Бурдик йому пояснив, що до справжнього, тобто до суті речей, хто яку зараз займе посаду, не має ніякого відношення.
"Люди гадають, що світ — такий, але воно все — інакше!"
"В якому значенні?" — не зрозумів Цюрук.
"Вір мені! Я знаю, бо я сам бачив! — запевнив його Бурдик. — Кожному з нас треба негайно..."
"Вір мені! Я знаю, бо я сам бачив! — запевнив його Бурдик. — Кожному з нас треба негайно..."
"Ой! — урвав його Цюрук. — Як я міг забути! В мене ж засідання о третій двадцять!"
І більше вони не бачилися.
Того ж вечора на Бессарабці Бурдик зіткнувся з Зарембою.
"О! — сказав той, наче вони не бачилися з обідньої перерви. — Ти мені й допоможеш!"
Заремба хотів, щоби Бурдик йому склав листа англійською мовою, де було би без помилок написано, що, коли він грав за дубль (і в "Колосі" теж!), то його переслідували за релігійні погляди.
"А якщо вигорить із цим листом, — пообіцяв Заремба, — то я тебе заберу з собою до Америки. Ти знаєш мови, я маю розряд. Удвох проб'ємося. В тебе права є? Шкода. "Запорожець" мій пам'ятаєш? Так от, його вкрали! У, гадська совня! Треба звідси тікати!"
Бурдик йому пояснив, що проблема наша — всередині, в нас самих, і зі зміною місця ніде вона не зникне.
"Не надо!" — сказав йому Заремба.
"Але варто дати повітрю повністю зайти в нас..."
"Кому зайти? Куди? — вирячився Заремба. — Навіщо?"
"Бо я, ти, усі ми обмежені власним тілом. Поза ним і далі нього ми майже нічого не бачимо і не знаємо. А йому, тобто повітрю, відкрите все. Бо воно є скрізь!"
Заремба закляк. Кілька хвилин він старанно перетравлював те, що почув від Бурдика. Але його організм того не приймав. Тому, коли Бурдик попрощався з ним, Заремба обтрусився і крикнув Бурдику в спину: "Не вмієш, так і скажи! Тільки не треба бути таким хитрожопим!"
Розмова батька з сином
Виснажений цими пошуками, Бурдик пішов до батька, якого не бачив звідколи померла мати. "Може, хоч він зрозуміє мене, — сподівався Бурдик. — Ми з ним здаля схожі поставами. І волосся у мене росте по тих самих місцях, що у нього".
"Ага! — сказав батько, побачивши сина. — І де це тебе носило?"
Пішовши на пенсію, він завів вуса і почав скидатися на забороненого в нас філософа Ніцше.
Коли Бурдик був у дев'ятому класі, батько його без відриву од виробництва захистив дисертацію й через два роки його взяли до міністерства внутрушніх справ, дали підполковника і цілий сектор у відділі економіки закладів примусової праці. Його завданням було запроваджувати нові методи по зонах, в'язницях та колоніях. Батько туди часто їздив з інспекціями, де йому дарували зроблені зеками підстаканники, розшиті бісером гаманці й вибиті на жовтій блясі портрети Дзержинського, Єсєніна з люлькою та Висоцького.
Без діла батько не міг, тому, й маючи добру пенсію, влаштувався читати політекономію в торговельному технікумі.
"Їсти хочеш? — спитав він у сина. — Тоді треба почекати. Бо я у це не встряю. То — справа бабська. А змочити горло — будь ласка!"
Він витяг із холодильника самогон, квашену капусту, сало й часник.
"Чим багаті, — сказав він, — зате все — натуральне".
До кімнати зайшла його нова дружина, Галина Григорівна, вдова з міста Козятина.
Батько налив собі й сину по повній склянці.
"Ну!" — сказав він і підвівся, щоб почаркуватися.
"Руслана бачив?" — спитала Галина Григорівна.
"Бачив — не бачив, ніде він не дінеться! — роздратувався батько. — Дай ото нам краще їсти".
"А, може, йому подзвонити?"
"Не лізь не в свою справу!"
"Хто цей Руслан?" — спитав Бурдик.
"Студент, — відповів батько, — двієчник. Ну, вперед!"
Бурдик сказав, що він не хоче пити.
"Як так? — не повірив батько. — По одній! Вона колись на війні життя мені врятувала". — І батько, видихнувши, влив у себе всю склянку. Син його зробив те саме.
"От бачиш! — сказав батько. — Зараз вона всі дурні думки випалить. Сорок три градуси. Я сам робив. Ми ж не турки. Це в них алкоголь заборонений. А у нас — можна. Якщо в міру. Спирт колись мене з того світу витягнув".
І батько переповів йому свою улюблену картину — бомбардування німцями боліт поблизу містечка Темрюк на Кубані. Наші солдати лежать у багні. Німецькі літаки кружляють і закидають їх бомбами. І, через те, що там — торф, бомби не розлітаються на шматки, а розпирають землю та застигають у вигляді ґуль, куль та циркових куполів. Якби не спирт, батько там би й досі лежав.
Із Темрюка його занесло на Куренівку, де після демобілізації він зняв куток у колишньої попаді (хоча вона і брехала всім, ніби її чоловік — учитель). А звідти — в наш час, де його надурив студент Костя. Він пообіцяв батькові дістати холодильник "Мінськ" найновішої марки, одержав за це свою "четвірку" і вдав, що то був жарт.
"Якби ти, — сказав батько Бурдику, — пішов по економічній лінії, я б тебе скрізь пропхнув!" Він завжди хотів пишатися сином і ображався на нього за те, що той так і не дав йому цієї змоги.
"От чого, скажи, ти такий виріс? І, головне, в кого? Може, це шкода яка? Або хтось щось начаклував? Зараз у нас про це багато пишуть".
Він не розумів, чим живе і чого прагне Бурдик, але припускав, що його син не вибився в люди через жінок. Що котрась із них колись могла підірвала його віру в себе.
"У нас, — сказав батько, — Фрейда з відомих причин завжди забороняли. Й дарма. Я його зараз переглядаю. Мудрий, між іншим, мужик. Дуже рекомендую. Він ще тоді розумів, що до чого. Бо, як не крути, а багато чого в житті — од цього діла. Я прожив життя, але й досі не скаржуся на м'якість деяких м'язів. От, до речі, щоб не забути..."
Він підвівся, став на стілець і дістав із шафи книжку "Гігієна статевого життя".
"На, вивчи якось на дозвіллі, — порадив він Бурдику і додав пошепки: — А наступного разу треба тобі брати не розумаку якусь, а з простих. Можна із села. Здорову, слухняну, роботящу, щоб..."
Зайшла Галина Григорівна зі сковорідкою смаженої картоплі та відбивними.
Вона ще раз запитала про Руслана, і батько знову урвав її. Він налив собі у склянку, Галині Григорівні — в чарку, а Бурдик відмовився.
Батько не став його переконувати. Під час їжі він ділився з жінкою й сином своїми враження від нових фільмів, книжок, телепередач. Торік він мало не на всю пенсію передплатив кілька літературних журналів, стежив за всім, що друкується, і прозрівав після кожної гострої публікації. Часто й сам критикував керівництво.