Божественна комедія

Сторінка 34 з 100

Данте Аліг'єрі

76] Законів нам ніхто ж бо не змінив:
77] Він ще живий, мене ж Мінос не знає,
78] Бо звідти я, де чисті очі стрів

79] Твоєї Марції, яку єднає
80] З тобою мрія, душе пресвятий.
81] її любов за нас хай промовляє!

82] Твоїх сім царств дозволь же нам пройти,
83] І я подяку їй складу охоче,
84] Якщо згадать себе дозволиш ти".

85] "Так Марція мої втішала очі, —
86] Він відказав, — що, бувши на землі,
87] Робив я все, чого вона захоче.

88] Тепер течуть між нами хвилі злі,
89] Вона пішла навік з душі моєї,
90] Коли закон знайшов мене в імлі.

91] Та вас веде із милості своєї
92] Жона небесна — й слова не кажи,
93] Бо досить лиш послатися на неї.

94] Тож до призначеної йдіть межі,
95] Та перше змий йому з обличчя плями
96] І комишем його підпережи.

97] Недобре-бо із млистими очами
98] Являтись в рай, у місце пресвяте,
99] До першого поміж воротарями.

100] Он острівець; в болото вбоге те
101] Невтомні води б'ють у піні білій;
102] У мулі тільки сам комиш росте.

103] Ніякий стовбур прорости не в силі
104] На тих низьких багнистих берегах,
105] Бо неспроможний підкорятись хвилі.

106] Вертайтеся не по своїх слідах, —
107] Он перший промінь сонця появився.
108] Він вкаже вам на гору вірний шлях".

109] І з тим він зник. Я зараз же підвівся,
110] Не кажучи ні слова, підійшов
111] До вожая й на нього подивився.

112] А він почав: "Ходімо без розмов
113] Назад, мій сину. Бачиш на світанні,
114] Як далі вниз пішла рівнина знов".

115] Зірниця гнала сутінки туманні,
116] І в далині, куди вони пливли,
117] Замерехтіло море в трепетанні.

118] Ми навпростець долиною пішли,
119] Мов ті, що манівцями десь блукали,
120] Аж поки врешті стежки не знайшли.

121] Коли ж ми по рівнині мандрували,
122] Де промінь йа росу уже сяйнув,
123] А в затінку ще краплі не зникали, —

124] Учитель мудрий мій траву торкнув,
125] Зволожив руки у небесні соки,
126] А я, коли його думки збагнув,

127] Заплакані йому підставив щоки,
128] Й живу він барву поновив на них,
129] Яку зігнав у пеклі страх жорстокий.

130] Ми вийшли до пустельних вод смутних,
131] Що не носили на собі ні разу
132] Нікого, хто б вернувся до живих.

133] Підперезав мене він там з наказу.
134] О чудо! Він смикнув одну з рослин, —
135] І виросла нова така ж одразу

136] Там само, звідки першу вирвав він.

ПІСНЯ ДРУГА
1] Торкнуло сонце обрій знизу в місці,
2] Меридіан якого перетне
3] Сіонську гору у найвищій рисці.

4] І ніч, яка свій віз весь час жене,
5] Спливла із Гангу, терези тримавши,
6] Що кине їх, як меншать день почне.

7] І бачив я: мінилось все, як завше,
8] Аврора стала старіти за мить,
9] На жовтизну рум'янець помінявши.

10] А ми не знали, на яку ступить,
11] Мов той, залюблений у мандруванні,
12] Хто в думці йде, а тілом ще стоїть.

13] Та раптом, як у досвітки туманні
14] Червоний Марс на схід верстає шлях,
15] Так в мене перед зором на світанні —

16] Хай би ще раз це блиснуло в очах! —
17] Таке з'явилось бистре сяйво біле,
18] Що наздогнать його не годен птах.

19] І поки я звертав лице похиле
20] До вчителя, небачене зросло,
21] Пояскравішало незрозуміле.

22] А там з боків щось біле піднесло,
23] Не знати що, а з того потім знову
24] Униз потроху біле щось зійшло.

25] Учитель додивлявсь, урвавши мову.
26] Та повело воно крилом ясним,
27] І він, вгадавши яву загадкову,

28] Гукнув: "Стань на коліна перед ним!
29] Твори молитву! Це ж бо ангел Божий, —
30] Тут місце тільки слугам неземним.

31] Поглянь, вітрилам і веслу ворожий,
32] Човна веде на крилах він своїх,
33] По цій гладіні, на земну несхожій.

34] Поглянь, у небо простягає їх
35] І віковічне пір'я в них іскриться,
36] Не тлінні волоски істот людських".

37] Чим ближче підпливала сяйна птиця,
38] Тим яскравіше вид її блищав,
39] Аж очі не здолали вже дивиться,

40] Й я опустив їх. Ангел наближав
41] До берега такий легенький човен,
42] Котрий по хвилях сліду не лишав.

43] Було там душ із сотню; сяйва повен,
44] В човні стояв божественний вожай,
45] І спів навкруг летів, блажен, стомовен:

46] "В ісходе Ізраїлеве..." — весь край
47] Псалма святого співами сповнявся;
48] І закінчили, як велить звичай.

49] Благословенням хресним попрощався
50] Стерничий з ними, бо зійшли з човна,
51] І легко, як приплив, назад помчався.

52] Уздрівши, що навколо глушина,
53] Скрізь обдивлялись душі якомога,
54] Мов той, кому відкрилась новина.

55] Далеко вгору повела дорога
56] Ще юний день, і сонячна стріла
57] З півнеба вже прогнала Козерога,

58] Коли чоло юрма їх піднесла
59] Й спиталася: "Чи ви б нам не вказали
60] Стежини, щоб на гору привела?"

61] Віргілій мовив: "Якщо ви вважали,
62] Що ми тут знаєм стежку, — то дарма.
63] Ми, як і ви, сюди примандрували

64] Тому й години, мабуть, ще нема.
65] Та ми дістались стежкою такою,
66] Що зійдемо на шпиль цей жартома".

67] Помітивши уважною юрбою
68] Із подиху мого, що я не мрець,
69] Поблідли душі з дива й неспокою.

70] Як тисне люд, коли прудкий гонець,
71] З оливкою в руці, гука важливі
72] Новини і для вух, і для сердець, —

73] Круг мене душі юрмились щасливі,
74] Забувши, що не вмили ще облич
75] І ще не стали чисті і вродливі.

76] Душа якась побачила увіч
77] І так мені зраділа, без облуди,
78] Що я їй мимохіть ступнув навстріч.

79] О тіні, можуть вас лиш бачить люди!
80] Я тричі прагнув обійнять її —
81] Й щоразу бив себе самого в груди.

82] Чи з дива риси витягайсь мої,
83] Але вона всміхнулась, одійшовши,
84] Коли ж прискорив кроки я свої,

85] Звеліла стати, поглядом вколовши, —
86] І я впізнав її та попросив
87] Порозмовлять зі мною трохи довше.