Коли Моррісон виходив із штабного намету, Денг, спостерігач, спав з роззявленим ротом, розкинувшись на брезентовому стільці. Моррісон постарався не розбудити його. Досить було свого клопоту.
Він мав зустрітися з депутацією аборигенів, тих йолопів, що безперестанку гримлять у свої барабани на стрімчаках. Потім треба буде простежити, як висаджують у повітря безіменну гору. Помічник Моррісона Ед Лернер уже був на місці. Та насамперед треба було розслідувати останню аварію.
До робочого табору Моррісон дістався опівдні. Саме була обідня перерва. Робітники, прихилившися до велетенських машин, посьорбували каву і жували бутерброди. На перший погляд усе було гаразд, але Моррісон мав чималий досвід у забудові планет, тож від його ока не сховалися лиховісні ознаки. Ніхто з ним не пожартував, ніхто ні на що не поскаржився. Люди мовчки сиділи в затінку машин-велетів на запилюженій землі і чекали ще якоїсь халепи.
Цього разу зазнав пошкодження великий бульдозер марки "Овенс". Він так і стояв, осівши на зламану вісь, полишений аварійною бригадою. Обидва водії чекали на нього в кабіні.
— Як це сталося? — спитав Моррісон.
— Я так і не второпав,— відказав старший водій, витираючи лоба.— Раптом кудись пропала дорога, а потім як понесе юзом...
Моррісон щось буркнув собі під ніс, пхнув черевиком громаддя переднього колеса. Такий бульдозер гупне з двадцяти футів на каміння і хоч би тобі що. Жодної подряпини на бампері. Найнадійніша модель. А тепер п'ять таких машин вийшли з ладу.
— Щось нам тут не таланить,— немов пояснюючи, докинув помічник водія.
— Бо забули про обережність,— сказав Моррісон.— Гасаєте цими бульдозерами, наче у себе на Землі. З якою швидкістю ви рухалися?
— П'ятнадцять миль на годину,— відповів старший водій.
— Так я тобі й повірив,— буркнув Моррісон.
— Слово честі! Це дорога... нараз щезла і край.
— Еге ж,— мугикнув Моррісон.— Ось що, хлопці, зарубайте собі на носі: це вам не швидкісна автострада десь в Індіанаполісі. Я знімаю з вас обох по половині денного заробітку.
Він крутнувся і пішов. Тепер хлопці розсердяться на нього. Добре, хоча б це відволікло їхні марновірні голови від подій на цій планеті.
Він був рушив до безіменної гори, коли радист, висунувшися з радіостанції, гукнув:
— Моррі, вас викликає Земля.
Моррісон зайшов до радіостанції. Підсилювач працював на повну потужність, однак голос містера Шотвелла, голови ради директорів компанії "Транстеран стіл" було ледве чути.
— Що вас там гальмує? — почув Моррісон.
— Та все аварії,— зітхнув у відповідь.
— Не припиняються аварії?
— На жаль, ні, сер.
На мить запала тиша. Потім містер Шотвелл продовжив:
— Але чому ж, Моррісоне? Згідно з нашими аналізами, на планеті м'який грунт. Хіба ж не так?
— Так, сер,— неохоче підтвердив Моррісон,— переживаємо смугу невдач. Але вважаю, виплутаємося.
— Не маю сумніву,— сказав містер Шотвелл.— Інакше й бути не може. Одначе за місяць ви не збудували жодного міста, жодного порту, жодного шосе! Вже з'явилася наша перша реклама. Не встигаємо відповідати на запити. Щораз більше бажаючих туди переселитися. Зважте, Моррісоне, торговельні заклади і побутові служби готуються до від'їзду.
— Мені це відомо, сер.
— Звісно, вам це відомо. Але вони потребують готової планети. До того ж їм необхідно знати певні строки заселення. Якщо їх не подамо ми, то це зробить "Дженерал констракшн", або "Земля — Марс", або "Джонсон і Хірн". Планет не так уже й мало. Вам зрозуміло?
Відколи почалися аварії, нерви в Моррісона підупали. Він спалахнув як смолоскип.
— Якого біса вам треба? Думаєте, я вам баки забиваю? Та беріть свій смердючий контракт і...
— Ну гаразд, гаразд,— поквапився його заспокоїти Шотвелл.— Я не маю нічого проти вас особисто, Моррісоне. Ми вважаємо, тобто, ми знаємо, що в галузі забудови планет вам немає рівних. Однак, акціонери...
— Я зроблю все, що в моїх силах,— пообіцяв Моррісон і вимкнув зв'язок.
— Так-так, нелегка справа,— пробуркотів радист.— Може, ті акціонери зволять самі прибути сюди зі своїми туристськими лопатками?
— Не переймайся,— кинув Моррісон і рушив надвір.
На пункті керування на нього чекав Лернер. З похмурим виглядом він утупився в приречену гору. Гора перевищувала земний Еверест, а її засніжені верховіття відсвічували рожевими барвами у променях надвечірнього сонця. Вона так і не отримала назви.
— Вибухівку скрізь заклали? — спитав Моррісон.
— За кілька годин закінчимо,— Лернер завагався. Крім офіційної посади помічника Моррісона, він мав ще й хобі — організовував заповідники. Це був невисокий ретельний чоловічок із шпакуватим волоссям.— Найвища гора на планеті,— промовив він.— Чи не можна було б її зберегти?
— Це виключено. Тут будуватиметься столиця. А на місці гори має бути океанський порт.
Лернер кивнув і скорботно поглянув на гору.
— Шкода. Туди так ніхто і не піднявся.
Моррісон рвучко обернувся і зиркнув на помічника.
— Бачите, Лернере,— мовив,— я знаю, що ніхто не піднявся на цю гору. Згоден, що її знищення має символічне значення. Але ви знаєте не гірше за мене, що гора повинна бути знищена. Навіщо загострювати проблему?
— Я ж не...
— Милуватися краєвидами не входить до моїх обов'язків. Начхати мені на краєвиди. Мій обов'язок — пристосувати цю планету до специфічно людських потреб.
— Ви такий дражливий,— зауважив Лернер.
— Давайте без вашого хитромудрого критицизму.
— Гаразд.
Моррісон витер спітнілі руки об холоші штанів. По тому примирливо всміхнувся куточками вуст і сказав:
— Вертаймося до табору, подивимося, що там затіває цей чортяка Денг.
Вони повернулися й пішли. Озирнувшись, Лернер побачив безіменну гору,
що бовваніла багрянцем на блакитному тлі.
Не мала назви і сама планета. Нечисленне тубільне населення називало її Умгча чи то Онгджа, але це не мало значення. Доти, доки рекламний відділ "Транстеран стіл" вигадає щось приємне слухові кількох мільйонів майбутніх емігрантів з перенаселених ближчих до Сонця планет, вона не матиме офіційної назви. Натомість у ділових паперах фігурувала назва "Наряд-замовлення 35". На планету прибули кілька тисяч робітників з технікою, щоб під орудою Моррісона, захопивши плацдарми, знищити гори, забудувати рівнини, пересунути лісові масиви, змінити напрям рік, розтопити крижані шапки, сформувати континенти та викопати нові моря — словом, зробити все, щоб "Нарядзамовлення 35" став підхожою домівкою для неповторної вимогливої технологічної цивілізації homo sapiens.