але не повертався назад. Я вступив до експедиційного корпусу. Нас повезли в Європу. Все було незвично, страшно. Брати в руки зброю, стріляти? О Рама! Брамін — і зброя? Та згодом прийшло заспокоєння. Я почув у душі голос гуру. Він заспокоїв мене. Він сказав: "Ти заради людей відмовився від свого спасіння, і тим здійснив подвиг. Я з тобою. Згадай Ар-джуну".
— Хто такий Арджуна? — запитав Михайло.
— Древній герой. Товариш Крішни. Крішна — Аватар Вішну, учитель і подвижник. На полі зійшлися дві армії для бою. Арджуна мучився, не хотів іти на бій проти ворога, бо в лавах ворогів він бачив своїх родичів. Але Крішна звелів йому іти на герць. "Дхарма, або обов’язок повинні бути виконані, — сказав Крішна. — Ми не можемо керуватися особистими почуттями. Є борг і право людяності та обов’язку". "Ти брамін, — сказав гуру, — але в твоєму серці живе кшатрій, воїн. Іди за серцем. Не молитва твоя справа, а бій. Моя рука з тобою".
І я пішов. Були запеклі бої в Африці. Страшні танкові атаки Роммеля. Ми відступали до Каїра. В пустелі я потрапив у полон. Нас перевезли в Європу. А потім — сюди…
— Ніби легенда, — мовив Михайло, потираючи щетину на щоці. — Аж не віриться. Якби розповів десь у нас, на Україні, — засміяли б…
— Треба ширити зв’язки між народами, — сказав Свамі. — Знову йога — зв’язок. Йога всеосяжна. Від фізичної підготовки до психічної. Від релігійної — до наукової. Кожен може знайти щось цінне. Ми у вас. А ви — у нас…
Гучно завила сирена. Лаючись, вставали до праці зморені полонені. Заторохтіли дошки під колесами та-чок, загриміло каміння, падаючи на металеве покриття самоскидів.
Немилосердно пекло гірське сонце. Десь упало кілька полонених, не витримавши. Почулися люті крики "капо", стогін катованих людей. Гаррі одвернувся вбік, у синіх очах жевріли воші ненависті. Свамі загледів ті почуття, співчутливо зітхнув.
— Не можна давати волі емоціям. Гаряче серце повинне мати ще й холодний розум…
— Прийде час, ми виснажимо сили, — гірко сказав американець. — І ті удари впадуть на нашу спину. А потім — куля…
— Що ж ти вдієш? — похмуро запитав Михайло, кидаючи каміння на тачку. — Спробуєш захистити — пристрелять…
— Може, краще загинути, ніж плазувати перед ними заради животіння, — люто прошепотів Гаррі, під-хопив тачку і покотив її до машини.
— Славний хлопець, — сказав Свамі, — тільки неврівноважений. Та все-таки він правду каже. Нам треба думати, думати. Інакше — смерть…
— А як же тоді пророцтво гуру? — іронічно запитав Михайло, витираючи піт з чола. — Він сказав, що ми переживемо війну…