Березовий сік (повість)

Сторінка 6 з 9

Давидов Анатолій

— А ти казала! — переможно глянув Ігорьок на Маринку.

— Бо немає вівса,— не здавалася та.— Ось піду до Михея Хоми-ча й попрошу в нього трохи, тоді побачите, що для Воронька краще.

Через кілька хвилин повернулася Маринка з лісником.

— Тепер дізнаємось, що Воронько любить! — мовила дівчина й розгорнула хустинку з вівсом.

Вирішили покласти на хустину й грудочку цукру, щоб Воронько сам розібрався, що йому більше смакує.

Кінь знову все понюхав і найперше з'їв усе-таки цукор. Маринка мало не заплакала, та Воронько, немовби зрозумівши її стан, узявся й за овес.

— Не треба було йому спершу цукор давати,— наполягала на своєму дівчинка.— Тоді б Воронько з вівса почав... Та кінь до решти з'їв овес, а потім і від третьої грудочки цукру не відмовився.

— А взагалі,— сказав лісник,— цукор для коней — це як для вас цукерки, а овес, сіно, зелена трава — то їжа, без якої не зможе жити.

Ґедзі й досі надокучали Воронькові, і Маринка почала обмахувати його гілочкою. Кінь глянув на дівчинку й тихенько заіржав, ніби дякуючи за турботу.

— Розумний який! — похвалив Ігорьок.

— Коні дуже добре розуміють людей,— підтвердив лісник.— Хочете, розповім вам про свого бойового коня? Його теж звали Вороньком. До війни кінь під сідлом не ходив. Та коли ми з ним прийшли до партизанського загону, я швидко привчив його до цього. А ось лягати за командою Воронько аж ніяк не хотів. Я дуже потерпав, бо через це в розвідку не міг ходити. Аж ось дізнався про мою біду командир. Порадив давати коневі грудочку цукру після того, як той ляже за командою. І як ви гадаєте? Через тиждень я з Вороньком уже в розвідку рушив! Гарний був кінь...— замислився Михей Хомич.— Коли б не він — не сидів би я оце перед вами: важко поранили мене фашисти, а Воронько виніс мене з-під куль, довіз до своїх...

— Покажіть, будь ласка, дітям кавалерійське спорядження,— попросила дідуся Зоя Павлівна.

...Михей Хомич приніс сідло, стремена, вуздечку. Загнуздав Воронька, осідлав і проїхав на коні по галявині, а тоді дав проїхати в сідлі й дітям. І навіть дівчатка не відмовилися.

НА ПАСІЦІ

Діти по черзі гостюють у Михея Хомича. Сьогодні в лісництві Ігорьок. Знову пасічникує. Хоч надворі й тепло — тиждень стоїть бабине літо, однак бджоли вже не кружляють так весело, як улітку. Повагом виповзають з льотка, важко піднімаються й летять до лісу: там іще цвітуть квіти.

Лісник знімає з крайнього вулика дашок. Бджоли стривожено гудуть, враз обліплюють його пальці, та пасічник на це не зважає, звик, а Ігорьок ховає руки в кишені. Обличчя його під маскою — тепер бджіл нічого боятись.

Михей Хомич виймає з вулика рамку, показує Ігорькові бджолу з довгастим черевцем.

— Матка! —— промовляє з повагою. Ігор уже знає, що саме завдяки матці у вулику народжуються нові бджоли. Лісник поставив рамку на місце, вийняв другу, третю... У сотах мед золотиться, по них повзають бджоли, не звертаючи уваги на те, що пасічник витягує їх на світло.

— Дивні які,— промовив Ігорьок.— Не нападають, як ось ті, що по руках лазять.

— Бо ніколи їм. Це робочі бджоли. Зайняті переробкою та пакуванням меду на зиму. Повні чарунки вони закривають воском, немовби консервують. А ті, що нападають,— особливі бджоли, їхнє призначення — охороняти вулик від ворогів.

— Чому ж тоді вони зовні всі однакові?

Михей Хомич поставив на місце останню рамку. Опустив дашок.

— Справа в тому, Ігорьок, що бджола за недовге своє життя встигає побувати в різних ролях: щойно народившись, чистить старі чарунки, тоді годує матку та личинок, невдовзі стає приймальницею корму, потім прибирає вулик і чистить інших бджіл (бачиш, які вони всі охайні!), далі переходить у будівельники, сторожує вулик і нарешті — літає за взятком. Крилатий період у житті бджіл короткий — лише кілька днів...

Ігорьок підняв маску, і на самісінький кінчик його носа відразу сіла бджола. Хлопець злякано закліпав віями.

— Не бійся,— заспокоїв його лісник.— Це трутень од бджіл ховається.

— А навіщо?

— Бо восени бджоли виганяють трутнів з вуликів, а якщо ті дуже упираються, то бджоли відрізують їм крила... А тепер давай заглянемо до інших вуликів. Не за горами й зима, то треба, щоб у бджіл всього було вдосталь.

У ШКІЛЦІ

Ще влітку учні звернули увагу, що Михей Хомич назгрібав під соснами глиці й склав її коло повітки.

— Навіщо та глиця? — дивувався тоді Ігор, але лісник нічого не пояснив, тільки всміхнувся загадково.

— Час прийде — побачиш!

І ось той час нарешті прийшов. Лісник запріг Воронька в безтарку, набрав глиці.

— Поїдемо до шкілки! — сказав.

Діти люблять бувати у шкілці. Яких тільки саджанців там немає! І дуби молоденькі зростають, І груші та яблуні лісові (на них пізніше прищеплюють культурні сорти), і клени, й осики... Нещодавно всім класом працювали вони в шкілці: згрібали опале листя, скопували міжряддя, щоб навесні вологи більше збиралося. Михей Хомич видав кожному учневі премію — кілька саджанців, щоб діти посадили їх. Олег Гончаренко, їхній голова ради загону, запропонував:

— Давайте посадимо деревця в підшефному дитсадку!

Пропозиція сподобалася. Деревця саджали разом з дошкільнятами.

Малята страшенно раділи й обіцяли своїм шефам старанно доглядати кожен саджанець...

Як приїхали до шкілки, Ігор побачив, що вона довкола обкопана неглибокою канавкою — на півштика, не більше. Михей Хомич спинив Воронька, випріг, і той став скубти ще зелену травичку, а сам узяв кошіль, набрав глиці й ну розсипати її по канавці.

— Здогадуєшся, навіщо? — спитав Ігорька.

А той ніяк не здогадається.

— Теж садовод! — кепкував лісник. А тоді вже всерйоз: — Од гризунів саджанці берегти треба. Миші взимку під снігом ходять, шукають чим поживитися. І дуже їм до вподоби молоді деревця. А як наткнуться на гостру глицю, наколють собі мордочки і повтікають геть!

Ігорьок з хлопцями набрали в кошелі глиці й подалися до протилежного краю шкілки, туди де їхній клас недавно працював.

ЖОЛУДІ

Після уроків Зоя Павлівна сказала своїм вихованцям, що їх чекає важлива робота в лісництві. Усім не терпілося дізнатися, яке ж то завдання придумав для них Михей Хомич.

А лісник не поспішав. Розпитав докладно про їхні шкільні справи, тоді повагом дістав лозяні кошики, роздав дітям.