Божественна комедія

Сторінка 16 з 100

Данте Аліг'єрі

31] Поквапились праворуч ми спуститись
32] І кроків з десять стежкою пройшли,
33] Стараючись піском не обпалитись.

34] Коли до звіра близько вже були,
35] Побачив тіні я, що в спогляданні
36] Сиділи коло прірви серед мли.

37] Тоді учитель: "Кладучи в вивчанні
38] Край дослідам" ти подолай свій страх, —
39] Сказав, — і розберись у їх стражданні.

40] Веди розмову там в скупих словах,
41] А я домовлюсь, як би над цим долом
42] Нас переніс він на своїх плечах".

43] Так вирушив палючим сьомим колом
44] Я сам-один, без друга, боязкий,
45] Поміж народом, мученим і голим.

46] У них в очах світився біль різкий,
47] Чи тут, чи там, віддавшись небезпеці,
48] То пломінь відсували, то піски.

49] Так само роблять пси в нестерпній спеці
50] Ротами й лапами, коли кусать
51] Почнуть їх блохи, мухи а чи ґедзі.

52] Я в лиця намірявся заглядать,
53] Та лютий пломінь падав без упину,
54] І я не міг нікого упізнать.

55] І кожен з них на шиї мав торбину
56] На колір певну й певний знак на ній,
57] Які були за втіху всім єдину.

58] І в одного на довгім гамані
59] Я вздрів лазур небесного ефіру,
60] Що лева мала обриси ясні.

61] А інший, що являв покуту щиру,
62] На капшуку, червоному, як кров,
63] Мав гусака, білішого від сиру.

64] І той, якому вишив білий шов
65] Знак на калитці з синьою свинею,
66] Спитав мене: "А ти чого прийшов?

67] Живий, то б і живою йшов землею,
68] Тут сяде Вітальяно, мій сусід,
69] Персоною гріховною своєю.

70] Це — флорентійці, з Падуї ж мій рід.
71] Мені рвуть вуха, а собі утроби,
72] Волаючи: "Сюди б вельможу слід,

73] Що на торбині змалював три дзьоби!"
74] Скривив тут рота й висунув язик,
75] Неначе бик, не тямлячись від злоби.

76] І я, щоб не розгнівавсь провідник,
77] Мій рятувальник серед звірів хижих,
78] Від тих мордованих скоріше зник.

79] Знайшов я вожая уже на крижах
80] Тварюки, що смирила дику лють.
81] І він мені: "Сил наберися свіжих,

82] Бо тут по сходах тільки так ідуть.
83] Сідай ти спереду, а я позаду,
84] Щоб гострий хвіст не міг тебе торкнуть".

85] Мов той, що над собою тратить владу
86] В припадку лихоманки при грозі,
87] У всякім затінку вбачає ваду, —

88] Таким я став од слів цих, та в сльозі
89] Дав страм мені позбутися відчаю,
90] Як добрий пан несмілому слузі,

91] Я виліз звірю на плече по краю
92] Й хотів сказать, та вимовить не зміг,
93] Лише два слова: "Обійми, благаю!"

94] А той, хто вмів у злигоднях доріг
95] Мене втішать, як я лиш сів, негайно
96] Мене вхопивши, вдержатись поміг,

97] І мовив: "Геріоне, вирушай-но,
98] Але обачно й повагом лети,
99] Нова-бо ноша важить незвичайно".

100] Мов човен, що готується пливти,
101] Назад-назад він подавався звідти,
102] Коли ж відчув, що вільно можна йти,

103] Відразу повернув свій хвіст розвитий
104] І, випроставши, мов вугор, кістяк,
105] Став, лапами махаючи, летіти.

106] Ніколи в світі не лякались так
107] Ні Фаетон, що віжки Божі кинув,
108] Лишивши в небі полум'яний знак,

109] Ані Ікар злощасний, що загинув,
110] Наважившись добратися до зір,
111] Хоч батько і гукав: "Куди полинув?!" —

112] Як я, коли побачив скрізь мій зір
113] Лиш порожнечу і помітив з лиха,
114] Що обмежовує її лиш звір.

115] А він спускався вниз так стиха-стиха,
116] І рух, і напрям зміг я зрозуміть,
117] Бо чув, як сильно вітер знизу диха.

118] Тепер дізнавсь, що справа гримотить
119] Ген водоспад і сіє водним пилом;
120] Не встиг я трохи голову схилить,

121] Як, переляканий новим страшилом,
122] Побачив попереду блиск огнів.
123] І, тремтячи, зіщулився всім тілом.

124] І вздрів я те, чого раніш не зрів:
125] Як ми кружляєм крізь великі болі,
126] Що насувалися з усіх боків.

127] Мов сокіл, що летить уже поволі,
128] Утомлений, не бачачи пташок,
129] Під зойк сокільника: "Немає долі!" —

130] Із піднебесних поверта стежок,
131] Де він даремно сто разів крутився,
132] Й сіда, від всіх подалі, на лужок, —

133] Так Геріон до прірви дна спустився,
134] Під самий-самий бескид сторчовий,
135] І, ледь від наших він осіб звільнився,

136] Зник, як стріла зникає з тятиви.

ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
1] Є в Пеклі місце, зване Лихосхови,
2] Залізних тонів муром кам'яним
3] Оточене; таке ж воно й з основи.

4] А посередині, у долі тім,
5] Глибока та широка є криниця, —
6] Про неї я пізніше розповім.

7] У тому поясі, який тісниться
8] Поміж криницею й підніжжям скель,
9] Аж десять більших виїмів гніздиться.

10] Як силами навколишніх земель
11] Круг міста риють більші й більші ями
12] На оборону мурів та осель, —

13] Вид у ровів і тут такий же самий,
14] Як і по наших замках та містах:
15] Висять мости для ходу над ровами.

16] Так і по схилах тут, і по ровах
17] Із гострих скель проходи утворились,
18] Що до криниці свій проклали шлях.

19] Ми й стали тут, як скинуті лишились
20] Зі спини Геріона, і пішов
21] Поет наліво звідти, де спинились.

22] Йдучи, я вправо зрів новий захов,
23] Нових мучителів, нові страждання,
24] Які наповнювали перший схов.

25] Там чулось голих грішників ридання;
26] Багато з них назустріч нам ішло,
27] А інші — швидше нашого ступання.

28] Так римляни роздвоїли жерло
29] Моста на час святого ювілею,
30] Щоб тісняви між піших не було,

31] Й прочани струминою однією
32] До замку й до Петра туди текли
33] І другою вертали течією.

34] І тут, і там — я з хмурої скали
35] Спостерігав, як не один рогатий
36] Шмагав нещадно ззаду тих, що йшли.

37] Ах, перший же удар мастив так п'яти
38] Нещасним, що не важились вони
39] Ні другого, ні третього чекати.

40] Із тіней хтось наблизивсь до стіни,
41] І тут же я почав у думці ритись:
42] "Чи не здибавсь мені вже цей сумний".