— Є знак, є! — гукнув, утішений. Ген, далеко за Десною, ніби червона зоря займалася, блисне на хвилину і згасне, і знов, і знов.
— Гетьман світляні сигнали дає з Дехтярівської дзвіниці, щоб ми города не здавали...
— Тримаймося!
Нова охота в батуринців вступає.
— Гетьман пам'ятає про нас!
Чечель, зачувши про сигнал, вибіг на замкову вежу і дивився крізь скла. Дійсно, якесь світло мерехтіло, то запалювалося, то гасло. Пригадував собі всі вищі пункти за Десною і мусив згодитися на те, що тільки з дзвіниці в Дехтярівці могло це світло бити. А що перше його ніколи не було видно, так це, мабуть, сигнал. Значиться, шведи недалеко Десни і гетьман з ними. За кілька днів можуть бути тут. Кілька днів треба витримати облогу. Треба, та чи можна? Ворог з великими силами прийшов. Гармати, певно, ще й тепер надходять під охороною ночі, бо чути, як земля дуднить. Кілько їх? Які? Де їх уставлять, з котрого боку пічнуть огонь? Сто питань насувається Чечелеві на гадку. Відповідь на них одна: коли б так на день-два відтягнути облогу. Кожда година цінна, скільки то людей може згинути протягом години... Треба пробувати, може, вдасться. Посилав Меншиков своїх людей до Батурина, чому не післати до нього?
— Пішлю, — сказав собі Чечель, сходячи з вежі і простуючи до своєї кватири. Покликав туди Кенігзена, Гамалію і других.
Кенігзен противився, бо і|е викличе в ворогів вражіння, що Батурин боїться, погадає собі Меншиков, що на замку нема згоди, що не всі хочуть його боронити до останньої каплі крові і він тим скорше і з тим більшою силою пічне обстріл, а може, й до наступу піде.
Але Герцик і ще кількох казали, що післати людей не зашкодить, бо, може, москалі підуть на переговори і відволочеться облога, а це найважніша річ.
— Я ще й тому, — казав Кенігзен, — противлюся, щоб посилати до Меншикова людей, бо оце може легко викликати заколот поміж, козаками й міщанами. Скажуть — старшини город здають, старшини продають нас, а ви знаєте, що воно значить. Краще стіймо на тім, що ми з ворогом ніякої згоди не бажаємо.
— Козаків, — відповів Герцик, — можна сповістити про наш намір, міщан теж, і ніякого заколоту не буде. Чому не пробувати, може, нам вдасться вивести князя в поле.
— Не вірю. Хитріший він, ніж це нам здається, але якщо більшість за тим, щоб посилати, так шліть. Вибрали трьох людей і вивели з города. Кількох сердюків смоляками просвічували дорогу, один ніс білу хоругов.
Обскочили їх московські патрулі, взяли на човна, везуть.
Заки вилізли на берег, позав'язували їм очі й повели до кватири світлійшого. Світлійший стояв на хуторі, за тилами армії, куди гарматні кулі не долітали.
Світлійший якраз писав реляцію до царя. "У тих зрадників, що замкнулися в твердині, не видно ніякого почуття до доброго, ніякої охоти покоритися перед волею царською. Вони хочуть триматися до останнього чоловіка. Тому іншого виходу не бачу, тільки скоро світ почати пальбу, здобути замок і безпощадно знищити це гніздо зради".
Почувши, що з Батурина післанці прибули, Меншиков перервав свою реляцію і казав їх покликати до себе.
В сінях розв'язано їм очі, відчинено двері, й вони побачили ласкаво всміхнене обличчя світлійшого.
— Кого ж я бачу! — сказав, ніби він дійсно дуже втішився ними. — Несподівані гості, та ще серед ночі. Що ж вас пригнало до мене, шановні добродії? Може, чого бракує, кажіть, будь ласка, радо вигоджу сусідам.
Батуринці, не дожидаючи такого привітання, збентежилися на хвилину.
— Спасибі світлості вашій. Усього маємо досить, чого лиш душа забажає, і хлібів, і пороху, і куль. Тільки не бажаємо собі проливу крові і тому приходимо потолкувати, як би то такого гріха на свою совість не брать.
— Будьте впевнені, що я теж не кровопієць і що мені теж жаль безталанного вашого города, котрий довіряє зрадливому гетьманові і противиться волі царя, війська його величества не хоче впустити в свої мури.
— Чи гетьман зрадив, чи ні, того ми не знаємо, бо зради його бачити не довелось, а якщо він справді зрадив цареві, то ми лишаємося у нашій попередній вірності.
Меншиков, почувши це, встав.
— Якщо ви правду кажете, панове, так і проливу крові не буде. Впустіть військо моє, а я вже вас не скривджу, на те вам моє слово.
— Ваша світлосте, — відповіли батуринці, — не таке це легке діло, як кому здається. Треба його обміркувати, треба переконати тих козаків і міщан, що хочуть гетьманові додержати присяги, треба порозкопувати брами і приготовити кватири для царського війська.
— Усього мойого війська я в город не впроваджу, лиш два полки, решта залишиться в полі. Хочете, може лишитися за Сеймом, тут, де тепер стоїть.
— А все ж таки, щоб приготовити це діло, нам треба три дні часу.
— Три дні часу, щоб відчинити город і впустити військо царя?! — аж крикнув Меншиков. — Ні, добрі люди, як бачу, то ви мене за великого дурня маєте. З вас і одної ночі доволі. Надумуйтеся до ранку. Ранком я лист до вашого команданта пришлю: так чи ні? Хай каже.
Депутати розклонилися і відійшли.
Меншиков ходив по кватирі.
— Хитруни мазепинці. Три дні часу, щоб обміркувати діло. А за три дні Мазепа може бути тут і взяти мене в два огні. Нема дурних. Завтра рішиться діло. Завтра, а нині треба закладати міни під замок.
РИЮТЬ...
Мотря, поховавши свого пажа, перенеслася на замок. В городі було небезпечно. Кругом його, щоправда, висипано вали й побудовано частокіл, але того валу боронили хіба тільки старі моздіри і міліція міська, челядники шевські. гончарські і другі, бо козаки мали досить роботи на замку.
Туди перенеслася також Любов Федорівна, хоч і нерадо, тільки тому, що Мотря не хотіла її самітною лишати.
Мати й донька спали в сусідніх кімнатах. Та не спалося Мотрі. З подвір'я доходили крики козаків, котрі бігали по сходах, лускали важкими дверима, бренькали острогами й шаблями.
Засне Мотря на годину і будиться, бо на замку щораз нова тривога. Вартові дають знаки, що москалі наладили міст, збираються переходити Сейм, підкочують гармати.
Мотря дивиться у вікно, чи не світає.
Ще дві-три години до ранку. Не спить, думає про гетьмана, про свого мужа, — де вони тепер? Чи вже у шведів, як їх прийняв король? Коли рушать з ним назад через Десну? Коли б скорше! Пригадується казка про королівну на вежі, на острові серед гнилої, мертвої води. Дудонить земля. Королевич кругом озера на білому коні летить. Доступити до вежі не може.