У цю мить вона помітила Барні Снайта, що стояв перед дверима, кудись вдивляючись над головами натовпу. В голові Валансі промайнули дві думки, одна — що тепер вона у повній безпеці, інша — що саме тому вона й прийшла на ці танці. Надія була такою абсурдною, що раніше вона не посміла б у ній зізнатися, але вже тепер знала: прийшла, бо сподівалася, що й Барні теж там буде. Ще вона подумала, що мала б відчути сором, але чомусь не відчула. Слідом за почуттям полегші виникло й інше — прикрості через те, що Барні не був поголений. Він же мусив мати настільки самоповаги, щоб поголитися, йдучи на вечірку. Натомість стояв з непокритою головою, щетинистим підборіддям, у старих штанах і синій домотканій сорочці. Навіть без піджака. Валансі це так розгнівало, що вона запрагла добряче його потрусити. Не дивно, що люди вірили усіляким пліткам про нього.
Але більше вона не боялася. Один з тих, що перешіптувалися, залишив своїх колєг і пішов до Валансі через усю залу, розштовхуючи танцюючі пари, які заповнили приміщення і заважали одна одній. То був високий плечистий хлопець, не те, щоб погано одягнений чи негарний з себе, але, щонайменше, напідпитку. Він запросив Валансі до танцю, вона чемно відмовилася. Його обличчя дуже зблідло, він схопив її і притягнув до себе. Його гаряче дихання, що віддавало алкоголем, опалило їй обличчя.
— У нас тут делікатних леді нема, моя дівчинко. Раз ти не занадто добра, щоб сюди приїхати, то ти не занадто добра танцювати. Ми з колєгами за тобою слідкували. Зі всіма нашими перекрутишся, ще й поцілуєш на додачу.
Валансі відчайдушно виривалася, марно намагаючись звільнитися. Її втягували у лабіринт танцюристів, що кричали, тупали і гукали. Раптом той, що тримав її, дістав точний удар у щелепу та відлетів у інший кінець зали, збиваючи з ніг танцюючі пари. Хтось ухопив її за руку.
— Сюди, швидко, — сказав Барні Снайт. Він пересадив її через вікно, сам легко переплигнув через підвіконня і знову взяв за руку.
— Швидко, — мусимо тікати, — вони біжать за нами.
Валансі, міцно тримаючись за руку Барні, побігла, як ще ніколи в житті не бігала. Як же вона не померла через цю шалену гонитву? Ото скандал був би, якби таке сталося! Як пережили б це її бідні родичі? Вперше Валансі трохи їх пожаліла. А ще добре, що вона втекла від цього жахливого ґвалту. А ще добре, що вона міцно тримається за руку Барні. Всі її почуття змішалися — ніколи досі вона не пережила так багато за такий короткий час.
Зрештою вони натрапили на тихий куточок у сосновому лісі. Погоня звернула в іншому напрямку і з криком та шумом рушила деінде. Валансі, захекана, з серцем, що аж вискакувало з грудей, опустилася на стовбур поваленої сосни.
— Дякую, — видихнула вона.
— Ну що з вас за гуска — вибратися у таке місце? — сказав Барні.
— Та — я — не — знала, — що— це, — виправдовувалася Валансі.
— Слід було знати. Чедлі Корнерс!
—Для — мене — це — просто — назва.
Валансі знала, що Барні і подумати не міг, наскільки чужим їй був "чагарник". Вона прожила у Дірвуді все життя і, на його думку, мусила б щось знати про його околицю. Він не знав, як її виховували. Марно було й пояснювати.
— Коли я ввечері їхав повз Абелів дім, Сіссі сказала мені, що ви сюди вибралися. Мене це вразило і перелякало. Сіссі казала, що страшенно непокоїться, але не хотіла вас відмовляти, щоб не виглядати самолюбкою. То я й поїхав сюди замість до Дірвуда.
Валансі зненацька відчула, як чарівне проміння раптом осіяло її душу і тіло, — тут, під темними соснами. То він і справді приїхав, бо турбувався через неї!
— Як тільки їм набридне полювати за нами, ми тихцем прокрадемося до дороги на Маскока. Там я залишив Леді Джейн. Відвезу вас додому. Думаю, що з вас уже досить вечірок.
— Повністю, — згідливо сказала Валансі.
Першу половину шляху обоє промовчали. Та й складно було говорити — Леді Джейн так гуркотіла, що вони не чули б одне одного. Зрештою, Валансі не була в розмовному настрої. Вона соромилася, — що виявилася такою дурепою, — і що Барні Снайт застав її в такому місці. Барні Снайт з його репутацією кримінальника, безбожника, фальшивомонетника і розтратника. Губи Валансі тремтіли у темряві, коли вона думала про нього. Але їй було соромно.
А все ж вона відчувала радість — незбагненне торжество — на цій вибоїстій дорозі поруч із Барні Снайтом. Назустріч їм вибігали великі дерева. Висока дивина стояла вздовж дороги у рівних рядах, як вишикувані солдати. Чортополох у світлі фар виглядав наче компанія захмелілих ельфів. Вона вперше їхала в автомобілі — і їй це подобалося. З Барні за кермом вона не боялася нічого. Швидка їзда викликала в неї душевний підйом. Сором відступив. Її єдиним відчуттям було те, що вона — частка комети, яка мчить у нічному просторі.
Але раптом, коли вже сосновий ліс порідшав і з'явилися зруби, Леді Джейн почала стихати. Тоді уповільнила швидкість — і зупинилася.
Барні скрикнув із відчаєм. Він вийшов. Оглянув машину. Повернувся з винуватим виразом.
— Я заплішений дурень. Закінчився бензин. І я ж знав, що його мало, коли виїхав з дому, але збирався заправитися у Дірвуді. А потім так поспішав до Корнерс, що забув про це.
— Що ми можемо зробити? — стримано спитала Валансі.
— Не знаю. Ближче, як у Дірвуді, бензину не дістати, а це дев'ять миль звідси. І я не зважуся залишити вас тут саму — по цій дорозі завжди хтось волочиться. Та й ще ті придурки з Корнерс можуть сюди приблукатися, — дехто з них був із Порту. Думаю, найліпше для нас — просто терпляче чекати, доки повз нас хтось не проїде і не вділить нам стільки бензину, щоб ми могли повернутися до Галасливого Абеля.
— Ну то в чому річ? — спитала Валансі.
— Можливо, нам доведеться так сидіти аж до ранку, — сказав Барні.
— Я не проти, — відповіла Валансі.
Барні коротко реготнув.
— Як ви не проти, то я тим паче. Мені в сенсі репутації втрачати нічого.
— Мені теж, — незворушно сказала Валансі.
РОЗДІЛ XXI
— Сидітимемо собі тут, — промовив Барні, — а як комусь спаде на думку щось таке, що варто б сказати, — то заговоримо. А як ні — мовчатимемо. Не думайте, що ви мусите зі мною розмовляти.
— Джон Фостер пише, — процитувала Валансі, — "якщо ви можете мовчки просидіти з кимось півгодини і почуватиметесь при цьому зручно, то ви станете друзями. Якщо ж ні, то це неможливо і не витрачайте часу даремно".