Усе возить із собою, подумав Павлиш. І говорить про ті події, як про стародавню історію. А пройшло всього шість-сім років.
— У той час в інституті вже готувалися кілька добровольців. Розумієте, навіть для сьогоднішніх можливостей процес біоформування надзвичайно складний. Припустимо, працював у нас Грунін. Доброволець, штурман Далекого флоту. Йому треба було працювати на планеті з тиском удесятеро проти нашого, де радіація в сто разів вище за допустиму норму, а температура на поверхні плюс триста. До того ж додаються пилові бурі та безперестанні виверження вулканів. Звичайно, можна послати на таку планету робота, якому під силу такі умови, ба навіть всюдихід, настільки складний, що людина в ньому буде як муха в кібернетичному мозку. І все-таки можливості робота й людини у всюдиході будуть обмежені. Грунін уважав, що зможе сам пройти ту планету. Власними пальцями помацати, на власні очі подивитися. Він дослідник, учений. Отже, ми з'ясовуємо, яким умовам має відповідати нове тіло Груніна, які навантаження має воно витримувати. Ми обчислюємо програму такого тіла, шукаємо аналоги в біологічних моделях, вираховуємо екстремальні допуски. І на основі цих розрахунків ми починаємо конструювати Груніна. Ми усе це зробили.
Дімов замовк.
— Грунін загинув? — запитав Павлиш.
— Всього передбачити не можна. І найменше в цьому слід винити Геворкяна. Створюючи біоформа на основі конкретної людини, ми повинні пам'ятати, що в новому тілі залишається мозок саме цієї людини. Будь-який біоформ — людина. Не менше, але і не більше. Потім був Драч, і Драч теж загинув.
Павлиш згадав портрет Драча в залі Станції. Груніна згадати не зміг, а Драча згадав, бо той був дуже молодий і довірливий.
— Він повернувся, — продовжував після паузи Дімов. — Його чекала ретрансформація, повернення в людську особу. Усе мало скінчитися благополучно. Але на Камчатці, як на зло, почалося виверження вулкану, і потрібно було підірвати пробку в жерлі, а для цього спуститися в кратер, проникнути в жерло й підірвати, ви розумієте? Вони попросили наш інститут допомогти. Геворкян відмовився навідріз. Але Драч випадково почув цю розмову. Він пішов, усе зробив, а повернутися не встиг.
— Не хотів би я бути біоформом, — сказав Павлиш. — Як на мене, це не по-людському.
— Чому?
— Важко відповісти. У цьому є щось неправильне. Людина-каракатиця.
— А де межа ваших допусків, колеґо? Скажіть, у скафандрі виходити в космос не по-людському?
— Це одяг, який можна скинути.
— Черепахова шкура не відрізняється принципово від скафандра. Тільки панцир черепахи довше знімати. Сьогодні ви обурюєтеся біоформами, завтра повстанете проти пересадок серця або печінки, післязавтра зажадаєте заборонити аборти та пломбування зубів? Усе це втручання в справи високого Провидіння.
У двері заглянув Єрихонський, і це було до речі, бо Дімов не переконав Павлиша, але аргументів той знайти не зміг і не хотів виглядати ретроградом.
— Ось ви де сховалися! — вигукнув Єрихонський. — А я Павлиша розшукую. Ми зібралися піти на катері до Косої гори. Сандра зі Стасиком покажуть нам Синій грот. Вони туди поплили, завтра вранці там будуть. Ви відпустите з нами Павлиша?
— Я над ним не владний. Нехай він познайомиться зі Стасом Фере. Ми тут якраз вели бесіду про біоформію. Майже мирну.
— Уявляю, як ви його заговорили, — сказав Єрихонський. — Павлиш уже бачився зі Стасом.
— Коли? — здивувався Павлиш.
— Внизу, коли ми ходили в акваріум з Сандрою.
— Ні, я там не бачив Фере.
— Сандра з ним попливла, — нагадав Єрихонський. — З ним і з Познаньским.
— Акули? — запитав Павлиш.
— Так, вони схожі на акул.
— Так це біоформи?
— Фере вже пропрацював кілька місяців у болотах Сієни. Тоді він був зроблений для роботи в драговинах Сієни. Там моторошний світ, — додав Дімов.
— Стас говорив мені, — сказав Єрихонський, — що тут він почуває себе як на курорті. Ні небезпек, ні суперників. Він сильніший і швидший за всіх у цьому океані.
— Це ж повна перебудова всього організму!
— Зараз у світі існують два Фере. Один тут, в океані, інший на Землі, закодований клітина за клітиною, молекула за молекулою в пам'яті Центру.
— Добре, — Дімов піднявся з крісла, — поговорили, і досить. А то сюди поступово збереться вся Станція. Нам би тільки не працювати. Сподіваюся, тепер у найзагальніших рисах ви маєте уявлення про те, чим ми займаємося. А коли уляжеться перша реакція, може, зрозумієте більше…
ЗЕМЛЕТРУС
Катер відчалив від стінки підземного грота, промені світильників слизнули, відбиваючись від опуклих ілюмінаторів. Тут же катер пішов у глибину, і за ілюмінаторами стало чорно. Ван сидів за кермом, і відсвіт приладів зловісно грав на його обличчі. Катер підпірнув під скелю, що закривала вихід із грота, деякий час йшов на глибині, потім почав підніматися, і за ілюмінаторами вода набула синього, а потім зеленуватого, пляшкового кольору.
Катер вирвався на поверхню, струсив з себе воду і помчав, зрізуючи верхівки хвиль. Хвилі голосно і хльостко стукали по днищу, ніби жвавий коваль бив по ньому молотом.
Молодий, міцний, товстий зоолог Пфлюґ перераховував бляшанки в похідній валізці.
— Ви не уяввляєте, — сказав він Павлишу, — скільки там живності. Якби Дімов дозволив, я б оселився біля Косої гори.
— І харчувався б молюсками, — додав Єрихонський.
— На тому острові жити небезпечно, — промовив Ван. — Це сейсмічний район. Рай для геологів — там народжується континент.
— Для мене теж рай, — сказав Пфлюґ. — Ми тут присутні в казковий момент: утворюються ділянки суші, і тваринний світ тільки-тільки починає її освоювати.
Справа над обрієм показався чорний стовп.
— Підводний вулкан, — пояснив Ван. — Там теж буде островом.
— А чому вибрали цю планету? — запитав Павлиш.
— Вона краща за багатьох інших, — відповів Єрихонський. — Умови тут, скажімо, не екстремальні, хоча людині досліджувати її нелегко. Атмосфера розріджена, температури низькі, велика частина поверхні вкрита первісним океаном. Усе тут ще молодо, не встоялося. Взагалі, зручний полігон. Тут ми випробовуємо новітні методи, шукаємо нові форми, по можливості універсальні. Тут проходять тренування біоформи, яким належить працювати у важких точках. Поживете з нами, зрозумієте, як ми задоволені, що нам надали цю калюжу…