— Що ж ти набалакав? Та це ж хрущі: у них в кістках ніякої сили нема. Подряпали мене й тебе, як коти, та й годі. А його хрьопнеш, так він уже й на землі...
— Чи ж я знав, що ти такий завзятий! — відповів Войтек, котрий бачив Бартекові геройства і тепер дивився на нього зовсім іншими очима.
Та й хто ж тих геройств не бачив! Історія, весь полк і більшість офіцерів — всі тепер із здивуванням дивились на цього велетня з рідкими жовтими вусами й вирячкуватими очима.
— Ach! Sie verfluchter Polacke!1 — сказав йому сам майор і смикнув його за вухо, а Бартек аж кутні зуби показав йому від радості. Коли полк знов вишикувався біля підошви узгір'я, майор показав його полковникові, а полковник — самому генералові Штейнмецові.
Той оглянув знамена й наказав забрати їх, а потім став оглядати Бартека. Мій Бартек, знову виструнчившись, тримає рушницю "на караул", а старий генерал дивиться на нього й задоволено хитає головою. Нарешті починає щось говорити до полковника. В його мові виразно чути слово: Unteroffizier 2.
— Zu dumm, Excellenz 3,— відповідає майор. Спробуймо,— каже його превосходительство і
під'їжджає коием до Бартека.
Бартек і сам уже не знає, що з ним діється. Нечу-вана в прусській армії річ: генерал розмовлятиме з рядовим! Його превосходительству це тим легше, що він уміє говорити по-польськи. Зрештою, цей рядовий здобув три знамена і дві гармати!
— Ти звідкіля? — питає генерал.
— З Пригнобленого,— відповідає Бартек.
— Гаразд. Як тебе звуть?
— Бартек Словік.
— Mensch,— перекладає майор.
— Mens,— повторює Бартек.
— Знаєш, за що б'єш французів?
— Знаю, вашество...
— Скажи!
Бартек починає заїкатись: "Бо... бо..." На щастя, йому спадають на думку слова Войтека, і він, щоб не збитись, одним духом випалює:
— Бо то також німці, тільки, паскуди, ще гірші!
Ах ти, чортове полячисько! (Нім.) Унтер-офіцер (нім).
Він дурний, ваше превосходительство (нім.).
Обличчя його превосходительства починає пересмикуватись, немов його превосходительству хочеться вибухнути сміхом. Проте за хвилину він звертається до майора і каже:
>— Ви мали рацію.
Мій Бартек, задоволений, так само стоїть струнко.
— Хто виграв битву? — знов запитує генерал.
— Я, вашество! — не вагаючись, відповідає Бартек. Обличчя превосходительства знов пересмикується.
— Так, так, ти! Ось тобі за це нагорода...
І старий воїн знімає з своїх грудей залізного хреста, нахиляється і припинає до грудей Бартека. Добрий настрій генерала цілком природно передається по рангу полковникові, майорові, капітанам, аж до унтерів. Коли генерал од'їхав, полковник від себе дає Барте-кові десять талярів, майор п'ять і так далі. Всі, сміючись, повторюють йому, що він виграв битву, через що Бартек почуває себе на сьомому небі.
Дивна річ: один тільки Войтек не дуже задоволений героєм.
Увечері, коли вони обидва сиділи при вогнищі і коли рот у Бартека був так само напханий ковбасою, як сама кишка горохом, Войтек докірливо сказав:
— Ой, дурний ти, Бартеку, та й ще раз дурний...
— А хіба що? — мовить з повним ротом Бартек.
— Що ж ти, чоловіче, набалакав генералові про французів, ніби вони німці?
" Атиж сам казав...
— Але треба ж тобі було зміркувати, що генерал і офіцери теж німці.
— Ну то й що? Войтек збентежився.
А те, що хоч вони й німці, але не треба їм того казати, бо якось воно не гаразд...
•— То я ж про французів казав, а не про них". —, :Е-е, якось воно не теє...
