Біда чи порок, а щось висіло в повітрі, але Йохен завжди був надто простодушний і ніколи не відчував самогубства й не вірив у нього, навіть як стривожені гості вгадували за замкненими дверима не тишу сну, а тишу смерті. Він удавав із себе продажного й бувалого, а все-таки вірив у людей.
— Ну, як знаєш,— сказав портьє,— я йду снідати. Тільки нікого не пускай до нього, він надає цьому значення. Ось на.
І він поклав на стойку перед Йохеном червону картку * Турбувати тільки тоді, як я буду потрібен своїй матері, батькові, дочці, синові або панові Шреллі,— більше ні з ким я не розмовлятиму".
"Шреллі? — злякано подумав Йохен.— Хіба він ще живий? Вони ж тоді вбили його... Чи в нього був син?"
Цей запах забив собою всі інші, що їх залишили тут курці за останні два тижні. Його можна було нести перед собою, як прапор: ось іду я, велика цяця, переможець, перед яким ніхто не встоїть, метр вісімдесят дев'ять, сивий, сорок з гаком років, костюм із тканини урядової якості,— комерсанти, промисловці й митці так не одягаються. Йохен нюхом відчував, що це елегантність дуже високого урядовця, це міністр або посол, підпис якого мало не дорівнював законові, він вільно проникав крізь оббиті повстю крицеві й залізні двері приймалень, змітав плечима, як снігоочищувачами, всі перепони, випромінюючи ввічливість і люб'язність, яка, проте, зраджувала, що вона завчена. Він пропустив уперед стару, яка щойно забрала з рук Еріха, другого боя, своє гидке дзявкало, допоміг жінці, що наче вийшла з того світу і всміхалася, як кістяк, дійти до сходів і взятися за поруччя.
— Нема за що дякувати, шановна пані. І ось він уже коло стойки.
— Нетлі нгер.
— Прошу, пане докторе, я до ваших послуг.
— Мені треба поговорити з доктором Фемелем. Зараз-та-ки. Негайно. У службовій справі.
Крутячи в руках червону картку, Йохен похитав головою і делікатно відмовив. Мати, батько, син, дочка, Шрелла. Розмовляти з Нетлінгером він не хоче.
— Ллє я знаю, що він тут.
Нетлінгер? Наче я колись чув це ім'я. Його обличчя нагадує мені щось таке, чого я не повинен був забути. Я вже колись чув це ім'я, багато років тому, і сказав собі тоді: "Запам'ятай його, Йохене, закарбуй собі в пам'яті". Але я вже забув, чого саме хотів його запам'ятати. Так чи так, а будь насторожі. Тобі б занудило, якби ти знав, що він уже досі накоїв, ти б до самого свого скону не переставав блювати, якби побачив той фільм, який йому покажуть у день страшного суду: фільм його життя, він із тих, що наказували виламувати в трупів золоті зуби й відрізати волосся в дітей.
Біда чи порок? Ні, в повітрі висіло вбивство.
І такі люди не знають, коли давати чайові. Вже з самого цього можна визначити, якого лету він птах; цієї хвилини, мабуть, годилося б запропонувати сигару, а не гроші, тим паче не такі великі: він, посміхаючись, підсовує зелену купюру в двадцять марок. Які ці люди дурні. Не знають найпримі-тивніших законів поведінки з людьми, найпростіших правил поведінки з портьє, наче в "Принці Генріхові" взагалі продаються таємниці, наче гостя, що платить за номер сорок або шістдесят марок, можна купити за зелений двадцятимаркот вий папірець, за двадцять марок якогось невідомого, чия єдина посвідка — сигара й костюм з добротної тканини. І така людина стає міністром або дипломатом, хоч не знає основ найважчого з усіх мистецтв, мистецтва підкупу. Йохен із жалем похитав головою і не доторкнувся до грошей. "Повна дарунків їхня правиця".
Щось неймовірне: до зеленої купюри додалася синя, перед Йохеном на стойці з'явилося вже тридцять марок, а в блич-чя йому пущено густу хмару диму "Партагас емінентес".
Пахкай мені в обличчя димом зі своєї чотири маркової сигари, пахкай, додай ще й бузкову купюру до тих, що поклав. Йохена однаково не купиш, навіть за три тисячі марок не купиш, не те, що за тридцять, а ти й поготів не купиш. Я в житті мало кого любив, але до молодого Фемеля в мене лежить серце. Не пощастило тобі, чоловіче, хоч як ти величаєшся і хоч як багато важить твій підпис, ти на півтори хвилини спізнився. Мав би нюхом учути, що гроші тут зовсім таки недоречні, коли на цьому місці сиджу я. В мене навіть лежить у кишені документ, завірений у нотаря, за яким я маю право довічно жити у своїй комірчині на піддашші й тримати голубів, я можу вибирати на сніданок і на обід, що мені заманеться, і ще й отримую кожного місяця сто п'ятдесят марок чистими, втричі більше, ніж треба на тютюн, у мене є друзі в Копенгагені, в Парижі, у Варшаві і в Римі,— аби ти знав, як підтримують один одного голубівники! Але ти цього не знаєш, тільки думаєш, що за гроші можна домогтися всього,— це та наука, якої ви самі себе вчите. І, звичайно, вчите портьє в готелях, які за гроші зроблять усе, продадуть рідного батька за бузкову п'ятдеся-тимаркову купюру. Мені тільки одного не дозволено, голубе, коли я сиджу тут замість портьє: я не маю права смалити свою люльку, і сьогодні я вперше шкодую, що воля моя цим обмежена, а то б я бухнув назустріч твоїй "Партагас емінентес" димом зі свого чорного тютюнцю. Кажучи ясно і недвозначно, ти можеш мене поцілувати в с... Фемеля я тобі не продам. Хай собі спокійно грає від пів на десяту до одинадця-
ті
тої в більярд, хоч я знайшов би для нього крашу роботу а саме: сидіти на твоєму місці в міністерстві. Або робити те, що він робив замолоду: кидати бомби, щоб у такого стерва, як ти, земля горіла під ногами. Але про мене, якщо він хоче від пів на десяту до одинадцятої грати в більярд, то хай собі грає, а я на те сиджу тут, щоб йому ніхто не заважав, я про це маю подбати. А тепер забирай свої гроші і вшивайся звідси, а коли ти покладеш іще один папірець, то я за себе не ручуся. Я тут уже всякого набачився і натерпівся, записував у цю книгу порушників подружньої вірності й гомосексуалістів, спроваджував звідси знавіснілих жінок і рогоносців, але не думай, що я тільки для цього створений. Я завжди був порядним хлопцем, слугував священикові в церкві, як напевне ж і ти, і співав у хорі пісні про отця Кольпінга та святого Алоїза. На той час я мав двадцять років і шість із них уже прослужив у цій халабуді. І коли я не втратив віри в людей, то тільки тому, що серед них є кілька таких, як молодий Фемель та його мати. Сховай свої гроші, витягни з рота сигару, ввічливо вклонися мені, бо я вже старий і набачився на своєму віку стільки пороків, що тобі й не снилося, а потім хай бой притримає тобі двері, і гайда звідси.