8 лютого.
На згадку любій Льолі від Віті.
Ты прекрасна — точно роза,
Только разница одна:
Роза вянет от мороза,
А ты, Леля, никогда…
Леля — душка,
Леля — цвет,
Леля — розовый букет…
Всю ніч мене компліментами промучив. Такий солоденький, прилизаний… Здається, десь його я бачила: чи в перукарні, чи в церобкоопі. А рекомендує себе за пролетарського актера. Бреше, стерво!..
10 лютого. Ой, Жоро!.. Я й досі не можу опам'ятатися. Пишу оце, а сама дрижу… Бачила звірів, а таких рідко траплялося… Вчора в барі підходить до мене один:
— Ой, симпопончик! Вільна?..
А сам такий здоровенний, товстющий. Я трохи й повагалась — боялася такого бугая. Та потім бачу, що з грошима він, і погодилась. А з ним іще двоє — один молоденький, соплячок ще зовсім, а другий високий і поганющий же — поганішого не треба.
— Ну, гони ще двох, і поїдемо! Хутко!.. Хороших, красоток вибирай!
І на це погодилась — думала собі молоденького взяти, та… Або я все по порядку. Поїхали ми. І здоровий зі мною сів. М'яв усю дорогу мене ручищами й підганяв візника. А як їхали на гору, мало не загнав бідолаху.
— Поганяй, поганяй, іроде!
Та кулаками візника в спину. Той періщив-періщив коняку, поки вона й стала. Довелося далі йти пішки.
Прийшли до нього на кватиру. Розкішно, гад, живе — як буржуй. М'які меблі, шахви з книгами, з посудом різним. По стінах портрети Леніна, Карла Маркса й таких, що й не знаю я. А на столі вина, випивки — гора. Замкнув він двері, ключа в кишеню заховав і як гуконе:
— Роздягайся, братка!..
І до нас:
— Ну, наголо!
Чи писати далі, чи!.. І самій якось соромно. Наче й привикла, а от… Два ж роки такого життя. Ціла низка таких вечорів, десятки шалених оргій. І щоразу після них я хорію, днями ходжу, як ганчірка. Вони вимотують усі мої нерви, вбивають живі почуття. Тоді робишся лялькою без душі, без розуму, без жодної волі. Споживач твій — цілковитий господар, твій бог. Він робить із тобою що схоче, що йому дозволить п'яна фантазія, його скотинячий розбещений інстинкт. А ти — ні слова, а ти — ні звуку: виконай неухильно всі його бажання. Більше: вгадуй, що йому хочеться, вивертай навиворіт усе своє нутро, аби йому догодити. Смійся, пий, танцюй, заражай його своєю веселістю.
Всю ніч тяглася ота катавасія. Я спершу гадала не пити — пити, та з розумом. Наостогидло противне вино — келих по келиху виливала під стіл. А вони й помітили, гади. Мій жеребець помітив… Схопив мене в оберемок і як гукне:
— Ану, братва, лий!
А ті й раді старатись: один тримав мою голову, а другий — пляшку мені в рота. Я захлиналась, пручалась щосили… Вино лилось мені на груди, по животі, по ногах. Я стояла в калюжі справжній…
А вони ледве не лускались від реготу й заливали вже другу пляшку. Жеребець аж іржав від задоволення й міцно тиснув мене до себе. Мені здавалося, що я розтану від його гарячого тіла. Як піч ота. І розчервонівся ввесь, як із бані виліз.
Врешті залили. Високий, поганющий схопив зі столу оселедця й запхнув мені в рота. У відповідь на це вся компанія вибухнула реготом. Нащо подруги — і ті лазили від сміху. А я… Я жувала оселедця й незрозуміло водила по всіх очима… І зробилося раптом так усе байдуже. Так, як і завжди під час "роботи".
Любе, миле вино! Я проклинаю тебе й падаю ниць перед тобою. Ти наймиліший мій товариш. Ти заганяєш у п'яти всі оті хороші думки. З тобою забуваєш, що є на світі якийсь сором, честь…
Про далі, що робилося — не пригадую. Все — як у тумані наче. Як у сні бачу: танцювали всі парами. Триндикали на губах, вибивали в пляшки — ото була музика! Потім гуртом танцювали, побравшись за руки. Це скоро набридло — і мене примусили танцювати на руках догори ногами. Ще потім грали в кози… Але найжахніше було наприкінці: всі накинулись на мене, по черзі… Я найкраща була…
Жодного почуття жалю, людяності. Хижі, люті звірі… Ой, Жоро! Коли ж цьому край?..
11 лютого. Любий мій зшиточку! Чому це наш Жоржик не показується? Кілька днів уже не приходить. Невже забув?.. Ой ні, що за думка така набігла?.. Щоб Жора, і… Ніколи в світі! Я вірю йому, як самій собі. Дужче, в сто разів дужче. Він такий же правдивий. Йому не можна не вірити. Він говорить:
— До весни, Льолю… До весни почекай! А там поїдемо до мене на село. Всеньке літо попрацюємо в батька, й знову до міста. Будемо обоє вчитися…
Вчитися буду, вчитися… Швидше, швидше! Весно, де ти?..
Схема другої частини
Льоля з вокзалу попада до комітету допомоги біженцям. Там її забирає до себе бездітний піп, отець Данило. Матушка незадоволена з чоловікового вчинку. Потім привикає до Льолі і навіть починає любити. Льоля стає дочкою-приймачкою. Взимку її віддають до гімназії. Льоля вчиться, і гарно вчиться. 1917 рік і революції — одна й друга. Попадя не може терпіти радянської школи й забирає Льолю з гімназії. Льоля вже дівонька. Згодом умирає старий піп — 1923 року. А ще через рік матушка віддає Льолю заміж. За старого й немилого ресторатора. Льоля закохується у вродливого юнака Колю й тікає з ним…
Другий розділ з третьої частини
Прокинулась Льоля пізно вдень. Тоді, коли так переповнені вулиці міста, коли кожен по роботі тяжкій поспішає додому на спочинок. Тоді, коли люди кінчають роботу, вона тільки збирається до неї. Так уже склалась її доля, того вимагає від неї професія.
І не гудуть їй гудки заводів, не заохочують до праці. А ниє тільки серце болісно, і в голові важкий туман.
Вона тоді зодягається, причепурюється й виходить на вулицю. Довгі, ой довгі вулиці в місті! А ще довші думи в Льолиній голові. Ходить від кінця до кінця, викурює цигарку за цигаркою, очікує на якогось "молодця". Далі — в "тошніловці". Шумно, п'яно, весело. Туман від тютюнового диму, миготять угорі лампочки, і божевільний рух поміж столиками.
— Давай, давай!..
На столах, під столами пляшки. Десятки їх зникають, десятки їх натомість. Музика, пісня, крик. Без упину, без угаву — до пізньої ночі…
Подруга до Льолі підсіла. Розкішно зодягнена, обручки на руках, персні дорогі. Щось довго шепоче Льолі на вухо, вмовляє, видко. Льоля поволі веселішає, очі засвітились огнями…
— Ну-ну?!.
Подруга наливає склянку за склянкою, частує. Льоля п'є раз по раз, слухає. Випливають перед очима знайомі картини: діла, нальоти, гроші… А потім — район, бупр[10]… Три місяці і рік позбавлення волі.