— Але що це їм дає? — вражено запитав Михайло. — Магія, забобони… Що матиме від цього Чорний Орден?
— Магія — страшна сила, — серйозно відповів Свамі. — Факельні походи, мільйонні зборища, безконе-чні промови божевільних вождів. Це одурманює юрбу, позбавляє індивідуальності, перетворює кожного учас-ника тих дій в слухняну клітинку. Вступає до вияву стихія, атавізм нашого єства. Геть науку, геть освіту, геть культуру! Все дозволено! Хай живе звір! Науковій ідеї Безмежжя і нескінченної Еволюції Людини протистав-лено ідеї замкнутого світу і підкорення Космічним Деспотам, воля яких — закон. Чорний Орден все розрахував. Церква себе не виправдала, вона не стримала наукового пізнання, титан розкував сам себе і повертається в свою домівку, до нескінченності. Таємні окультні об’єднання темних сил, які існують віками, простягли руку фашиз-му. Інтереси фінансових босів зійшлися з інтересами Чорної Ложі, їхній план — знищити науку, знищити куль-туру, дати людям куций примітивний світогляд і знову створити культ жорстокого бога, Великого Невідомого, від імені якого вони правуватимуть. Це не просто бій, друзі мої! На терезах доля цілої планети, може, навіть більше, ніж планети…
— Голова йде обертом, — прошепотів Михайло.
— Не дивно, — сказав Свамі. — Чорний Орден використав для своєї мети найсвященніші символи Сходу — Шамбала, Калапа, Агарта…
— Навіщо?
— Щоб заплутати людей, щоб відштовхнути шукачів світла від ідей Еволюції. З давніх-давен в Гімалаях розповідається легенда про великих мудреців, які живуть на вершинах гір. Кажуть, що вони мають зв’язок з далекими світами, що вони інколи й самі з’являються серед людей…
— Не розумію, — озвався Гаррі. — Хто ж тоді ті, які допомагають Гітлеру? І чому вони використовують світлі поняття?
— Камуфляж! Невже не ясно? Поряд з ідеєю Світла йде ідея Тьми. В Тібеті безліч монастирів чорної ві-ри. Всі вони об’єднані в могутній орден, зв’язані з чорним європейським окультизмом. Зачеплено все найсвяті-ше, найчистіше, переплутано ідеї. Зупинити процес неможливо, чорні сили повинні виявити весь свій потенціал. Зараз приходить до кінця Калі-юга, Чорна епоха. Так говорять наші індуські книги. При кінці Калі-юги, перед початком Сатья-юги, Світлої епохи, все найгидотніше виявить себе в тій чи іншій формі…
— Страшно, — сказав Михайло. — Аж не віриться…
— Свамі, — промовив Гаррі, — а може, ти перебільшуєш? У тебе фантастичне мислення, містичні уяв-лення…
— Факти не можуть бути містичними чи реалістичними, — строго відказав індус, поглянувши на Гаррі. — Я віддаю перевагу істині. Я не хочу заривати голову в пісок, як страус. Досить про це, друзі… Я не для того розповів, щоб сперечатися. Мені не страшні погрози німців. Я думав про вас…
— Про нас?
— Тільки. Ти не забув про свій план, Михайле?
— Ні, — прошепотів хлопець. Він глянув униз, прислухався. — Полягали. Що ти пропонуєш?..
— Не знаю. Ще не знаю. Я підтримую твій план. Зроблю все, що зможу…
— Як?
— Краще не вимовляти вголос. Покладіться на мене. Станеться так, як я сказав. Не сперечайся зі мною… Ти все одно не придумаєш нічого іншого. Та й часу для роздумів нема. Знищать мене — вам кінець. Я хочу, щоб цього не сталося. Ще й іншим допоможете… Спати… і тихо…
Михайло лежав, не міг заснути, в свідомості роїлися фантастичні думки. Хвилі розмаїтих почуттів зали-вали серце хлопця. То радість підкочувалася до душі, переповняла єство тривожним передчуттям свободи, то острах холодив-заморожував спину, малюючи картини жахливої розправи, розстрілу, переслідування. Ті уяв-лення поступово перейшли в сон. І в сні Михайло теж пробирався попід дротами, біг по скелях, плив через бур-хливі потоки.
