На земний кшталт уже було перебудовано десятки планет. У цьому відношенні "Наряд-замовлення 35" не повинен був таїти жодних несподіванок. Це була затишна місцина, де переважали щедрі лани та ліси, теплі моря і хвилясті пагорби. Однак з підкореною планетою щось було негаразд. Кількість аварій перевищувала будь-які статистичні показники, а стривоженим робітникам кожний випадок давав поштовх до цілої низки нових прикрощів. Ніхто не лишався осторонь. То спалахне бійка між механізаторами і підривниками, то здійме галас кухар через миску товченої картоплі, а то рахівників спанієль вкусить бухгалтера за ногу. З дрібниць починалися серйозні проблеми. А справжня робота, звичайна робота, що ведеться на безклопотних планетах, заледве починалась.
У штабному наметі Денг не спав. Він сидів з незворушним виразом на обличчі і тільки скоса позирав на склянку з віскі і содовою.
— О,— здивувався він.— Як просувається наша робота?
— Чудово,— відказав Моррісон.
— Радий за вас,— підкреслено чітко проказав Денг,— люблю дивитися, як ви, хлопці, працюєте. Ефективно, впевнено, із знанням справи.
Язикатий спостерігач не вважався підлеглим Моррісона. Присутність таких спостерігачів з інших компаній при спорудженні будь-яких об'єктів обумовлювалася урядовим будівельним кодексом. Ця стаття кодексу стала юридичною підтримкою судового рішення про "обмін досвідом" при забудові планет. На практиці спостерігачі не переймали нових методів виробництва, а вишукували недоліки, з яких могли скористатися їхні компанії. Якщо ж при цьому ще й вдавалося вивести з терпцю шефа будівництва — то тим краще. А Денг на цьому добре знався.
— Що ж далі? — спитав Денг.
— Будемо зносити гору,— відповів Лернер.
— Чудово! — скрикнув Денг, випроставшися на стільці.— Оцю здоровецьку? Прекрасно!
Він відкинувся на спинку стільця і замріяно втупився у стелю.
— Ця гора стояла, коли людина ще бабралася у багнюці, відшукуючи комах, і підбирала залишки після шаблезубого тигра. Господи! Вона стояла значно раніше! — Денг задоволено похихотів і зробив ковток.— Ця гора височіла над морем, коли людина (я так називаю наш шляхетний вид homo sapiens) ще була слимаком і все вагалася, де їй жити: на морі чи на суші.
— Гаразд,— сказав Моррісон,— досить балачок.
Денг хитрувато глянув на нього:
— Однак я пишаюся вами, Моррісоне. Я пишаюся нами всіма. Від слимака ми пройшли довгий шлях. Те, шо природа зводила протягом мільйонів років, ми можемо знищити за один день. Ми знесемо красуню-гору, а на її місці збудуємо місто з бетону і сталі, що простоїть не менше століття.
— Заткніть пельку! — кинув Моррісон, багровіючи, і посунув уперед. Лернер притримав його за лікоть. Давши ляпаса спостерігачеві, Моррісон міг утратити ліцензію на забудову планети.
Денг допив віскі і задекламував дзвінким речитативом:
— Поступися дорогою, Мати-Природо! Тремтіть високії гори і стрімкії скелі! А ти, сивий море-океане, заклякни до найтемніших глибин, де в одвічному безгомінні кубляться нечисті почвари. Прийшов великий Моррісон. Він осушить моря, а натомість залишить тихі ставки; він розрівняє гори і протягне широчезні автостради. Де колись шуміли дерева — набудує готелів, де буяли хащі і темніли печери — відкриє ресторани і бензоколонки, де дзюрчали гірські струмки — наставить рекламних щитів.; Чого тільки не видумає людина-напівбог!
Моррісон рвучко встав і вийшов. Лернер — за ним.
"Може й варто було дати Денгові по пиці і послати до біса цю грошовиту посаду",— думалося Моррісонові. Але ні, він такого не вчинить, цього якраз і домагається Денг. Саме за це йому гроші платять... А втім, чи занепокоїли б його Денгові слова, якби в них не було й крихти правди?
— Прийшли тубільці. Чекають на вас,— порівнявшись із Моррісоном, доповів Лернер.
— Тільки їх мені не вистачало,— буркнув Моррісон. Аж здалека, з підгір'я, до нього долинув приглушений відстанню хор барабанів і свистілок. "Як це дошкуляє бідним хлопцям",— майнула думка.
— Ну гаразд,— сказав він.
Біля Північних воріт стояли троє тубільців і перекладач. За походженням тубільці були одного кореня із земним людством, сухоребрі, зовсім голі — дикуни з кам'яного віку.
— Чого вони хочуть? — спитав Моррісон.
Перекладач повідомив:
— Так от, містере Моррісон, суть у тому, що вони передумали. Вони вже не хочуть віддавати свою планету і ладні повернути всі подарунки.
Моррісон зітхнув. Як же їм пояснити, що "Наряд-замовлення 35" не є "їхньою" чи будь-чиєю планетою? Територією не володіють — її просто займають. І останнє слово тут за необхідністю. Ця планета швидше належить мільйонам переселенців із Землі, котрі дадуть їй лад, ніж двом-трьом сотням тисяч дикунів, що копошаться на її поверхні. Принаймні така філософія панує на Землі.
— Розкажіть їм ще раз,— повів Моррісон,— про розкішні резервації, де вони мешкатимуть. Ми їх забезпечимо їжею, одягом, відкриємо школи...
Нечутно підступив Денг:
— Ми їх приголомшимо щедрістю,— сказав він.— Кожному чоловікові — годинника, пару черевиків і рекламний проспект з насінництва. Кожній жінці — губну помаду, шматок мила і набір фіранок з натуральної бавовни. У кожне село — залізничну станцію, крамницю компанії і...
— Не втручайтесь не в свої справи,— урвав його Моррісон,— та ще й при свідках.
Денг знав правила гри.
— Даруйте, друзяко,— сказав він і відійшов.
— Вони кажуть, що передумали,— повторив перекладач.— Якщо бути точним, то вони воліють, щоб ми верталися до своєї лихої домівки, що на небі, а то нас знищать могутніми чарами. Священні барабани вже сплітають закляття і починають злітатися духи.
Моррісон жалісно глянув на дикунів. Щось подібне траплялося на кожній планеті, де були тубільці. Незаймані народи, уражені надмірним гонором і необізнані з силою технологічних цивілізацій, завжди вдаються до марних погроз. Первісних людей він знав дуже добре. Хвальки! Великі ловці кролів та мишей місцевого різновиду. А як пощастить півсотні отаких ловців запопасти виснаженого бізона, то вже вимордують його до повного знесилля і лише потім наважаться підступити ближче, щоб закатувати тварину на смерть своїми тупими дитячими списами. Отоді вже влаштовують бенкет, на всю губу! І такими стають героями — куди там!