Шуйський
Правда, Пушкін
Та знаєш що? до слушного часу
Про все це ми помовчимо.
Пушкін
Звичайно,
Знай сам собі. Ти чоловік розумний;
З тобою я люблю порозмовлять,
І як мене що потривожить часом,
Не витерплю, щоб не сказать тобі.
А тут твій мед і оксамитне пиво
Сьогодні так язик мій розв'язали...
Прощай же, князь.
Шуйський
Прощай, бувай здоровий.
(Проводжає Пушкіна)
ЦАРСЬКІ ПАЛАТИ
Царевич креслить географічну карту. Царівна, мамка царівни.
Ксенія
(цілує портрет)
Любий мій жених, прекрасний королевичу, не мені ти дістався, не своїй нареченій — а темній могилі, у чужій сторонці. Ніколи не втішуся, вічно по тобі плакатиму.
Мамка
І, царівно! дівчина плаче, що роса паде; зійде сонце, росу висушить. Буде в тебе інший жених, і прекрасний, і привітний. Полюбиш його, дитя наше ненаглядне, забудеш свого королевича.
Ксенія
Ні, мамонько, я і мертвому буду йому вірна.
(Входить Борис)
Цар
Що, Ксеніє? що, донечко моя?
В дівоцтві вже засмучена вдовиця!
Все плачеш ти за мертвим женихом.
Дитя моє! що ж, доля не судила,
Щоб допоміг я вам добути щастя.
Можливо, я прогнівав небеса,
І щастя я не міг для тебе дати.
Чому ж бо ти страждаєш, безневинна? —
Що робиш ти тут, сину мій? Це що?
Феодор
Держава це московська; наше царство
З кінця в кінець. От бачиш: тут Москва,
Тут Новгород, тут Астрахань. От море,
От пермські тут непрохідні ліси, А от Сибір.
Цар
А це що повилося
Узором тут вигадливим?
Феодор
Це Волга.
Цар
Як хороше! от любий плід навчання!
Немовби з хмар оглянуть можеш ти
Все царство вмить: міста, кордони, ріки.
Вчись, сину мій; скорочує наука
Нам досвіди в житті скороминущім —
Настане час, і, може, скоро вже
Всі землі ті, що хитро так і вміло
Ти викреслив сьогодні на папері,
Під руку всі дістануться твою. —
Вчись, сину мій, і легше і ясніше
Державний труд ти будеш осягать.
(Входить Семен Годунов)
Ось Годунов до мене йде з докладом.
(Ксенії)
Ти, донечко, іди в свою світлицю;
Прощай, дитя. Утіш тебе господь.
(Ксенія з мамкою виходить)
Що там, Семен Микитович?
Семен Годунов
Уранці,
Ще на зорі князь-Василя дворецький
І Пушкіна слуга прийшли з доносом.
Цар
Ну?
Семен Годунов
Пушкіна слуга доніс мені,
Що вранці в дім до них прибув учора
Із Кракова гонець, — і знов назад
Без грамоти від'їхав за годину.
Цар
Гінця схопить.
Семен Годунов
Вже послано в погоню.
Цар
А Шуйський як?
Семен Годунов
Він друзів частував
Увечері у себе — Милославських,
Бутурліних, Михайла Салтикова
Та Пушкіна — та кілька інших душ;
А розійшлись вже пізно. Тільки Пушкін
На самоті з господарем лишився
І довго з ним іще він розмовляв.
Цар
По Шуйського послати.
Семен Годунов
Государ, Він тут уже.
Цар
Покликати сюди.
(Годунов виходить)
Цар
З Литвою в них зв'язки! це що таке?..
Ненавиджу рід Пушкіних бунтарський.
І Шуйському звірятися не слід:
Уникливий, та смілий і лукавий...
(Входить Шуйський)
З тобою хочу, князю, говорить,
Та бачу я, ти сам прийшов у справі,
І вислухать бажаю перш тебе.
Шуйський
Так, государ: повідати я мушу
Важливу вість.
Цар
Я слухаю тебе.
Шуйський
(стиха показує на Феодора)
Та, государ...
Цар
Царевич може знать,
Що відає князь Шуйський. Говори.
Шуйський
З Литви прийшла нам вість...
Цар
Не та, що вчора
До Пушкіна гонець її привіз?
Шуйський
Все знає він!.. Я думав, государ,
Що тайни ти цієї ще не знаєш.
Цар
Та байдуже: зрівняти хочу я
Відомості; інакше не збагнемо
Ми істини.
Шуйський
Я знаю тільки те,
Що в Кракові з'явився самозванець,
І що король за нього й всі пани.
Цар
А кажуть що? Хто він, цей самозванець?
Шуйський
Не відаю.
Цар
Чим небезпечний він?
Шуйський
Так, царю мій: міцна твоя держава,
Ти милостю і щедрим піклуванням
Усиновив серця своїх рабів.
Та знаєш сам: безглузда чернь завжди
Бентежлива, зрадлива, марновірна,
П'янить її пустих надій мана,
Намові злій скоряється бездумно,
До істини байдужа, нерозумна,
І живиться байками лиш вона!
До серця їй відвага безсоромна.
І якщо цей незнаний нам бродяга
Кордон Литви небавом перейде.
То багатьох безумців поведе
Тоді ім'я Димитрія воскресле.
Цар
Димитрія!.. як? отого маляти!
Димитрія!.. Мій сину, йди відціль.
Шуйський
Почервонів: ждать бурі!..
Феодор
Государ, Дозволь мені...
Цар
Ні, сину мій, іди.
(Феодор виходить)
Димитрія!..
Шуйський
Нічого він не знав.
Цар
Послухай, князь: вжить заходів цю ж мить:
Щоб од Литви Росія оградилась
Заставами: щоб ні одна душа
Не перейшла за цю межу; щоб заєць
Не перебіг із Польщі; і щоб ворон
Не прилетів із Кракова. Іди.
Шуйський
Іду.
Цар
Стривай. А правда, вість оця
Вигадлива? Чи ти коли чував,
Щоб десь мерці виходили з могили
Допитувать царів, царів законних,
Призначених і обраних вселюдно,
Увінчаних великим патріархом?
А? смішно? що? чом не смієшся ти?
Шуйський
Я, государ?..
Цар
Послухай, князь Василій:
Як я дізнавсь, що отрока цього...
Що отрок цей життя свого позбувся,
Ти посланий на слідство був: тепер
Тебе хрестом і богом заклинаю,
По совісті всю правду об’яви:
Чи ти пізнав дитя тоді забите,
Чи не було підміни? Повідай.
Шуйський
Клянусь тобі...
Цар
Ні, Шуйський, не клянись,
Відповідай: то був царевич?
Шуйський
Він.
Цар
Подумай, князь. Я милость обіцяю,
За лжу стару опалою карати
Не стану я. Але якщо тепер
Хитруєш ти, то головою сина
Клянусь — тебе покара жде лиха,
Така лиха, що цар Іван Васильїч,
Вжахнувшися, здригнеться в домовині.
Шуйський
Не кара — ні, страшна твоя немилость;
Чи смію я лукавити з тобою?
Чи міг би я так сліпо помилитись.
Що не пізнав Димитрія? Три дні
Відвідував я в храмі труп його,
Ходив туди і Углич весь зо мною.
Навкруг його тринадцять тіл лежало,
Розтерзаних народом, і на них
І тління вже помітно проступало,
Та лик ясний царевича був свіжий
І тихий був, мов сном яким повитий;
На нім страшна не запікалась рана,
І на лиці він не змінився зовсім.
Ні, государ, — без сумніву, Димитрій
У гробі спить.