— Твоя правда,— знічено мовив доктор Рімензел, приймаючи докір.
— Ось тепер мені соромно! — вигукнув Елі, й це підтверджував увесь його вигляд.
Доктор Рімензел геть розгубився й не знав, що сказати.
— Я прошу пробачення у вас обох, — видушив він із себе нарешті.— Це було гидко.
— Тепер уже не можна говорити, що жоден Рімензел ніколи нічого не просив,— сказав Елі.
— Мабуть, Бен ще не вернувся з машиною? — запитав доктор Рімензел, хоча це було ясно й так. — Ми почекаємо його тут, — додав він. — Я не хочу зараз туди вертатися.
— Рімензел попросив чогось... нібито Рімензел — це щось особливе, — похнюпився Елі.
— Я не думаю... — почав доктор Рімензел. І не доказав.
— Що ти не думаєш? — здивовано спитала його дружина.
— Я не думаю, — сказав доктор Рімензел, — що ми колинебудь ще сюди приїдемо.