Войтек раптом замовк, бо, мабуть, хотів сказатп щось інше: хотів пояснити Бартекові, що не гаразд при німцях говорити погано про німців, та в нього якось заплутався язик...
V
Через деякий час після цього прусська королівська пошта принесла до Пригнобленого такого листа:
"Хай святиться ім'я Ісуса Христа і його святої родите льки! Щиро кохана Магдо! Що у тебе чути? Добре тобі в хаті під периною, а я тут страшно воюю. Були ми коло великої фортеці Мец, і була битва, і я французам дав такого чосу, що вся інфантерія й артилерія дивувались. І сам генерал дивувався і сказав, що я виграв баталію, і дав мені хреста. А тепер мене офіцери й унтер-офіцери дуже шанують і по морді б'ють мало. Потім помарширували ми далі, і була друга баталія, тільки забув, як те місто називається, і теж я їх колошматив, і четверте знамено взяв, а одного найголовнішого кірасирського полковника звалив і в полон забрав. А як будуть наші полки одсилати додому, то мені унтер-офіцер радив написати "рекла* мацію" і залишитись тут, бо на війні тільки спати нема де, а жереш інколи донесхочу, і вино в цім краю є всюди, бо народ тут багатий. А як ми палили тут одне село, то ні жінок, ні дітей не милували, і я теж. А костьол згорів дотла, бо вони теж католики, і людей попеклось чимало. Тепер мп йдемо на самого їхнього цісаря, і буде кінець війні, а ти пильнуй хати і Франека, бо як не допильнуєш, то так полатаю боки, що ти знатимеш, що я за один. Хай тебе бог милує!
Вартоломій Словік"
Війна, видно, так припала Бартекові до смаку, що він почав дивитись на неї як на своє ремесло. Він зро-
10"
147
бився дуже самовпевненпй і в бій ішов, наче на якусь роботу в Пригнобленому. На груди йому після кожної битви сипались медалі і хрести, і хоч унтер-офіцером він не став, проте всі мали його за першого солдата в полку. Він був дисциплінований і відзначався сліпою хоробрістю людини, яка не усвідомлює для себе небезпеки. Ця хоробрість не породжувалась, як було спочатку, шаленством. Тепер джерелом її були солдатський досвід і віра в себе. До того ж його могутнє здоров'я витримувало всі труднощі, походи і нестатки. Інші поруч з ним марніли, а йому все було байдуже, він тільки дичавів і ставав все лютішим прусським солдафоном. Тепер він не тільки бив французів, а й пенавидів їх. Змінились і інші його уявлення. Він став солдатом-патріотом і сліпо корився своїм начальникам. У наступному листі до Магди він писар: "Войтека надвоє розірвало, але иа те воно й війпа, розумієш? А був він йолоп, бо казав, що французи — це німці, а вони таки французи, а німці — наші".
Магда у відповідь на обидва листи вилаяла його, як тільки могла:
"Щиро коханий Бартеку, перед вівтарем святим зі мною вінчаний,— писала вона.— Скарай тебе боже! Ти сам йолоп, бусурмен, коли народ католицький разом 8 пруссаками мордуєш. Того не тямиш, що пруссаки є лютерани, а ти, католик, їм помагаєш! Тобі, ледареві, хочеться війни через те, що можеш нічого не робити, тільки бити, пиячити, та інших гнобити, і не постити, і костьоли палити. А бодай тебе в пеклі за те палили, що ти цим ще й вихваляєшся і ні дітей, ні старих людей не милуєш. Пам'ятай, баране дурноверхий, про те, що в святому законі золотими літерами писано від початку світу до страшного суду про наш польський народ: що в той день господь всемогутній не змилується над такими цапами, і вгамуйся, турку проклятий, аби я тобі твоєї дурної макітри не розтовкла. Посилаю тобі п'ять талярів, хоч мені тут і скрутно, бо не можу собі дати ради, і господарство занепадає. Обіймаю тебе, щиро коханий Бартеку.