Син чаклунки Сікоракси — персонаж фарсовий. Але це не клоун у звичному розумінні, який звеселяє публіку своїми жартами. Причиною сміху тут стають метаморфози потворного. Смішний, але й неприємний вигляд героя-чудовиська. Комічним є зовнішній прояв бунту Калібана проти влади Просперо. А мотивації вчинків героя сміху не викликають. Стихійне поривання до свободи у Калібана — це шалений бунт руйнівного начала в людській природі, повсталого проти розуму. Просперо може лише приборкати Калібана, але не змінити його. Провідна колізія п'єси —f випробування людської природи — програється на гротескно-фарсовому рівні.
Уже на самому початку "експерименту" Просперо драматург підкреслює умовно-театральний характер дії (пантоміма, елементи лялькового спектаклю і т. ін.). Виникає кілька сюжетних ліній, кожна з яких по-своєму відбиває основний конфлікт п'єси, розкриваючи суперечливість самого життєвого процесу. Неоднозначні й прагнення Просперо. Чарівник хоче пробудити в персонажах-анта-гоністах людськість, а не покарати їх. У той же час знання людської природи позбавляє Просперо впевненості у щасливому завершенні випробування. Іронічна тональність забарвлює дію. У комедійному ключі показано "виправлення Антоніо", позбавлені патетики епізоди "магічного кола".
Драматизм становища Просперо породжений тим, що герой позбавлений Ілюзій. Переосмисленню піддається багато колишніх ідеалів: природа, музика. Світ природи безсилий пробудити у понівеченій душі людини втрачену гармонію. Лише Гонзало, та й то в напівкомічній формі, реагує на природну обстановку. Антитеза — палац — природа — втрачає свою абсолютність. Тільки чари Просперо запобігають убивству короля Неаполітанського. Не наділена всесильністю і музика. В душі Калібана, який поринув у сон, звуки музики тільки посилюють жадобу багатства. Повного переродження людини не відбувається. Однак Просперо не приходить до заперечення людської природи. В тривожному сум'ятті, що охопило неаполітанський двір,— можливість майбутнього прозріння.
Лінія розвитку, як і у всіх трагікомедіях Шекспіра, прямує в майбутнє. Позитивним полюсом дії стають юні Фердінанд і Міранда, наділені природною шляхетністю молодих героїв трагікомедій Шекспіра (Маріна, Арвіраг і Гвідерій, Утрата). Та все ж і лірична лінія сюжету не залишається незмінною. Функцію Фердінанда і Міранди в розвитку дії п'єси зведено до мінімуму. Само почуття героїв стає частиною експерименту Просперо. І однак кохання Фердінанда й Міранди витримує випробування. Людська особистість лишається осередком вічних гуманних цінностей.
Фінал п'єси осяяний світлими образами вранішньої зорі і пробудження, що символізують вихід із недосконалої дійсності в майбуття. Експеримент Просперо підтвердив складність і суперечливість людського єства. Боротьба за перемогу людяності належить майбутньому. Зламавши свій чарівний жезл, Просперо знову повертається до людей.
"Буря" належить до числа найпопулярніших творів Шекспіра. Надзвичайно багата її сценічна історія. В епоху Реставрації п'єса йшла в переробці Дж. Драйдена та У. Девенанта (постановка 1670 p.). Великий актор Д. Гаррік повернувся до автентичного тексту в постановці 1757 р. В кінці XVIII ст. "Буря" була поставлена в передромантичному дусі, декорації до спектаклю створив художник Лутербург (постановка 1777 p.). Звертається до шекспірівської трагікомедії майстер англійського вікторіанського театру Г, Бірбом-Трі, який перетворив п'єсу на ефектне видовище. За цим спектаклем у 1905 р. ним же був знятий фільм, ролі в якому виконали актори Королівського театру в Лондоні. "Буря" стала одним із кращих спектаклів У. Поула, який поставив п'єсу (1897) в стилі максимально наближеному до єлизаветинської епохи. У 1940 р. "Буря" йде в театрі Олд-Вік у постановці Маріуса Горінга та Джорджа Девайна. Ролі виконували популярні актори Дж. Гілгуд (Просперо), Алек Гінесс (Фердь нанд), Джессіка Тенді (Міранда) та ін. У 1957 р. п'єсу ставить трупа Шекспі-рівського меморіального театру (Стретфорд). Роль Просперо в спектаклі виконав відомий актор Майкл Редгрейв.
Особлива роль музики в п'єсі спричинилась до численних її музичних обробок. Популярний автор "масок" Метью Локк у 1673 р. пише свій варіант "Бурі", який він назвав "англійською оперою". Компонував музику до обробки п'єси відомий англійський композитор Генрі Перселл. Музичні інтерпретації "Бурі" мали місце у XVIII-XIX ст. Французький композитор А. Тома створює 1889 р. балет "Буря". Драматичну фантазію на тему "Бурі" написав Г. Берліоз. Симфонічну фантазію створив П. І. Чайковський.
Російською мовою "Бурю" перекладали П. Каншин, М. Кетчер, А. Соколов-*? ський, М. Сатін, М. Гамазов (прозою), С. Юр'ев, Т, Щепкіна-Куперник та іи. Українською мовою п'єса була перекладена поетом М. Бажаном і включена до тритомного видання творів В. Шекспіра 1964 р.
ПРИМІТКИ ДО "БУРІ"
С. 368. СЦЕНА І (на палубі).— Сцена на палубі повинна була передати страхіття бурі, що погрожує розбити корабель об скелясте узбережжя острова. Англійський глядач, добре обізнаний з морською справою, сприймав усі деталі цієї сцени як надзвичайно правдиві. Не заважала цьому й відсутність декорацій.
С. 369. Допровадь же його, люба доле, до шибениці! — Натяк на англійське прислів'я: "Хто має бути повішеним, той не потоне".
С. 370. Входять Просперо і Міранд а.— Просперо (іт.) — означає "щасливий", Міранда (іт.) — означає "чудесна", "гідна подиву".
С. 373. Ти слухаєш? — Звертання Просперо повинне було зробити монолог більш динамічним, усунути монотонність оповіді героя.
С. 376. Я бачу У цім веління віщих зір; я*мушу їх впливові піддати власну долю...— За астрологічними уявленнями давніх часів, планети мають безпосередній вплив на долю людей. Арієль — біблійне ім'я (Ісайя, XXIX, 4). В книзі Гейвуда "Ієрархія благословенних ангелів" так звуть одного з ангелів, що панує над водами. Можливо, Шекспір використав це ім'я за його співзвуччя з італійським "aria" — "повітря".
С. 377. Куди й Юпітеровим блискавкам...— Як володар неба, Юпітер (рим. міф.) панує над небесними стихіями, орудує блискавками. Рев і тріск Так оточив хороброго Нептуна, Аж він здригнувся у своїх безоднях І затремтів в його руці тризуб.— Поетичний образ, що відтворює розбурхану морську стихію. Володаря морів Нептуна (ант. міф.) зображували статечним, сповненим мужності. Його традиційний атрибут — тризуб, за помахом якого здіймаються або вщухають бурі. Бермудські острови — архіпелаг коралових островів, розташований в Атлантичному океані, в районі, де часто бувають бурі. Небезпечні для мореплавців Бермуди вважались за часів Шекспіра "місцем, де чимало чудовиськ та злих духів". У тексті географічна помилка: ніби перетинаючи Середземне море, флот неаполітанського короля припливає до побережжя Америки.