Цінність Маркович (входячи, швидко, нервово). Ну, слава богу, застав. Де ви пропадали цілі сутки? Ви знайшли мою записку?
Трохим (похмуро). Знайшов. JLe lièvre — корова, le lièvre — корова...
Цінність Маркович (здивовано). Що ви?
Трохим. Нічого. (Читає). "Корова и заяц паслись на лугу"...
Цінність Маркович. Та що таке? Яка корова? Що ви робите?
Трохим. Учусь. Le lièvre — корова... чи той... 1а vache — корова, lièvre... Я вашу записку застав... Але якщо ви по тому самому ділу, то прошу мені не перешкоджать. Я їду за кордон і вчу французьку мову. Можете судить мене, виключать, все, що хочете... La vache — корова, la vache — корова.
Цінність Маркович. Ні, в цій організації просто божевільні якїсь! Божевільний дом, ви, любчики, чорт би вас усіх узяв! Він мову вчить! Ну?! Та знаєте, що ви наробили своїм ідіотизмом?
Трохим. Прошу не лаятись. І не мішать мені, я нічого знать не хочу! La vache — заяц... la vache — заяц...
Цінність Маркович. Ні, це щось у всякому разі оригінальне. Побий мене сила божа, коли це хоч не оригінально. За розумність не одповідаю, але оригінально... (Рішуче). Ви знаєте, що зробила ваша Маруся?
Трохим. Не знаю! (Скажено). І знать не хочу! Чуєте ви чи ні? Що вам треба тут з вашою Марусею? Ніяких Марусь я не знаю, щоб їх чор-рт побрав! Ну, що вона зробила? Що? Ну, говоріть! Говоріть!
Цінність Маркович. Ну, з вами багато не наговориш...
Трохим (благаюче). Слухайте, Цінність Маркович, ви — хороший чоловік, я вас молю: дайте мені спокій хоч на тиждень! Присягаюсь вам, що я за себе не одповідаю,— от візьму оцю лампу й запустю вам у голову! Ради бога, пожалійте ви мене!
Цінність Маркович. Ну, це вже... Це вже... Вибачайте, я всяких людей бачив, а таких мені перший раз... (Рішуче). Слухайте сюди, дика людина ви. Слухайте: ви погубили Марусю. Чуєте? Маруся пропала. Нема Марусі.
Трохим мовчки вражено дивиться на нього.
Цінність Маркович. Ага! Ви погубили її.
Трохим. Що ви мелете? Що таке?
Цінність Маркович. Таке, що попрощайтесь з своєю Марусею, нема її. Годі. Нема. Чорт би вас всіх узяв... Чого дивитесь так?
Трохим (тихо). Я не розумію, що ви кажете.
Цінність Маркович (злісно посміхнувшись). Ну, зараз зрозумієте. Ми у вас призначили останню збірку. Вони зараз ідуть сюди... (Ходить). Ах, ти біда моя! Я перший раз в своєму житті натрапляю на таку історію. Я перший раз розтерявся. їй-богу! Я всю ніч не спав. Накажи мене бог. Я не міг спати. Абсолютно не міг. А тут ще виявилось, що вартового черга не в четвер, а в середу, завтра, значить. Прийш-лось знов бігти до тюрми. І вас ще чортяка занесла кудись, думали, що арештували вже десь на вулиці. Прямо пекло. Леонід дурня строїть. Обоє, як божевільні якісь, обнімаються, цілуються, плачуть, очі блищать... Якесь пекло!
Т р о х и м. Та скажіть же, що таке, я ні чорта не розумію. Що сталось? Хто обнімається?
Цінність Маркович. Зараз узнаєте... Почекайте. Будете мать ще приємність... Чорт би вас всіх узяв!..
Стук у двері. Трохим напружено дивиться на двері.
Цінність Маркович. Ввійдіть!
Входять Оксана й Михайло. Трохим глибоко зітхає.
Цінність Маркович. А, це ви? А ті йдуть? О к с а н а (з чудною посмішкою, в якій помітно і мстливу радість, і досаду). Ідуть... Позаду.
Цінність Маркович. Так... Ну, Трохиме, підіть скажіть вашому Махтею, хай посторожить на вулиці, поки буде збірка. Живо! (Трохим помалу виходить). А ви, Михайло, що скажете? Ви яким способом сюди?
М и х а й л о. Та я, бачите... Мені вас треба було. Так я до товаришки Оксани... (Мнеться).
Цінність Маркович. Нічогісінько, любчику, не розумію, нічогісінько... Ну, от я тут. Що скажете? Ви швидше, бо я не маю часу. У нас тут зараз...
Михайло. Та я, бачите... Така, їй-богу, історія, що й говорить мені якось стидно... Конешно, що народ усе малооб-разований, малопонятний... Ну, і. той, конешно,..
Цінність Маркович. Та в чому ж річ?
Михайло. Та товаришка Маруся...
Цінність Маркович. Ну?
Михайло. Вона вчора занімалась з нашим гуртком...
Цінність Маркович. Так... Ну?
Михайло. Ну, хорошо занімалась... Нічого будто... Хлопці ніби слухають. Не так, як повсігда, ну слухають... Ну, тільки ж пішла вона, як вони всі до мене: "Передай у комітет, щоб дали другого інтелігента, не можем з нею зані-маться". Всі в один голос...
Цінність Маркович. Чого ж то так? Що за єрунда?
Михайло. Конешно, народ первобитний, некоректний... "Жалко, говорять, так жалко, що не можем прямо слухать..." Це, значить, що товаришка Маруся з собою зробила... "Хай, говорять, вона занімається з такими, що не бачили її..."
Цінність Маркович. Що за єрунда! Таж нею так довольні були?
Михайло. Та, знаєте, конешно... Воно, положим, правда, що вона не дуже той... Ну, як раньше, так нічого, приятно було слухать, хоч ми вже все знаєм, що вона говорила. Ну тепер... Жалко дуже...
Оксана. Хм! (Голосно насміхається).
Михайло і Цінність Маркович зиркають на неї.
Цінність Маркович. Погано... Ну, що ж робить?.. Скажіть, щоб почекали... Хутко наїдуть сюди нові товариші, тоді якось зробимо...
Входить Трохим і мовчки сідає.
Михайло. Я для того й шукав вас... на роботу сьогодні через це не пішов... Що, значить, неловко нам говорить їй, а в суботу у нас занятія... Так що...
Цінність Маркович. Ну, добре... Ми подумаємо... Ви йдіть зараз, вам товаришка Оксана завтра все скаже, як і що... А зараз ми дуже заняті...
Михайло. Так я й скажу... Бувайте здорові!
Прощається й виходить.
Цінність Маркович. Бувайте. Так і скажіть. (До Оксани). А це, люба моя, дуже негарно, що ви привели його сюди. З такою конспірацією ми всі ввечері, завтра будемо там, де революціонерові негарно буває. Ви могли це все сказать самі нам...
Оксана. Я рішить сама не могла, а він хотів зараз же знати... постанову... Потім, я хотіла, щоб він це заявив сам, мені могли б ще не повірить...
Цінність Маркович. Ну, єрунда... Негарно, що все йде так неконспіративно. А з цим гуртком... Я не знаю. Маруся так нервується зараз, що лучче б їй не йти завтра...
Оксана. Ви хочете мені її збуть? Ну, вибачайте. Мені нема охоти...
Цінність Маркович. Ну, Оксано, що за вирази? Я тільки боюсь, щоб в такому стані, як вона зараз, вона не наробила якихось дурниць завтра... (Трохим пильно слухає, хоче щось сказати).