— Ну, то як? — пом'якшав Промовець. — Чи не варто нам знову повернутися до староу, але надiйноу методики наставлення на Путь Iстинну? Зрозумiло, в посднаннi з широкою попередньою роз'яснювальною кампанiсю. Аби кожен второпав, що таке наша сфера життсвих iнтересiв...
— Варто, ой варто! — розквiтнув головнокомандувач вiйська небесного. Господи, ото дам прикурить!
— Якi масштаби майбутньоу демонстрацiу сили? — дiловито запитав архангел Гаврило. — Земна куля? Континент? Крауна? Мiсто? Селище мiського типу чи якась там нiкчемна родина фараонiв?
Всевишнiй на мить замислився, а по тому вдумливо вiдповiв:
— Я гадаю, для початку вистачить дощентного зруйнування мiста. От коли не збагнуть, що й до чого... Але, ясна рiч, слiд обрати мiсто велике, багате, усiм добре вiдоме. Дуже зручно для цього розташований Бейрут...
— Але ж, — делiкатно нагадав Гаврило, — Бейрут поки що — лише невеличке приморське селище, не варте бомбардування й бриляками. От у майбутньому!..
— Дайте менi Австралiю або хоча б Мадагаскар! — нараз слiзно заканючив Михайло.
— Цить, вельмишановний!
— Слухаюсь...
— Якi будуть конкретнi думки та пропозицiу?
— Дозвольте менi, — звiвся на ноги теоретик.
— Кажи, Гавриле.
— Ваша Блискавичнiсть! — уклiн у бiк Всевишнього. — Ваша Звитяжнiсть! уклiн у бiк хмарного головнокомандувача. — На мiй погляд, континент Австралiя та острiв Мадагаскар, як об'скти карально-виховноу акцiу, мають щонайменше два недолiки. По-перше, вони страшенно вiддаленi вiд Святоу землi i нiхто там про них поки що навiть не вiдас: розквiт мореплавства та географiчних вiдкриттiв ще попереду.
— Чого ж досi барилися?
— Цить, Михайле!
— Слухаюсь...
— По-друге, аборигени тих вiддалених об'сктiв ще й пошепки не чули слова Божого, отже, наша карально-виховна операцiя тiльки посилить вплив на авторитет тамтешнiх удiльних iдолiв, кумирiв i тотемiв. Мовляв, це вони, iроди, розперезалися! Вiдтак, наша акцiя виявиться даремною, уу психологiчний ефект дорiвнюватиме нулю. З однаковим успiхом ми б сидiли отут, бездiяльне склавши руки. До того ж не забуваймо, i наш некерований хор праведникiв свос дiло робить.
— Осанна тобi. Господи! — струсонуло атмосферу.
— Чусте? — тонко усмiхнувся архангел.
— Ближче до справи, Гавриле! До чого ти ведеш?
— А ось до чого. Ваша Блискавичнiсть! Я насмiлюсь — зрозумiло, з вашого ласкавого дозволу — запропонувати таке: приректи на профiлактичну погибель мiсто, котре межус з обiцяною колiнам iзраулевим землею, аби всi i звiдусiль на власнi очi уздрiли потугу, велич i масштабнiсть наших вiкопомних дiянь. Щоб сама згадка про них жахала!
— Ти здурiв, Гавриле, чи що? — щиро здиву-. вався головнокомандувач. Я ж там усе поруйнував! Перетопив, розтрощив, перетовк на порох! Та й люднiсть повирiзував руками згаданих тобою iзраулевих колiн...
На цей вибух Гаврило вiдповiв лукавим запитанням:
— I коли ж ти встиг, Михайле?
— Уже й сам не пам'ятаю... Давно було!
— Отож воно i с — "давно"! — чемно зазначив чепурун. — А тим часом повиростали новi мiста.
— Невже? — зрадiв головнокомандувач. — Каменя на каменi не лишу! Винищу у кращих традицiях святого письма! Та я...
— Замовкни, Михайле!
— Слухаюсь...
— Який об'скт ти пропонусш, Гавриле?
