П'єса на чотири розділи
ДІЙОВІ ОСОБИ
Маруся
Леонід
Трохим — партійні товариші
Цінність Маркович
Оксана
Михайло
Робітники,
дівчата.
Помічник начальника тюрми.
Я в д о х а.
1-е, 2-е, 3-е, 4-е, 5-е вікна камер уголовних.
Вартовий.
Пані в траурі з дочкою.
Дві панночки.
Міщани, селяни під тюрмою.
Втікачі.
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Лісок. Полянка. Майський сонячний день.
Нема нікого. Зліва недалеко десь чути жіночий палкий голос; по тону помітно, що говориться про мову. Часом виривається гомін оплесків. Хутко виходить Трохим, за ним поспішає Цінність Маркович. Трохим — здоровий мускулистий парубок; рухи нетерплячі, палкі. Цінність Маркович — людина літ 32—34, з кучерявою борідкою й великим лобом. Очі уважні, бігаючі; вчувається не раптова, але вперта, завзята енергія. На лиці переважна діловита заклопотаність.
Трохим. Ні, це неможливо, це — неможливо!
Цінність Маркович. Та слухайте, чудачина ви, чорт би вас побрав... Так же не можна! Не можна, любчику. Треба буть терплячішим до людей.
Трохим (швидко ходячи по полянці). Я не можу! Я не можу. Вона говорить просто неможливо! Просто неможливо! Так есдек говорить не може... Це — есерство, анархізм, каде-тизм, що хочете, тільки не соціал-демократична промова Як собі хочете! (Зупиняючись). Потім, що це за манера промовлять? Вона весь час не зводить очей з Леоніда. Вона до нього говорить, а не до маси. К чорту з такими промовами! От що! (Ходить).
Цінність Маркович. Ага! Так он чого бісова зозуля кувала...
Трохим (зупиняючись). Зовсім не он чого, а вся її промова...
Цінність Маркович. Чекайте, любчику, не гаря-чіться. Ви мені скажіть: її слухають? Трохим. Ну, слухають... Але ж...
Цінність Маркович. Очі у цеї маси горять зараз!
Трохим. Ну?
Цінність Маркович. Маса ця готова зараз ?а нею в огонь і в воду?
Т р о х и м. Та це, скажете, через те, що вона гарно говорить? Ха-ха-ха! Через те, що вона — гарна! От через що!
Цінність Маркович. Любчику мій! Ви самі зараз хвилюєтесь тільки через те, що вона — гарна... Яке нам діло до того, через що у маси очі горять? Нам треба, щоб вони горіли.
Трохим. Напоїть тоді горілкою, ще лучче горітимуть.
Цінність Маркович. Горітимуть не тим... У маси треба перш усього з-під мусору виковирнуть соціальну сльозу. Перш усього, любчику, соціальну сльозу! А одною горілкою не втнеш... Вона промовляє неважно, це правда, і знання у неї не багато, і... хоче буть Жанною д'Арк, але зате... у неї краса. У всякого свої цінності. А ви не хвилюйтесь. Вона все ж таки говорить, а що трошки набріхує на соціал-демократію, то це вже не такий гріх. Хто перед богом не винен? А зате ви подивіться, як її слухають, хоч вона й дивиться на того чортового Леоніда! Га? Багато ви бачили, щоб з такими роззявленими ротами слухали ораторів? Ви гляньте... (По-вертається в бік голосу). Ач, як завмерли... Ротами слоаа ловлять... А гарна, канальська дівчина: що гарна, то гарна!
Трохим (похмуро). Слухайте, Цінність Маркович...
Цінність Маркович (повертаючись до нього). Слухаю, любчику...
Трохим. Я в справі з побігом не хочу брать участі...
Цінність Маркович (здивовано). Оце маєш! Це ж через що саме?
Трохим. Не можу.
