Бондарівна

Сторінка 2 з 11

Карпенко-Карий Іван

Оксана. Може, той Тарас — який-небудь характерник, що вміє напускать на людей таку болізнь, та й напустив оце на тебе?..

Тетяна. О, певно, чари в нього є, та тілько ті не злії чари!.. Ти менш, ніж я, в цім тямиш! Ходім до мене, коли хочеш.

Оксана. А я дівчат догнать хотіла, щоб з ними погулять. Ходімо лучче й ти до них — чого сидіть у хаті?..

Тетяна. Мені не можна. Скоро прийде той козак Тарас — прощаться... з батьком, то треба дома буть, щоб дать чого їм попоїсти...

Оксана. А я піду. Прощай, Тетянко!.. Диви, Денис сюди простує!.. Яка щаслива ти: і козаки, і парубки так біля тебе і в'ються! (Побігла).

Тетяна (одна). Велике щастя в тім, що всі мені заглядають у вічі!.. А той, що душу взяв мою до себе, поїде завтра звідціля... І, може, вже до смерті його я не побачу!..

ЯВА VI

Входить Денис.

Денис. Не знаю, що сталося зо мною!.. (Підходить несміло до Тетяни). Здрастуй, Тетяно!.. Дивись на мене... Як тінь яка, блукаю я...

Тетяна. Який ти був, такий і єсть: смішний, дитина!..

Денис. Смішний, та й годі!.. У мене душу вивертає, і все ж таки смішний?! Та чим же я смішний? Скажи!..

Тетяна. Всім. Найпаче ж тим, що в мене закохався і сватать вже мене задумав.

Денис. Хто ж це сказав тобі?.. Не вспів я ще промовить слова дома, як мучусь за тобою, а ти вже знаєш... і смішним мене зробила!.. Тетяно!.. Невже мене не любиш ти ні крихти?.. Ти ж так привітно балакала завжди зо мною і тим із розуму мене звела!.. Казала всім, що я найкращий парубок між парубками, і речами такими мені надію подала...

Тетяна. Те саме я й тепер скажу, і ще й додам: іди на Січ, то, може, й козак із тебе буде не послідній!..

Денис. Про Січ забув я з того часу, як в тебе закохався!.. Нащо ж тобі та Січ здалася? Хіба без Січі ми не прожили б щасливо вік з тобою?

Тетяна. То не козацький же син, коли таке говориш. За що й любить тебе?..

Денис. Ти думаєш, що я боюся бусурмена?.. Ні, Тетяно! На п'ять один піду — хоч зараз!.. Але що ж в тім?.. Піду я воювать, ти заміж вийдеш!.. Зроблюсь я козаком... а ти?.. Чия тоді ти будеш?.. Тихо хіба хазяїном прожить не можна?..

Тетяна. Коли дівчат козацькая чарує вдача, то йди і ти, та з ворогом попереду навчися воювати, щоб вмів оборонять свій край і жінку від татар!..

Денис. І що ж, тоді тобі я кращим буду, коли калікою вернусь?..

Тетяна. У тебе й мова ще дитяча, а ти жениться вже задумав!.. Слухай, Денисе, я люблю тебе...

Денис (не дослухавши, кидається до Тетяни). Любиш?..

Тетяна (одпихає). Постривай!.. Люблю тебе, як брата...

Денис. Як брата! У мене є сестра — Оксана!..

Тетяна. Смішний, єй-богу, ти. Та дай же виговорити мені!!

Денис. Ну, кажи.

Тетяна. Хто не знав горя — не розуміє той щастя! Молоде серце, як пиво молоде, грає; йому і впину нема, коли розходиться; а послі, як серце вгамується, закиснеш ти, як пиво кисне!.. Захочеться того, що й другі мають,— слави! А славу пізно добувать, як бабієм вже станеш! Іди на Січ, там розуму достанеш і годів через три-чотири себе і сам ти не пізнаєш.

