Мешканці Смарагдового міста страшенно пишалися:
— Немає у світі іншого такого міста, де правитель був би напханий соломою!
Бідолашна Еллі залишилася у країні Гудвіна. Ридаючи, вона повернулася до палацу.
Їй здавалося, що тепер у неї вже немає надії на повернення до Канзасу.
ЗНОВУ В ДОРОГУ
ллі невтішно плакала, затуливши долонями обличчя. В кімнаті почулася важка хода Залізного Дроворуба.
— Я потурбував тебе? — зніяковіло запитав Дроворуб. — Розумію, тобі не до мене, але, бач, мені хочеться поплакати за Гудвіном, а нікому витирати мої сльози: Лев сам плаче на задньому дворі, а Страшило — правитель, незручно турбувати його дрібницями…
— Бідолаха!..
Еллі підвелася і, доки Дроворуб плакав, старанно витирала сльози рушником. Коли ж він наплакався, то дуже ретельно намастився із дорогоцінної маслянки, подарованої йому Мигунами, — він завжди носив її біля пояса.
Вночі Еллі приснилося, що великий птах несе її високо над канзаським степом, і вдалині видніється рідна домівка. Дівчинка радісно закричала. Вона прокинулася від власного крику і вже не могла більше заснути від розчарування.
Вранці компанія зібралася у тронній залі порадитися про майбутнє. Новий правитель Смарагдового міста урочисто сидів на мармуровому троні; решта поштиво стояла перед ним.
Коли Страшило став правителем, він одразу здійснив свої давні мрії: справив собі зелений оксамитовий костюм і новий капелюх, до крис якого наказав пришити срібні дзвіночки від старого; на ногах у нього яскраво блищали начищені зелені чоботи із найкращої шкіри.
— Ми розкішно заживемо, — заявив новий правитель. — Нам належить палац і ціле Смарагдове місто. Тільки-но згадаю, як ще зовсім недавно я страхав вороння у полі, а нині став правителем Смарагдового міста, то, щиро кажучи, мені нічого нарікати на долю.
Тотошко негайно осадив зарозумілого Страшила:
— А кому ти повинен дякувати за все оце твоє благополуччя?
— Еллі, звичайно! — зніяковів Страшило. — Без неї я й досі стирчав би на кілку.
— Якби тебе не розтріпали буревії та не розклювало вороння, — додав Дроворуб. — Я й сам іржавів би у дрімучому лісі… Багато добра зробила для нас Еллі. Адже я теж отримав серце, а це моя заповітна мрія.
— Про мене й говорити нічого, — мовив Лев, — я тепер найхоробріший серед усіх звірів на світі. Хотілося б мені, аби на палац напали людожери чи шаблезубі тигри, — я б з ними розправився!
— Якби Еллі залишилася у палаці, — промовив Страшило, — ми жили б щасливо!
— Це неможливо, — заперечила дівчинка. — Я хочу повернутись у Канзас до тата й мами…
— Як же це здійснити? — запитав Залізний Дроворуб. — Страшило, любий друже, ти розумніший за нас усіх, будь ласка, скористайся своїм новим мозком!
Страшило почав так ретельно думати, що голки й шпильки полізли із його голови.
— Треба викликати Летючих Мавп! — нарешті вирішив він. — Нехай вони перенесуть тебе на батьківщину!
— Браво, браво! — загукала Еллі. — Я зовсім про них забула…
Вона принесла Золоту Шапку, наділа її і промовила чарівні слова. Крізь відчинені вікна до зали увірвалась зграя Летючих Мавп.
— Чого бажаєте, володарко Золотої Шапки? — спитав вожак.
— Перенесіть нас з Тотошком через гори й доставте до Канзасу.
Уорра похитав головою:
— Канзас за межами країни Гудвіна. Ми не можемо летіти туди. Шкода, адже ти марно витратила друге чаклунство Золотої Шапки.
Уорра вклонився, і зграя з шумом щезла.
Еллі була у відчаї. Страшило знову став думати, і голова його роздулася від напруження. Еллі навіть злякалася за нього.
— Покличте Солдата! — наказав Страшило.
Дін Гіор з острахом увійшов до тронної зали, де ніколи не бував за часів Гудвіна. У нього запитали поради.
— Лише Гудвін знав, як перебратися через гори, — відповів Солдат. — Але, гадаю, Еллі допоможе добра чарівниця Стелла із Рожевої країни. Вона наймогутніша серед чарівниць цієї країни: лише їй відома таємниця вічної юності. Хоча дорога в її країну нелегка, я раджу все ж таки звернутися до Стелли.
Солдат поштиво вклонився правителю і вийшов.
— Еллі доведеться вирушити у Рожеву країну. Бо якщо вона залишиться тут, то вже ніколи не потрапить до Канзасу. Смарагдове місто — це не Канзас, а Канзас — не Смарагдове місто, — заявив Страшило.
Решта мовчала, приголомшена мудрістю його слів.
— Я піду разом з Еллі, — раптом сказав Лев. — Мені набридло місто. Я дикий звір і нудьгую за лісами. До того ж і Еллі треба захистити під час подорожі.
— Золоті слова! — вигукнув Залізний Дроворуб. — Піду гострити свою сокиру: вона, здається, затупилася.
Еллі радісно кинулася до Дроворуба.
— Виступаємо завтра вранці! — сказав Страшило.
— Що? І ти йдеш?! — вигукнули всі вражено. — А Смарагдове місто?
— Почекає на моє повернення! — спокійно мовив Страшило. — Без Еллі я й досі стирчав би на кілку у пшеничному полі й лякав би вороння. Без Еллі я не одержав би свого чудового мозку. Без Еллі я не став би правителем Смарагдового міста. І якщо після цього я кинув би Еллі у біді, то ви, друзі мої, могли б назвати Страшила невдячним і мали б рацію!
Новий мозок зробив Страшила красномовним. Еллі щиро подякувала друзям.
— Завтра, завтра у похід! — весело оголосила вона.
— Ей-гей-гей-го! Завтра, завтра у похід! — заспівав Страшило і, боязко озирнувшись, затулив собі рота: він був правителем Смарагдового міста, і йому не гоже було втрачати свою гідність.
Правити містом до свого повернення Страшило призначив Солдата. Дін Гіор негайно всівся на троні й запевнив Страшила, що під час його відсутності справи у місті йтимуть якнайкраще, бо він, Солдат, "є полишить свого поста ні на хвилину, навіть їсти й спати буде на троні. Таким чином нікому не вдасться захопити владу, доки правитель мандруватиме.
Рано-вранці Еллі та її друзі підійшли до міських воріт. Фарамант здивувався, що вони знову вирушають у далеку та небезпечну подорож.
— Ви наш правитель, — сказав він Страшилові, — і маєте повернутися якнайшвидше.
— Мені треба відправити Еллі до Канзасу, — поважно відповів Страшило. — Передайте вітання моїм підданим, і нехай не турбуються: мене неможливо поранити, я повернусь неушкодженим.
Еллі тепло попрощалася з Вартовим Брами, який зняв з усіх "окуляри, й подорожні рушили на південь. Погода була чудова, навколо простягалася прекрасна країна, і всі були у гарному настрої.