Цінність Маркович (стурбовано). Ну, слухайте, радість моя, не вигадуйте ви чорт батька зна чого. Чого ж ви не можете?
Т р о х и м. Не можу! Тільки ви не думайте, що я боюсь... (Ходить по полянці. Раптом зупиняється). Ну, слухайте, щоб ви чого не думали, я вам скажу прямо, чорт вас побери: ревную! От і все. (Ходить знов).
Цінність Маркович. Кого? До кого?
Трохим. Марусю до Леоніда.
Цінність Маркович. Ну, слухайте, серце, це — причина, яку б я не зважився в протоколі засідання записати...
Трохим. Може буть, може буть...
Цінність Маркович. Так пересилить же можна себе, любчику!
Трохим (зупинившись). Не можу. Пробував. Ревную до того, що голова крутиться... Не то що алегорія, а от так прямо-таки крутиться, та й годі... Оттак звідси (показує на низ живота) якась хвиля як посуне, так аж туман в очах...
Знаю — дикість прадідів, некультурність, але не можу... Не можу! Буває, що схопив би її і його й зубами порвав би на шматки: І аж гарчав би... Не можу, говорю вам, нароблю дурниць! Каятись самі будете... Замість в стіну, візьму й шпурну у них бомбою. Найдіть когось іншого на моє місце...
Цінність Маркович. Голубчику мій! Я розумію ваше становище, але ви самі добре знаєте, що нема нікого. Та ще на ваше місце. Не всякий з цим любить діло мати. Це раз. А друге, що просто нема нікого. Після розгрому вашої організації треба було з мікроскопом розшукувать вас. Один, два, та й уже. Ну, хто може? Леонід? Ну, його треба насамперед самого підвести до стіни, підперти його, щоб вітер не звалив, а тоді вже хай пуска бомбу з рук.
Трохим. Михайло міг би.
Цінні.с ть Маркович. Михайло, серце, жонатий чоловік. А лучче мені мати діло з бригадою холостих жандармів, ніж з одним жонатим товаришем. їй-богу! До речі, й Леонід жонатий, хоча тут... Ну, та не важно. Ні, любчику, Михайло не годиться. Він до того ще й робітник. Як щось станеться з ним, покине нам жінку з трьома дітьми... Не талія! 1 Пересильте ви себе. Закрутіть віжки на руку і...
Трохим. Ні, не можу! Боюсь. Хай тоді ні вона, ні він не беруть участі...
Цінність Маркович. Ну, а хто?
Трохим. Замість Леоніда — Оксана, а замість Марусі... (Мовчить).
Цінність Маркович. От бачите: а замість Марусі вже й нема нікого. А Оксана знов з шестимісячною дитиною... Ні, голубе, плюньте, не псуйте справи... Тут же, серце, все-таки йдеться про волю дванадцяти товаришів. І це ж треба подумать, на худий кінець. Га? Та потім... Чекайте! Та звідки ви знаєте, що вона любить Леоніда? Вона вам сама казала?
Трохим. Ні, не казала, але...
Цінність Маркович (зрадівши). Не казала? Хо! Так чого ви тут...
Трохим. Але я сам бачу.
Цінність Маркович. Ну, любчику, це — не глагол! Це — не глагол! Ви іменно той, що ні чорта не можете побачить. Іменно, радість моя, не той... А от я бачив, що вона якраз не любить Леоніда... Якраз це саме я бачив. А що хочете знать, то іменно вас вона любить.
Трохим. Ну, це вже ви, той...
Цінність Маркович. Правда! Правда, голубе. Я навіть здивувався, як ви сказали, що ревнуєте. "От, думаю собі, ідіот...— ви вибачайте, це ж я про себе так думав...— От, думаю, халява: дівчина з ним така мила, весела, оченята сміються, грають, горять, а він ревнує..." Та до кого ще? До Леоніда! Ну, любчику, ви таки ні чорта не бачите. Прямо-таки ні чорта, та й годі!