Бойді та Бавдоліно сказали, що пора покидати Царгород з тією дещицею грошей, яка у них є, бо за своє життя вони вже досить набачилися завойованих міст. Борон з Кіотом погодилися, але Поет попрохав почекати ще кілька днів. Він оговтався після невдачі і, очевидно, хотів використати останні години, щоб здійснити якийсь свій останній задум, а який, цього не знав навіть він сам. У погляді його вже миготіли іскри божевілля, але ж з божевільними сперечатися марно. Вони зробили, як він просив, кажучи собі, що досить тримати кораблі на оці, щоб зрозуміти, коли настане пора відходити в глиб континенту.
Поета не було два дні, і момент було втрачено. Вранці в п'ятницю Вербного тижня його ще не було, а прочани вже почали наступ з моря, між Влахернами і Евергетським монастирем, десь приблизно в районі, званому Петрією, північніше від Константинових мурів.
Виходити за мури було вже запізно, бо вони були оточені зі всіх боків. Проклинаючи того волоцюгу, їхнього товариша, Бавдоліно та інші вирішили, що краще сидіти нишком у ґенуезців, бо район цей був, схоже, поза небезпекою. Вони стали чекати і щогодини діставали новини, які надходили з Петри.
Кораблі прочан наїжилися машинами для облоги. Мурзуфл стояв на пагорбі за мурами під штандартами, зі всіма своїми полководцями, придворними і сурмачами. Попри цю показуху, імперські війська билися відважно; латиняни зробили кілька атак, але їх весь час відбивали; греки раділи на мурах, показуючи ворогам голі зади, а Мурзуфл був на сьомому небі, немов то його заслуга, і наказав сурмити перемогу.
Схоже було, що Дандоло та інші полководці відмовилися від завоювання міста, і субота та неділя минули спокійно, хоч напруга не вщухала. Бавдоліно скористався з цього, щоб обійти вздовж і впоперек цілий Царгород, шукаючи Поета, але намарне.
У ніч на неділю товариш їхній повернувся. Погляд його став ще божевільніший, він не сказав нічого, тільки мовчки пив аж до наступного ранку.
З першими променями світанку понеділка прочани знов пішли в атаку, яка тривала цілий день: їм вдалося приставити драбини з венеційських кораблів до кількох башт на мурах, хрестоносці ввійшли в місто — та ні, ввійшов тільки один велетень у наїженому шоломі, який налякав і прогнав усіх захисників. Ні, не так — кілька людей висадилися з корабля, знайшли замурований тайник, розбили його ударами піки, зробивши в мурі діру; може, й так, але їх прогнали, зате деякі башти були вже в руках ворога…
Поет ходив туди-сюди по кімнаті, мов тварина в клітці; схоже було, він нетерпляче очікує кінця битви, яким би він не був; час від часу він поглядав на Бавдоліна, немов бажаючи сказати йому щось, а тоді відмовлявся від свого наміру і лиш стежив затьмареними очима за тим, що роблять інші троє їхніх товаришів. У певну мить надійшла новина, що Мурзуфл утік, покинувши військо, захисники втратили й ту дещицю відваги, яка в них ще залишилася, прочани розвалили мури і перейшли через них, але не наважувалися вступити в місто, бо вже западали сутінки, і лиш підпалили перші будинки, щоб вигнати звідти захисників, які, можливо, там ховалися.
— Третя пожежа за кілька місяців, — лементували ґенуезці, — та це вже не місто, це просто купа сміття, яке спалюють, коли його стає забагато!
— Хай би тебе качка копнула, — кричав Бойді на Поета, — якби не ти, ми б вже давно вибралися з цього звалища! То що нам тепер робити?
— Мовчи мені, я знаю, що роблю, — шипів на нього Поет.
Уночі видно було перші відблиски пожежі. На світанку Бавдоліно, який удавав, що спить, але очі його були вже розплющені, побачив, як Поет підійшов спершу до Бойді, тоді до Борона, а насамкінець до Кіота і прошепотів їм щось на вухо. Тоді зник. Трохи пізніше Бавдоліно побачив, як Кіот з Вороном радяться між собою, беруть щось зі своїх саков і виходять з дому, намагаючись не розбудити його.
Трохи пізніше до нього підійшов Бойді і торкнув за плече. Він був украй схвильований:
— Бавдоліно, — сказав він, — не знаю, що діється, але всі тут просто з глузду з'їхали. До мене підійшов Поет і сказав достеменно такі слова: я знайшов Зосиму і знаю, де Ґрадаль; не роби дурниць, а візьми свою голову Хрестителя і йди в Катабату, туди, де Зосима зустрічався тоді з василевсом, будь там пополудні, дорогу ти знаєш. Але що це таке, та Катабата? Про якого василевса він говорив? Тобі він нічого не казав?
— Ні, — сказав Бавдоліно, — навпаки, схоже, він хоче все це тримати від мене в таємниці. Йому так усе в голові поплуталося, що він забув, що тоді давно, коли ми ходили в Катабату, полюючи на Зосиму, Ворон з Кіотом були з нами, а тебе не було. Тепер я хочу розібратися в цьому.
Він пошукав Боямонда.
— Слухай, — сказав він, — пригадуєш, колись увечері, багато років тому, ти вів нас в ту крипту під колишнім монастирем у Катабаті? Мені знов треба туди.
— Гаразд, зараз поясню тобі. Тобі треба дістатися до того павільйону поблизу церкви Пресвятих Апостолів. Гадаю, ризику наштовхнутися на прочан немає, навряд чи вони дійшли аж туди. Якщо ти повернешся, значить, я мав рацію.
— Але мені треба дійти туди, не доходячи. Тобто… не знаю, як пояснити… мені треба прослідкувати за кимось, хто піде тією ж дорогою, або ж випередити його, але так, щоб мене не помітили. Пригадую, там унизу видно було багато підземних ходів. Чи не можна дістатися туди з іншого боку?
Боямондо засміявся:
— Якщо не боїшся небіжчиків… Туди можна потрапити через інший павільйон, неподалік від Іподрому, і туди теж, гадаю, ти ще зможеш дістатися. Підеш під землею добрий шматок і опинишся на цвинтарі катабатських монахів, про який уже всі давно забули, але він усе ще існує. Підземні ходи з цвинтаря ведуть аж до крипти, та якщо хочеш, можеш зупинитися раніше.
— А ти підеш зі мною?
— Бавдоліно, дружба — річ свята, але шкура ще святіша. Я поясню тобі все детально, хлопець ти кмітливий і дорогу знайдеш сам. Гаразд?
Боямондо добре описав дорогу і дав йому також два добре просмолені патики. Бавдоліно вернувся до Бойді й спитав, чи той боїться мертвих. Де там, відповів той, я боюсь тільки живих.
— Зробімо так, — сказав йому Бавдоліно, — ти візьмеш свою голову Хрестителя, і я піду туди з тобою. Ти підеш на домовлене місце, а я сховаюсь поблизу, щоб з'ясувати, що має на умі той божевілець.