Божественна комедія

Сторінка 73 з 100

Данте Аліг'єрі

28] Між духами, яких неслись полки,
29] Бриніла так "Осанна!", що я досі
30] Бажаю знов почути звук палкий.

31] Один наблизивсь чемно, як велося,
32] Промовив: "Радо зробить наш загал
33] Усе для тебе, що б не довелося.

34] Ми кружимося стежками Начал,
35] У тому ж крузі, крутені, потребі,
36] Що ти про них казав під гул похвал:

37] "Ви, хто думками водить в третім небі..."
38] Зупинимось, любові повні, ми,
39] Якщо приємний спочив наш для тебе".

40] Звів погляд я поштивий і німий
41] На владарку і з поглядом зіткнувся,
42] Що влив би певність у людські уми,

43] Й до світла я привітного звернувся,
44] І на моїх словах: "Скажіть, хто ви?" —
45] Од хвилювання голос мій здригнувся.

46] Який же спалах радості новий
47] Я вздрів, коли ще сяйво приєдналось
48] До сяйва круг святої голови!

49] Спахнувши, він сказав: "Мені дісталось
50] Недовго жить, а не взяла б земля,
51] То зла, що сталося, тоді б не сталось.

52] Мене відрада світла затуля
53] Від тебе, наче кокон величавий,
54] В шовку якого спить черв'як-маля.

55] Мене любив ти і не без підстави;
56] Якби не вмер я, міг тобі зложить
57] Не листя б — інше щось, гідніше слави.

58] Мене ждав лівий берег, де біжить,
59] У себе Соргу увібравши, Рона, —
60] Коли ж він зможе підо мною жить!

61] Так само й ріг Авзонський, де Катона,
62] Гаета й Барі повняться снаги,
63] А Тронто й Верде обійма корона.

64] Вже на мені вінець був дорогий
65] Земель, де ллє Дунай, з тієї грані,
66] Де поїть він германські береги.

67] А чарівна Трінакрія, у тьмяній
68] З Пакіно до Пелоро течії,
69] Жорстоко Евром мученій, в тумані

70] Не від Тіфея — з сірки надр її,
71] І досі б звикла, що на трон восходять
72] З Рудольфа й Карла в ній сини мої,

73] Якби не кепські власті, що призводять
74] Народ до бунту й вигук: "Бий їх, бий!", —
75] Як у тому Палермо, завжди родять.

76] Коли б дививсь мій брат вперед, юрби
77] Харциз би каталонських одцурався
78] І через них би не зазнав ганьби.

79] З думками, справді, добре б він зібрався,
80] Судна, що й так обтяжить водну синь,
81] Вантажити над міру б не старався.

82] Скупар, хоч батьку люба широчінь,
83] Хай брав людей на всяку б він посаду,
84] Уважних не лише до власних скринь".

85] "Тут, де з кінцем початок блага зряду,
86] Гадаю, бачиш добре, як я сам,
87] Велику, нескінченну ту відраду,

88] Яку ти, пане, дав моїм очам,
89] І цінне тим мені твоє прозріння,
90] Що погляд твій належить небесам.

91] Приніс мені ти втіху розуміння,
92] То ще мій сумнів розтлумач мудріш:
93] Чом плід гіркий в солодкого насіння?" —

94] Так я йому, а він: "Ти правду вздриш,
95] Звернувши очі на мої повчання,
96] А ти до неї спиною стоїш.

97] Благий, що цим місцям несе втішання
98] І рух, в тілах великих тих святе
99] На порух обертає призначання.

100] Натури, що призначені на те,
101] Не лиш притулок в мислі досконалій
102] Знаходять, — в ній спасіння їм росте.

103] Що кидається луком в дальні далі,
104] Все опиняється в своїй меті,
105] Немов стріла в призначенім кружалі.

106] Бо небо, де твої лежать путі,
107] Творитиме інакше не тривалість,
108] А нетривкі лиш безлади пусті, —

109] Цього ж не може бути, якщо сталість,
110] Що водить ці зірки, не має вад
111] І Перший не забув про досконалість.

112] Та, мабуть, досить з тебе цих засад?"
113] Я ж: "Ні, не вірю, начебто безсиле
114] Те, що встановлює в природі лад".

115] Тоді він знов: "Скажи, хіба не миле
116] Життя в громаді для людських сердець?"
117] "Еге ж, — відмовив я, — це зрозуміле".

118] "А чи здійсниш його, коли Творець
119] Різниць не зробить в різних званні й вмінні?
120] Ні, якщо пише правду ваш мудрець".

121] Поглибив ще він докази незмінні
122] І закінчив: "Так ось який закон
123] Про різний плід на різному корінні.

124] Народиться тут Ксеркс, а тут Солон,
125] А тут Мельхіседек, а там — той самий,
126] Чий син з-під хмар упав у вічний сон.

127] Круговорот природи, хоч віками
128] На смертний віск печаток тьму поклав,
129] Не робить все ж відміни між домами.

130] І через це від Якова Ісав
131] Різнився сім'ям, хоч з того ж був ложа,
132] Квірин же вбогий Марса батьком звав.

133] Народжена природа всім би схожа
134] Ставала на родительку свою,
135] Коли б управа не втручалась Божа.

136] Ось втеклу тайну ти зловив твою,
137] Та вчу тебе для власної догоди
138] І думку ще одну скажу мою.

139] В незгодної із долею природи,
140] Мов у насіння в ґрунті несвоїм,
141] Бувають завжди слабосилі сходи.

142] Як світ би, рухавшись, у русі тім
143] Спирався тільки на природу праву,
144] Росло б далеко ліпше людство в нім.

145] Призначеного на воєнну славу
146] Ви тягнете до олтарів і ряс,
147] Молитвенику ж даєте державу, —

148] Тому й неправильні стежки у вас".

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА
1] По цих словах твій Карл, Клеменцо гарна,
2] Повідав, скільки зла його сім'ї
3] Наробить люта ворожнеча марна,

4] Й сказав: "Мовчи, хай літ спливуть рої".
5] Тож мовить мушу лиш, що сплатять в плачі
6] За ваші муки миру крадії.

7] Святого сяєва життя гаряче
8] Вернуло знов до сонця, до мети
9] Всього, що в світі є, буттям кипляче.

10] Ой леле душам тих, хто й сам іти
11] Звик понизу й думки свої принизив
12] До ницої мирської суєти!

13] Аж от ще блиск себе до нас наблизив,
14] І спалах сяяння його я мав
15] За лагідний мені до втіхи призив.

16] І погляд Беатріче, що сприймав
17] Його в тремтливості я невимовній,
18] Ласкаво знову дозвіл мені дав.

19] "О мир подай душі, бажання повній,
20] Блаженний душе, — я сказав, — промов,
21] Що втямив думку ти без слів іззовні".