— Справді так – підтвердив вчений правник. – Геральт хвилину тому це сказав. Це прадавній закон, навіть тій дияволиці Каланте не вдалось його зневажити, а вона намагалась.
— Намагалась скасувати цей закон інтригою – переконано сказав Кодрінгер, витираючи вуста хустинкою. – Незаконною інтригою. Фенне, поясни.
— Королева була єдиною донькою короля Дагорада і королеви Адалії. Після смерті родичів явилась аристократії, яка бачила у ній виключно дружину для нового короля. Вона хотіла панувати неподільно, тож хіба що для форми і підтримання династії погодилась на інститут князя чоловіка, що засідав при ній, але який би значив стільки ж, як і ганчір'яна лялька. Старі роди цьому опирались. Каланте мала на вибір громадянську війну, відречення на користь іншої лінії, або шлюб з Роегнером, князем Еббінгу. Вибрала третю можливість. Правила країною, але збоку Рогнеда. Ясна річ, не далась уярмити ані випхати себе до бабинця. Була левицею з Цинтри. Але панував Роегнер, хоч його ніхто й не називав Левом.
— А Каланте – додав Кодрінгер – щосили намагалась завагітніти і народити сина. З цього нічого не вийшло. Народила доньку Паветту, потім дворазові викидні, і стало ясно, що вона не буде більше мати дітей. А які в голові були плани! Великі амбіції перекреслила зруйнована матка.
Геральт скривився.
— Ти огидно тривіальний, Кодрінгере.
— Знаю. Правда теж тривіальна. Бо Роегнер почав роззиратись за молодою королевою з відповідно широкими стегнами, і найкраще з підтвердженнями плодючості у роді до прапрабабки включно. У Каланте почала втікати земля з-під ніг. Кожна страва, кожен келих вина могли принести смерть, кожне полювання могло закінчитись нещасним випадком. Багато свідчить про те, що Левиця з Цинтри вчасно виявила ініціативу. Роегнер помер. У країні якраз шаліла віспа, і смерть короля нікого не здивувала.
— Починаю розуміти – сказав відьмак, на перший погляд без емоційно – на що будуть спиратись звістки, які ви збираєтесь таємно, але широко розпустити. Цирі стане онукою отруйниці і мужовбивці?
— Не випереджуй фактів, Геральте. Кажи далі, Фенне.
— Каланте – усміхнувся карлик – врятувала життя, але корона була щораз далі. Коли після смерті Роегнера Левиця запрагла абсолютної влади, аристократія знову твердо пручалась ламанню закону і традиції. На троні Цинтри мав засідати король, а не королева. Було твердо вирішено: як тільки мала Паветта почне хоч трохи нагадувати жінку, її слід видати заміж за когось, хто стане новим королем. Повторний шлюб безплідної королеви не входив у гру. Левиця з Цинтри зрозуміла, що найвище, на що зможе сподіватись – на роль королеви-матері. На біду, чоловіком Паветти міг стати хтось, хто б взагалі відсунув тещу від правління.
— Буду знову тривіальний – застеріг Кодрінгер. – Каланте зволікала з виданням Паветти заміж. Знищила перший проект мар'яжу, коли дівчина мала десять років, і другий, коли мала тринадцять. Аристократія зрозуміла план і зажадала, щоб п'ятнадцятий день народження Паветти був її останніми дівочими уродинами. Каланте мусіла висловити згоду. Але те, на що сподівалась, сталось раніше. Паветта задовго дівувала. Їй почало врешті свербіти так, що пустилась берега з першим же приблудою, до того ж, заклятим у потвору. Були в тому якісь надприродні обставини, якесь пророцтво, чари, обітниця… Якесь право Несподіванки? Правда, Геральте? Що сталось потім, напевно пам'ятаєш. Каланте притягнула до Цинтри відьмака, а відьмак наколядував. Не відаючи, що є керованим, узяв клятву з потворного Йожа[9], уможлививши йому шлюб з Паветтою. Тим самим відьмак полегшив Каланте утримання трону. Зв'язок Паветти з розчарованим чудовиськом був для вельмож таким великим шоком, що вони негайно схвалили раптове заміжжя Левиці з Естом Туйрзеахом. Ярл зі Скелліге видався їм все таки кращим, аніж приблуда Йож. У цей спосіб Каланте й далі правила країною. Ейст, як і всі острів'яни, занадто поважав Левицю з Цинтри, щоб їй у чому не будь суперечити, а від королювання його просто нудило. Він цілковито віддав урядування в її руку. А Каланте, начиняючись медикаментами і еліксирами, тягала чоловіченька до ложа вдень і вночі. Хотіла правити аж до кінця своїх днів. А якщо як королева-мати, то мати власного сина. Але, як я вже казав, амбіції величезні, але…
— Ти вже казав. Не повторюйся.
— Натомість, королева Паветта, дружина дивного Йожа, вже під час шлюбної церемонії мала на собі підозріло вільну сукню. Зганьблена Каланте змінила плани. Якщо не її син, то нехай це буде син Паветти. Але Паветта народила доньку. Прокляття, чи не так? Однак королівна могла ще народити. Це значить могла би. Бо трапився загадковий випадок. Вона і її дивний Йож загинули у незбагненній морській катастрофі.
— Чи не забагато ти домислюєш, Кодрінгере?
— Намагаюсь пояснити тобі ситуацію, не більше. Після смерті Паветти Каланте зламалась, але не надовго. Її останньою надією була внучка. Донька Паветти, Цирілла. Цирі, шаленіюча королівським замком, втілене дияволеня. Для деяких дірка у голові, особливо для старших, бо так нагадувала Каланте, коли та була дитиною. Для інших… виродком, донькою потворного Йожа, на яку заявив свої права якийсь відьмак. І тепер ми доходимо до суті справи: вихованка Каланте, яка можливо готувалась на наступницю, яку розглядали як друге втілення, Левенятко з крові Левиці, навіть тоді вважалась деякими виключеною з права на трон. Цирілла мала погане походження. Паветта здійснила мезальянс. Змішала королівську кров з низькою кров'ю приблуди з незнатним походженням.
— Хитро, Кодрінгере. Але це не так. Батько Цирі взагалі не був низько родженим. Був королевичем.
— Що ти кажеш? Про це я не знав. З якого королівства?
— З якогось на півдні… З Мехту… Так, саме з Мехту.
— Цікаво – буркнув Кодрінгер. – Мехт віддавна є нільфгаардською маркою[10]. Він входить у склад Провінції Метінна.
— Але є королівством – втрутився Фенн. – Там править король.
— Там владарює Емгир вар Емрейс – відрізав Кодрінгер. – Хто б там не сидів на троні, сидів з ласки і волі Емгира. Але якщо вже при цьому він є, то перевірмо, кого Емгир там назначив королем. Я не пам'ятаю.