Коли в четвер на родинному обіді зайшла мова про смерть Джемса Меллендорфа, пані Перманедер, висловивши належний у такому випадку жаль, почала кінчиком язика водити по верхній губі й хитро поглядати на брата, що змусило дам Будденброк з невимовно глузливим виглядом перезирнутися, а тоді, ніби на команду, стулити уста й примружити очі. Консул швидким, поглядом відповів на хитрий сестрин усміх і змінив тему розмови. Він знав, що в місті вже висловлювали думку, яку так захоплено плекала в душі Тоні…
Прізвища зринали й відпадали. Натомість називали когось іншого й докладно обговорювали всі його можливості. Геннінг Курц з Пекарської був занадто старий. Врешті, місту потрібні були свіжі сили. Консул Гупеус, торговець деревом, чиї мільйони не легко було переважити, за конституцією не міг попасти до сенату, бо там уже сидів його брат. У списку лишилися консул Едуард Кістенмакер, торговець вином, і консул Герман Гагенштрем. Але поряд з ними від самого початку чути було ще одне прізвище: Томас Будденброк. І чим ближче був день виборів, тим ясніше ставало, що разом з Германом Гагенштремом він має найбільше шансів.
У Германа Гагенштрема, безперечно, були свої прибічники і прихильники. Його запал у громадських справах, неймовірно швидкий розквіт і розширення фірми "Штрунк і Гагенштрем", розкішний спосіб життя, його дім і паштет з гусячої печінки, який там подавали на сніданок, не могли не справити враження. Цей високий, трохи затовстий чоловік з короткою рудавою бородою і приплющеним носом, чийого діда ніхто не знав, навіть сам' онук, і чий батько через своє вигідне, але сумнівне одруження був майже вилучений з товариства, та все ж, породичавшися з Гунеусами і Меллендорфами, став нарівні з п'ятьма чи шістьма найзаможнішими родинами, – цей чоловік безсумнівно був видатною і шанованою постаттю в місті. Новим, а отже й принадним в особі Германа Гагенштрема, тим, що вирізняло його і, на думку багатьох городян, висувало на провідне становище, був властивий йому лібералізм і толерантність. Він легко, з розмахом заробляв і тратив гроші, не те що тутешні купці, звиклі до впертої, терплячої праці й до суворого дотримання успадкованих принципів, Цей чоловік, вільніш від обтяжливих пут традицій та пошани до предків, був самостійний у своїх вчинках і цурався всього старомодного. Він і мешкав не в котромусь із старовинних, безглуздо просторих патриціанських будинків, де навколо велетенського переходу тягнуться полаковані в білий колір галереї. Його дім на Піщаній – південному продовженні Брайтештрасе, – з простим, пофарбованим олійною фарбою фасадом, з практично розташованими приміщеннями й дорогим, елегантним і зручним умеблюванням, був новий і не мав у собі нічого манірного. До того ж недавно консул Гагенштрем, влаштовуючи бенкет, запросив у той свій дім співачку, що гастролювала в міському театрі: після вечері вона виступила перед його гістьми, серед яких був також його брат, доктор права, естет і шанувальник мистецтва, і дістала за те щедру винагороду. Певна річ, Герман Гагенштрем не домагався б у громадській раді збільшення коштів на відновлення і збереження середньовічних пам'яток. Зате всі знали, що він перший, таки справді найперший у місті завів удома і в своїй конторі газове освітлення. Якщо консул Гагенштрем і керувався в житті якоюсь традицією, то тільки тією, що перейняв від батька, старого Гінріха Гагенштрема – передовим, вільним від будь-яких упереджень світоглядом, Саме це й викликало захват у городян.
Почесне становище Томаса Будденброка грунтувалось на іншому, В консуловій особі шанували не тільки його самого, а й не забутих іще його батька, діда й прадіда; крім своїх власних ділових та громадських успіхів, він мав за плечима столітню славу купецького роду. Найбільше ж, мабуть, важило те, що він умів легко, невимушено, з незвичайним смаком показати ту славу й скористатися нею і що навіть серед учених городян він вирізнявся далеко не пересічним рівнем загальної освіти, яка скрізь, де він її виявляв, викликала подив і пошану…
На родинних четвергах у Будденброків у присутності консула про майбутні вибори згадували тільки мимохідь, майже байдужим тоном, і то пані Елізабет скромно відводила вбік блакитні очі. А все-таки пані Перманедер не могла втриматися, щоб часом не похизуватись дивовижним знанням конституції: окремі її параграфи, а саме ті, що стосувалися виборів до сенату, вона вивчила так досконало, як колись закон про розлучення. Потім вона заводила мову про виборчі курії, про склад виборців, про бюлетні, зважувала всі можливі випадки, ані разу не затнувшись проказувала урочисту присягу, яку повинні скласти виборці, розповідала про "відкрите обговорення" занесених до списку кандидатів, що має відбутися згідно конституції в кожній виборчій курії, і висловлювала палке бажання взяти участь у "відкритому обговоренні" особи Германа Гагешптрема. За хвилю вона нахилилася над столом і почала рахувати кісточки зі сливового узвару на тарілочці в брата: "Буде – не буде, буде – не буде"… І кінчиком ножа швидко перекинула з сусідньої тарілки кісточку, якої бракувало до рахунку. А після обіду вопа таки не витримала й потягла консула за рукав до вікна:
– О господи, Томе, якщо ти станеш… якщо наш герб повісять у збройній кімнаті в ратуші… я вмру з радощів! Упаду мертва, ось побачиш!
– Ну, Тоні, серденько, будь витриманіша й поважніша, дуже тебе прошу! Тобі ж ніколи не бракувало гідності. Хіба я перед кимось запобігаю, як Геннінг Курц? Ми й без сенаторства чогось варті… А ти, чи так, чи інак, а зостанешся жива.
Тим часом агітація, наради, боротьба думок провадились далі. Консул Петер Дельман, suitier, власник фірми, від якої вже лишилася тільки назва, і батько двадцятисемирічної дочки, спадщину якої він проїв, також брав участь у передвиборчій кампанії; спершу на обіді в Томаса Будденброка, а потім на обіді в Германа Гагенштрема гучним, розкотистим; голосом величав господаря "паном сенатором". Зате Зігізмунд Гош, старий маклер Гош, ходив по місту, мов розлючений лев, і відверто погрожував, що задушить кожного, хто не захоче голосувати за консула Будденброка.