— Пане інтендант, для мене ясно поки що тільки одне: ми дивимось на це загадкове явище зовсім різними очима. Ви все пояснюєте якоюсь химерною силою волі, хоч такого терміну поки що не зафіксовано в наукових словниках. Що ж до мене, то я ще не так багато знаю, щоб взагалі робити якісь висновки. Коли навіть погодитися з тим, що Біллове серце розірвалося від нервового потрясіння, відразу після того, як на його шиї затягнувся зашморг,— так, як у годиннику лопає перекручена пружина, — коли навіть погодитися з цим, то однаково, чим пояснити дивовижне явище, свідками якого ми були потім.
— Отже, ви вважаєте за щось ненормальне те, що тіло залишалося непорушним?
— Авжеж, я так вважаю, оскільки не можу пояснити причину цього явища.
— І все-таки скажіть, шановний пане,— напосідав інтендант,— чи цій людині вкоротив віку зашморг, чи вона стала жертвою психологічної ейфаназії?
— Психологічна ейфаназія, пане інтендант, така ж химера, як і ваша сила волі; перепрошую ще раз, але я не певен, чи цей термін можна вважати за науковий. Це швидше" образний, метафізичний вислів, одне слово — грецький. Однак,— різко змінив він тему розмови,— у лазареті на мене чекає пацієнт, якого я не хочу віддавати в руки своїх асистентів. Вибачте, але я мушу вас залишити.
І, підвівшись із стільця, він поважно рушив до дверей.
Розділ двадцять третій
У тиші, що панувала якийсь час після страти, поглибленій мірним плюскотом хвиль об корпус судна та лопотінням вітрила, коли стерновий на мить ухилився від курсу,— в тій глибокій тиші почав сповільна виникати звук, що його нелегко тут віддати словами. Кому траплялося чути шум гірського потоку під час тропічної зливи, хто чув, як перший водяний вал з глухим шумом рине вниз лісистим бескеттям, той може скласти приблизне уявлення про той звук. Здавалося, невиразний гомін долинає не з поблизької відкритої палуби, де з'юрмився натовп, а звідкись іздалеку. В мішанині слів і голосів важко було збагнути, що його викликало, можливо, якась примхлива зміна думок чи настроїв, така характерна для людської юрби, скажімо, моряки могли розкаюватися, що слідом за Біллі несамохіть повторили його благословення. Та не встиг ще той гомін піднестися до крику, як пролунала команда, приголомшлива тим більше, що впала зненацька, мов грім з ясного неба:
— Боцману взяти під свою команду вахту по правому борту й відвести її вниз!
Пронизливі, мов крик морського сокола, свистки боцмана та його заступників розтяли той лиховісний приглушений гомін і розвіяли його; скоряючись дії механізму дисципліни, юрба за хвилину поменшала вдвічі. Більшість тих, хто залишився, відразу ж було приставлено до поточних робіт — складати до трюму реї тощо, в разі потреби кожен палубний офіцер легко знайде, чим зайняти матросам руки.
Якщо військовий трибунал винесе смертний вирок у плаванні, то далі все робиться дуже швидко, але не настільки, щоб це надто впадало в око. Оскільки полотняний гамак—той самий, що за життя правив Біллі за ложе,— вже встигли пристосувати під домовину, навіть почепили тягарі з ядер, то помічникам бдцмана, змушеним виконувати обов'язки морських гробарів, залишилося зовсім небагато роботи. Коли все було готово, екіпаж, який щойно звільнив палубу, виконуючи подану команду, зібрали знову — цим разом дивитися похорон.
Немає потреби детально описувати цей обряд. Зауважимо лише, що коли перекинута за борт дошка звільнилася від своєї сумної кладі, знову почулося дивне гудіння людських голосів, цього разу змішане з іншими, такими ж нерозбірливими звуками — криком якихось великих морських птахів, принаджених загадковим виром на водяній гладіні, там, де в море шубовснув обважнілий гамак. Ті птахи підлетіли так близько до корабля, що чути було свистіння й сухий шелест їхніх довгастих заламаних крил. Коли корабель, пливучи з легким вітерцем, лишив за кормою те місце, де Біллі поглинула морська безодня, вони все ще кружляли там над водою, кидаючи на її поверхню тіні розпростертих крил і виповнюючи повітря криком, подібним до хрипучого реквієму.
Певна річ, у поведінці морських птахів, охоплених жадобою здобичі, не було нічого надприродного, проте не для команди: не забуваймо, що моряки минулого століття були вельми забобонні, а що вже казати про матросів військового корабля, чию увагу перед цим так вразила дивна нерухомість тіла, підвішеного високо вгорі, а потім на їхніх очах скинутого в морську безодню. В натовпі зчинилося сум'яття, загрожуючи неладом. Однак це тривало не довше хвилини. Зненацька розлігся барабанний дріб, закликаючи команду розходитися по місцях, і цей знайомий звук, що лунав щонайменше двічі на день, цього разу був незвично настирливий, хоч зрештою барабанщик міг би й не старатися: довголітня служба розвиває в простої людини якусь механічну покору, й вона відгукується на сигнали команд надзвичайно швидко, майже інстинктивно.
Барабанний дріб розігнав юрбу, більша частина якої подалася до батарей обох критих гарматних палуб. Обслуга, як звичайно, зайняла місця біля гармат і стояла мовчки, по команді "струнко". Незабаром перший помічник капітана, стоячи на кормовій палубі з кортиком під пахвою, по черзі прийняв рапорти у всіх командирів батарейних секцій, так само озброєних кортиками,— далі, звично відсалютувавши, склав рапорт капітанові. Цього разу церемоніал дещо затягнувся, бо команду розіслали на пости годиною раніше, ніж завжди. То було явне порушення статуту, й коли такий офіцер, як капітан Вер (педант, на думку багатьох людей), все-таки допустився його, то тільки тому, що добре усвідомлював всю небезпечність настрою, котрий тієї миті охопив моряків, а отже, й необхідність найрішучіших дій. "Для людини в житті найбільше важать форми,— любив він повторювати,— конкретні форми, й легенда про Орфея та його ліру, що зачаровує диких мешканців лісу, зайвий раз це потверджує". В такому ж дусі він висловився, зокрема, про наслідки, до яких призвела руйнація усталених форм по той бік Ла-Маншу.
...Далі все йшло звичною колією. Оркестр на кормовій палубі програв кант, після чого капелан відправив неодмінну ранішню службу. 4 Нарешті, барабан подав сигнал відбою, і моряки, заспокоєні музикою та релігійними обрядами, поставленими на службу дисципліні й війні, рушили в звичайному порядку на місця, де працювали, звільнившись від вахти коло гармат.