— Ти ж, Андрійку, приглянь за Мартином, щоб не був голодний... А для вас он борщ у печі... Та поглядай за Івасем, щоб він у шкоду не вліз.
Андрійко тільки головою кивне: хай мама їде спокійно, він якось уже вправиться. Повернеться Тетяна: і кабан нагодований, і тарілки всі перемиті, ще й каша зварена.
Або стануть полоти (Івась тоді зовсім ще малим був), займе Тетяна чотири рядки, і син не менше візьме. Сапає: ревниво погляда на матір — у кого краще. Пополе Тетяна годину-другу, та й жалко стане сина:
— Ти б, Андрійку, збігав до річки та скупався б... Я вже сама закінчу.
Не піде, поки не вправиться.
Одне не подобалося Тетяні у синові: ріс потайним. Де що не станеться — матері не скаже нізащо. Івась як що, так одразу й до матері, в Андрійка ж іще у маленького допитатися нічого не можна було. Принесе синячище під оком: з ким побився? за віщо? — мовчить, тільки око запухле світиться. Хіба що від людей довідається, з ким воював її син...
Як то йому тепер у армії? Пише, що добре, всім задоволений. Якби ж то так!.. Пошвидше б минали оці три роки, щоб син вступив до інституту. Тоді Тетяна зовсім була б щаслива. Хоча й зараз на долю не скаржиться. Чого іще їй: сини хороші, у школі її вважають не гіршою од інших. Навіть співдоповідь доручили прочитати на районній конференції вчителів. Про позашкільне виховання дітей.
Тетяна довго пам'ятатиме ту співдоповідь. Умовляла Колядка, щоб доручив комусь іншому,— так було страшно. Колядко відповів, що не може: уже повідомив її прізвище у район.
— Та ви не хвилюйтесь — все буде гаразд!
Легко було йому говорити! Сиділа день і ніч над доповіддю, під кінець аж очі стали боліти. Замучилась вкрай, поки списала учнівський зошит,— не більше, ніж на двадцять хвилин,— попередив Колядко. Просила Колядка, щоб той хоч домовився, аби її не поставили першою. Сиділа потім у залі, стискаючи зошит у спітнілій долоні, шепотіла перші дві фрази своєї співдоповіді, наче молитву: боялася, що в останню хвилину забуде.
Опам'яталася вже тоді, як сіла на місце. Сиділа й очі не сміла звести: здавалось Тетяні, що всі сміються з неї.
Не сміялися. Навіть похвалили. І в районній газеті було згадано: "З цікавою співдоповіддю про позакласне виховання дітей виступила учителька Тарасівської НСШ Світлична Т. О.". Тетяна тих газет аж десяток купила. Так усі десять у комоді й лежать....
Як тоді радів за неї Андрійко!..
І знову думки про сина. Про те, що на днях пошле йому посилку. Заколе чергового Мартина та й поїде в Хоролівку...
Якось після уроків Колядко оголосив учителям, що в неділю відбудеться культпохід. Всі учні, починаючи з четвертого класу, й учителі разом із ними, вирушать за тринадцять кілометрів у велике село Прилуки, де минулого року збудували міжколгоспний Будинок культури, на перегляд кінофільму "Ми із Кронштадта". Тетяна хотіла одпроситися в Колядка, але тут, як навмисне, загадали з сільради, щоб у неділю всі агітатори провели нолітбесіди про міжнародне становище. Приїдуть з району перевіряти, як поставлено масово-політичну роботу, Нешерет як узнав, одразу ж ударив на сполох. Бо кому-кому, а йому нагорить у першу чергу. Він же не тільки голова сільради, а й секретар партійного осередку: обирають його ось уже четвертий рік підряд за рекомендацією Твердохліба. До цього секретарював Колядко, але чимось не вгодив Твердохлібові, той на звітно-виборних зборах Колядкові й дав: не забезпечує дійове керівництво сільським господарством. А чому не забезпечує? Бо од сільського виробництва одірваний — закопався у школі. І назвав Нешерета...
Так і секретарює Нешерет — четвертий рік підряд.
Нешерет спершу розпорядився навіть культпохід одкласти: які можуть бути походи в кіно, коли комісія от-от на голову звалиться! Але Колядко переконав, що культпохід — це теж політмасовий захід.
— Добре, ведіть. Тільки щоб мені, натурально, учителі по своїх десятихатках були!
Отож Тетяні замість Хоролівки світила політбесіда. Та ще треба воювати з Івасем, який здійняв рев на всю хату: збирався ж із мамою в культпохід, а тут на тобі — лишайся удома! Як Тетяна його не переконувала, що йдуть лише старші класи, не помагало ніщо:
— А Ольга ж іде!
Олька — дочка Колядків, одноліток Івася.
— Іде, бо й батьки її йдуть! — вже сердито Тетяна.— І замовчи мені, бо я не знаю, що з тобою й зроблю!
Замовкнув. Забився в куток, схлипує так, наче хто йому печінку виймає.
— Ти довго там хлипатимеш?
— Довго.
Не витримала — розсміялась Тетяна:
— Ладно, не плач: попрошу Олексія Григоровича, може, він тебе й візьме.
Сина мов вітром видуло із закутка. Не одходить тепер од матері, допитується, коли вона піде до Колядка.
— Піду — не забуду... А тепер біжи надвір, бо мені ось бесіду готувати треба...
Підібрала газети на задану тему, читає, виписує. Ось стаття "Правды" від 23 серпня цього, 1940 року, присвячена роковинам радянсько-німецького пакту: "... пакт був підписаний в момент, коли над Європою нависли грозові хмари імперіалістичної війни, що задовго і спроквола підготовлялась в дипломатичних канцеляріях Лондона і Парижа. Звістка про радянсько-німецький пакт прозвучала як останнє застереження організаторам і натхненникам імперіалістичної війни..."
"Агресивна роль англо-французької плутократії",— нотує Тетяна. І як ще одне ствердження попередньої думки, виписує фразу із доповіді товариша Молотова на Четвертій сесії Верховної Ради першого скликання: "Відомо, однак, що виражене ще в кінці минулого року прагнення Німеччини до миру було відхилене урядами Англії і Франції".
Остаточно ж викриває паліїв нової війни передова "Правды" від п'ятого липня цього року: "Документи, що викривають англо-французьких організаторів війни: про п'яту і шосту "Білі книги" німецького міністерства закордонних справ": "Публіковані документи п'ятої і шостої "Білих книг" ще раз з усією очевидністю підтверджують і показують всьому світові справжніх організаторів війни. І тільки мудра сталінська політика радянського уряду своєчасно розгадала підлі задуми паліїв і відвернула напади, що готувались англо-французами на нашу батьківщину".
"Роль товариша Сталіна в міжнародній політиці Рад. Союзу",— продовжує нотувати Тетяна. Пригадує статтю Кагановича, опубліковану ще в січні, додає: "Великого машиніста локомотива історії".