127] Чом півнем розум твій себе поводить?
128] Не знаєш ти, що ми — комахи, глей,
129] Де розвій лиш невивершений бродить?..
130] Коли як слупи статуї людей
131] Стоять, і кожна стелю підпирає,
132] Притиснувши коліна до грудей,
133] То вигляд їх несправжніх мук звертає
134] На справжні муки глядачів чуйних;
135] Я також співчуття звернув безкрає
136] На більш чи менш зігнутих духів тих,
137] Яких згинали більші й менші брили,
138] Й здавалося, найбільш терплячий з них
139] Немов зітхав: "Немає більше сили!"
ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
1] "Наш Отче, ти, який живеш на небі
2] Не через те, що замкнений у нім,
3] А люблячи істот, близьких до Тебе!
4] Іменню й силі будуть хай Твоїм
5] Од всіх створінь хвала і слава щирі,
6] Подяка й захват духом всесвятйм!
7] Твоє до нас хай прийде царство в мирі,
8] Інакше відшукати вірну путь
9] Не може розум у всесвітнім ширі!
10] Як волю в жертву в небесах здають
11] Всі ангели, співаючи "Осанна!",
12] Хай на землі тим шляхом люди йдуть!
13] Хай нині нам спаде щоденна манна,
14] Без неї-бо пустельний світ страшний
15] І відстає квапливість ненастанна!
16] Як ми вини даруєм, хоч вони
17] Страждань нам завдають, так, благодійний,
18] Нам цнот не зважуй, а даруй вини!
19] Чеснотам нашим захисте надійний,
20] Удари відвертай, подай снаги,
21] Бо спокушає ворог нас постійний.
22] Останнє просим, Боже дорогий,
23] Не нам, бо нам уже не допоможе,
24] А тим, що йдуть за нами, Всеблагий!"
25] Отак, благавши милосердя Боже
26] За себе і за нас, вони несли
27] Каміння, на важке сновиддя схоже.
28] Під різним тягарем поволі йшли,
29] Утомлені, зажурені хилились,
30] Щоб змиті плями світу з них були.
31] Як треба, щоб ми тут за тих молились,
32] Хто в муках нас не забуває там,
33] Де корені од волі відділились!
34] Допомогти б їм, щоб збулися плям,
35] Якими світ забруднює людину,
36] І, чисті й вільні, віддались зіркам!
37] "О, хай вам швидше випростає спину
38] Той милосердий, що надасть вам крил
39] У небесах ширяти без упину!
40] Скажіть, як вийти нам хутчій на схил,
41] Що нас би вивів на жадані сходи,
42] І як найменше витратити сил,
43] Бо тіло це, Адамове з породи,
44] Якого не ввібрала ще земля,
45] Важкої, дуже втомної природи".
46] І відповідь, неначе й не здаля,
47] Тому, за ким ішов я цими днями,
48] Нас досягла не знати звідкіля
49] Й така була: "Ідіть направо з нами,
50] І тут очам відкриються місця,
51] Де можна йти немертвими ногами.
52] Якби не заважала брила ця,
53] Що нахиляє лоб мені пихатий
54] І змушує не піднімать лиця,
55] Я б глянув, хто, живий, себе назвати
56] Не хоче, і настійність би моя
57] Умовила за мене попрохати.
58] Значного був тосканця сином я,
59] Гульєльмо він Альдобрандеско звався, —
60] Ви, сподіваюсь, чули це ім'я.
61] До того предками я хизувався
62] І видатними подвигами їх,
63] Що в серці навіть спогад не з'являвся
64] Про спільну матір; зневажав я всіх,
65] Тому й помер, як сьєнець кожен знає,
66] А в Кампаньятіко — всі, до малих.
67] Омберто я; пишання це безкрає
68] Мене зоставило без голови,
69] І весь мій дім од нього лихо має.
70] Зніс брилу я на шлях цей коловий
71] І, поки Бог мої припинить муки,
72] Мерцем роблю, як не робив живий".
73] Понурившись, сумної мови звуки
74] Я вислухав; тут інший дух зирнув
75] На мене з-під своєї каменюки,
76] Побачив, упізнав мене, гукнув
77] І вгору очі, скуті як в залізі.
78] На превелику силу повернув.
79] "О, — мовив я, — невже ти Одерізі,
80] Агобйо слава й слава ремесла,
81] Як зве Париж, "освітлювання в книзі"?"
82] Відмовив: "Слава, брате, вся пішла
83] Тепер до Франко, юного болонця,
84] Мені ж зосталась крихітка мала.
85] Колись же їй, приємнішій од сонця,
86] Я, мавши кожний натяк за лихий
87] На неї наклеп, був за оборонця.
88] Отут спокутується гріх пихи.
89] Я б тут не був, якби не вчув я Бога,
90] Ще змогу маючи робить гріхи.
91] О марна славо з голосу людського!
92] Якщо нема глибоких корінців,
93] То незабаром всохне крона вбога.
94] Чув Чімабуе, що з усіх митців
95] Найкращий він, але з приходом Джотто
96] Загал суворіше його судив.
97] Цей Гвідо в мовному мистецтві — злото,
98] Як з тим зрівнять, а може, хтось з'явивсь,
99] Хто і тому, й цьому завдасть турботи.
100] Бо гомін світу — вітер лиш: він звивсь,
101] Хвилюючись і тут і там у гоні,
102] Й змінив ім'я, як в напрямі змінивсь.
103] В чім слава через сотні літ по сконі?
104] У тім, що члени дряхлістю примне,
105] Чи в тім, що вмреш, казавши "папи", "моні"?
106] А сотні років — щось таке ж дрібне
107] Супроти вічності, як рух бровою
108] Проти дороги в небо зоряне.
109] Цього, що ледве йде переді мною,
110] Колись-то знав народ в Тоскані всій, —
111] Тепер лиш Сьєна згадує порою
112] Вождя, який здобув пошану їй,
113] Долаючи Флоренцію шалену, —
114] Там блуд лишився, де був гонор в ній.
115] На барву слава — з травку одноденну,
116] І той за мить знебарвлює її,
117] Хто родить на землі її, зелену".
118] І я: "Втишаються чуття мої
119] Од цього слова, а бундючність в'яне.
120] Але про кого ці слова твої?"
121] "Це Провенцано, — він сказав, — Сальвані.
122] Тут за зухвальство він іде тепер,
123] Якому сьєнці всі були слухняні.
124] Пішов він з каменем, як тільки вмер.
125] Так борг платити випадає зухам,
126] Хто на землі занадто кирпу дер".
127] А я: "Коли там, під горою, духам,
128] Які покинули земний покров,
129] Свій строк життя перед покутним рухом
130] (Як час не зменшиться від молитов)
131] Потрібно зважувати власні вади, —
132] То як сюди так швидко він дійшов?"