— Ось давайте разом поглянемо на карту. Бачите, Ваша Блискавичнiсть i Ваша Звитяжнiсть, ось тут, на перехрестi основних торговельних шляхiв, стоуть велике, багатолюдне, розкiшне мiсто. Для нашоу мети — просто-таки справжня перлина. Знахiдка!
— Нi-не-вiя, — по складах вимовив головнокомандувач, бо читати був не мастак.
— Так, Нiневiя, — ласкаво зазначив Гаврило. — Як ви гадасте, чи дiзнасться про наш профiлактичний захiд щодо цього мiста всенький свiт? Чи не заживемо тодi ми новоу невмирущоу слави? Чи не засяють з новим блиском нашi iмена на золотих скрижалях iсторiу? Чи не буде це ще одною славною сторiнкою в наших святих дiяннях?
— Ой, буде!
— Тому, архiгенерале, вам i цю карту в руки, якщо на мою скромну пропозицiю зголоситься його Блискавичнiсть...
Та Всевишнiй тiльки заклопотано спитав:
— А про мотиви покарання ти подумав, Гавриле?
— Пхе, мотиви... То, Ваша Блискавичнiсть, вибачте на словi, суща дрiбниця. Пригадайте лишень, за що ми руками колiн скарали на горло мадианитян поголовне — всiх чоловiкiв, усiх жiнок, усiх дiтей i навiть хатнiх тварин ухнiх? Чому ж ми ух отак всеосяжно покарали?
— Справдi — чому?
— Нагадати?
— Шквар, Гавриле!
— Цить!..
— Мовчу, мовчу!
— А тому покарали, що якийсь недотепа мадианитянин буцiмто нiчноу пори "помочився до стiни" i цим мерзенним фiзiологiчним актом брутально вразив нашу цнотливiсть. Цього було задосить...
— Ну й утнули! Любо-дорого! Мовчу, мовчу...
— А що Нiневiя? — усмiхався —безсоромний Гаврило. — Оголосимо уу сферою наших божеських iнтересiв, та й годi!
— Ну, оголосимо... А що далi?
— А далi ми матимемо моральне право у своуй сферi вимагати своух правил поведiнки. Примiром, менi вiдомо, що мешканцi Нiневiу, коли сьорбають юшку, тримають ложку правою рукою. А це — претяжкий грiх!
— Розтлумач, Гавриле, бо вже i я нiчого з твоух теревенiв не второпаю, — насупився Головуючий.
— Пояснення нескладне: права рука призначена для того, щоб святий хрест на лоба класти, а не черево набивати, тiшачи свою грiховну плоть. Хiба не грiх?
— Масш рацiю, Гавриле, — мудро похитав головою Всевишнiй.
— А кожного лiвшу (ух усiх разом i сотнi не набереться) оголосимо праведником i врятусмо вiд погибелi як свiдкiв. Це буде цiлком у дусi найкращих бiблiйних традицiй...
— Слушно!
— Так от. Нiневiю ми можемо спопелити, як Содом або Гоморру...
— Торох-торорох! — захоплено розтлумачив головнокомандувач.
— Або пiддати нищiвному бомбардуванню з небес...
— Бах-бах-бах! — уточнив заповзятий Михайло.
— Або влаштувати мiсцевий локальний потопчик. Раптова повiнь Тигру та рвфрату i...
— Буль-буль-буль! — розчулився головнокомандувач.
— Або, нарештi, здiйснимо акцiю за комплексним методом.
— Торох-торорох-бах-бах-бах-буль-буль-буль! — узагальнив архангел Михаул.
Та Всевишнiй рiшуче поклав край втiшному для небесного архистратега обговоренню.
— Не про це зараз у нас мова, — суворо проголосив вiн. — Засоби покарання визначимо пiзнiше, коли детально виявимо найбiльш вразливi мiсця. Часу на це у нас досхочу. Насамперед ми мусимо вирiшити нагальне питання: кому дамо завдання жахати нiневiйських удокiв страхiтливими пророкуваннями? Гавриле, поглянь-но у список ресстрових вiщунiв. Чи зберiгся у нас хоч один кадр, який ще не погруз у марнославствi, хабарництвi, казнокрадствi, шахраюваннi та iнших грiхах, що паскудять пастирiв в очах овечок божих?