Денис. А-ти ж мене підождеш, поки вернуся я?..

Тетяна. Не буду ждать тебе, Денисе... Ти молодий ще — ми не пара!..

Денис. Не любиш ти мене! Нащо ж причарувала?.. Тепер я сам собі смішний!.. А серце все ж таки болить!.. Прощай, Тетяно!.. Не судив господь прожить з тобою вік щасливо, піду на Січ шукати талану, бо поки не любив тебе, я думкою туди літав частенько.

Тетяна. Від думки однієї ти став вже козаком!.. Іди ж, іди!.. Нехай тебе господь благословляє!.. Як будеш од'їжджать, приходь до нас прощаться!.. Як брата, обніму.

Денис. Прийду... Прощай тим часом! (Тихо пішов, схиливши голову).

Тетяна. Здоров іди!.. Та не сумуй!.. На Січі видужаєш скоро від цієї хвороби. (Одна). І жаль мені його, бо я й сама тепер вже знаю, яке тяжке кохання безнадійне!.. Проснулось серденько моє!.. Збудив його Тарас, і не знайти йому спокою!.. (Побачивши за лаштунками пана старосту). Ох! Староста!.. Куди я не піду — вже скілько день — його стрічаю!.. Зорить за мною він чи так ненароком стрічаюсь?.. Піду мерщій у хату!.. (Іде в хату).

ЯВА VII

Входять староста і Герцель.

Староста. Чудо!.. Диво!.. Краса, якої ще й не бачив, про яку й не чув! Здається, ні один артиста такої ще краси не змалював!.. Стан, хода, сіяє вся зорею ранішньою!.. О, сліпнуть очі!..

Герцель (до себе). Женися після цього!

Староста (до Герцеля). Ти кажеш, що ця дівчина Тетяна Бондарівна прозивається?..

Герцель. Так, вельможний пане... (До себе). Пропав же мій замір...

Староста. Вона тут і живе?

Герцель. У неї батько є — козак старий, багатий, кажуть, у всіх в повазі; одна вона дочка у нього. Староста. Так що ж?

Герцель. Я так кажу, для відомості тілько. (До себе). Хотів його я налякать!..

Староста. Хоч би він був, як Крез, багатий, то все багатство те не варт і шеляга перед красою його дочки!.. О, всіх чортів зібрать і Вельзевулу жертву принести, а ублагать їх, коли самі не зможем, щоб помогли мені причарувать до себе Бондарівну!

Герцель (до себе). Ой, ой, ой! Куди метнув! Не їстиме й не питиме вельможний пан, поки себе не вдовольнить!..

Староста. Чого ж мовчиш, пан Чеслав?.. Кажи мені, що знаєш ти про неї.

Герцель. До неї сваталось багато женихів, але вона всім відказала.

Староста. І не дивно! Щоб така краса досталась чабанові!.. Краса жіноча — вища сила; вона на світі держить все і миром править!.. Красою той упиться може, хто має смак у ній, а не чабан усякий!.. І вона... Невже дурною буде, щоб виховувать себе для смоляра!.. Ні!.. Пан Чеслав!..

Герцель. Я тут, вельможний пане.

Староста. Ти не знаєш такого зілля, щоб дівчину причарувати?..

Герцель. Знаю.

Староста (хутко). Так говори ж мерщій!..

Герцель. Треба напоїти її улесливими речами: день у день говорить, що вона гарна, що за нею пропадаєш. А перстень золотий з блискучим камінцем, намисто добре з дукачем поможуть отуманить голову їй так, що вона забуде честь свою, честь батькову!.. Це самі певні чари, вони немало вже дівчат із розуму звели!..

Староста. Ти розумний і хитрий, як чорт! Не раз мені ти вже служив, і я тебе не забував за всі твої послуги!.. Служи ж ще і тепер.

Герцель. Служив і служитиму пану, аж поки не згину...