Пробудження було важким. Свамі не снідав, не відповідав на запитання. Лише на виході з табору він ко-ротко кинув:
— Не забудь же, Михайле…
В каменоломні до Михайла підбіг Бояк, занепокоєно спитав:
— Що там скоїлося? "Капо" обіцяє показати цирковий номер з індусом. А це значить, що його вирішили теє… Ти скажи йому, земляче…
— Я розумію, — озвався Свамі. — Не турбуйся, старосто… Я спробую сам…
Бояк відійшов. Михайло підступив до індуса, гаряче зашепотів:
— Нападемо на "капо", вб’ємо його. Потім машиною на повному ходу крізь вахту. Можна проскочити?
— Авантюра, — сплюнув американець. — Без зброї. Хоч би автомат та пару гранат!
— Не смійте нічого робити, — суворо проказав індус. — Терпіння. Скоро наша воля. Умійте тримати се-бе в кулаці!
— Свамі, — знову не стримався Сагайдак. — Свамі, якщо ти володієш йогою, загіпнотизуй "капо", потім шофера…
Індус з жалем поглянув на Михайла, перевів погляд на величні, білосніжні вершини. Вдарив ломом у ка-мінь.
— Тобі ще багато доведеться пройти, доки ти збагнеш істину, Михайле. Саме в цьому моє розходження з тими, хто хотів учора зламати мене. Вони не рахуються з волею людей. Карма кожної людини для них — плю-вок. її можна роздушити, розтоптати. А перекази Шамбали, учення Калачакри понад усе ставлять свободу волі людини. Кожне насилля обернеться бумерангом. Потік понесе тих, хто мужньо стрибне у нього… О, "капо". Беріться до тачок, я накладатиму…
"Капо", криво посміхаючись, зупинився біля Рішідеви, заклав руки за спину. Індус не звертав на нього уваги, б’ючи молотом об камінь.
— Ей, ти, — гукнув "капо", — чому не возиш?
— Він навантажує нам, — сказав Михайло. — Ми возимо вдвох…
— Тебе не питають, — озвірів "капо", замахнувся палицею. Сагайдак скрикнув, на лобі в нього з’явилася багрова смуга, виступила кров. — Геть звідси! А ти, індуська гієна, бери тачку. Бери, бери! Чого очі витріщив?
Рішідева мовчки підійшов до тачки, зупинився. "Капо" кивнув Сагайдакові:
— Кидай каміння. Та побільше!
Михайло, витираючи долонею кров з чола, похапцем вкинув кілька каменів у тачку. Індус взявся за руч-ки, хотів везти.
— Стій, — гаркнув "капо". — Мало! Ще кидай! Ще! Ще! Чуєш, що кажу?
— Але ж він не повезе, — хотів заперечити Михайло.
— Ще! — осатанів німець. — Так! Тепер вези!
Рішідева насилу зрушив тачку з місця, вона колихалася на дошці, кривуляла. Всі м’язи індуса нап’ялися, обличчя посіріло. В грудях Михайла вибухало ридання. Йому хотілося кинутися до ворога, вп’ястися в горло і рвати, рвати його на шмаття, кусати, топтати ногами. Полонені, які працювали недалеко, одверталися вбік, на-гнувшись, хутко довбали каміння. "Капо" йшов поряд з Свамі, реготався, помахуючи палицею. На підйомі до горбка тачка з гуркотом перекинулася, каміння розсипалося. "Капо" вилаявся і вдарив індуса по спині. Свамі не скрикнув, блискавично стрибнув убік. Палиця вдруге піднялася вгору, але не опустилася. Рішідева страшним поглядом дивився на німця. Той одступав назад, обличчя в нього нервово сіпалося, очі бігали,