— Гвалт! Рятуйте!
Не розгубившись, вона одразу перевернула діжку й вилляла разом з помиями чоловіка на землю. Колоністи з найближчих хат поспішили на допомогу.
Кільканадцять німців кинулось на Бартека й почали молотити його киями та кулаками. Зчинилась загальна сутичка, в якій трудно було відрізнити Бартека від його ворогів: в одній. купі людей судорожно звивалось кільканадцять тіл. ' —
Раптом з цієї купи вискочив, мов шалений, Бартек і щодуху побіг до плоту. "
Німці кинулись за ним, але в цю мить пліт затріщав і здоровенний кілок захитався в могутніх ручищах Бартека.
Він обернувся до німців, розлючений, запінений, з кілком у піднятих руках. Німці розбіглись.
Бартек погнався, за ними.
На щастя, він нікого не наздогнав. За цей час він охолов і почав відступати додому. Коли б перед ним були французи, цей відступ увічнила б історія!
А діло було так. Чоловік з двадцять напасників зібрались докупи і стали напирати на Бартека. Він звільна відступав, як дикий кабан леред зграєю собак. Часом він спинявся, тоді спинялись і його переслідувачі: кілок викликав у них велику пошану.
Але вони кидали камінням, і один камінь влучив Бартекові в лоб. Кров заливала йому очі. Він відчув, що втрачав сили. Похитнувся раз, другий, опустив кілка і впав.
— Ура! — загукали колоністи.
Та поки вони добігли до Бартека, він знову звівся на ноги. Це їх спинило. Цей поранений вовк міг бути ще небезпечним. Крім того, відціля було вже недалеко до перших хат, і стало видно, як відтіля кілька парубків щодуху біжать на поле бою. Колоністи відступили до своїх осель.
— Що тут сталось? — питали, надбігаючи, парубки. ♦— Німців трохи поколошкав,— відповів Бартек.
І зомлів.
Справа набула небезпечного розголосу. Німецькі газети надрукували дуже зворушливі статті про переслідування, що їх зазпав мирна німецька людність від варварської темної маси, підбурюваної антиурядовою агітацією та релігійним фанатизмом. Беге став героєм. Це він, тихий і скромний вчитель, що запроваджує освіту на далеких окраїпах держави, він, справжній апостол культури серед варварів, перший став жертвою безладдя. Щастя, що за ним стоять сто мільйонів німців, які не дозволять, щоб і т. д.
Бартек не знав, яка буря збирається над його головою. Навпаки, віп вважав, що все йде гаразд і він виграв справу в суди Адже Беге побив його дитину і перший його вдарив, а потім стільки колоністів на нього напало! Мусив же він боронитись! До того ж вони розбили йому каменем голову. І кому? Йому, про кого так часто згадувалось у наказах, йому, хто виграв битву під< Гравелоттом, хто говорив з самим Штейнме-цом, хто заслужив стільки хрестів! До його свідомості не доходило, як німці могли про все це не знати і так його скривдити. До його свідомості також, не доходило, як Беге наважився сказати пригнобленцям, що тепер німці топтатимуть їх за те, що вони, пригнобленці, здорово били французів. Але .щодо себе Бартек був певний, що суд і уряд стануть на його бік. Там уже знатимуть, хто він такий і що робив на війні. А Штейнмец неодмінно заступиться за ним. Адже Бар* тек через цю війну і збіднів, і заборгував —— не відмовлять же йому в справедливості.
Тим часом до Пригнобленого за Бартеком приїхали жандарми. Вони, мабуть, сподівались великого опору, бо приїхало їх аж п'ять, з зарядженими рушницями. Та вони помилились. Бартек і не думав 'опиратись. Йому сказали сісти на бричку: він сів. Тільки Магда розпачливо й уперто повторювала:
— Ой, треба було тобі тих французів так воювати? А тепер маєш, бідолахо, маєш!
— Мовчи, дурна! — відповідав Бартек і всю дорогу весело усміхався до прохожих,
— Я їм покажу, кого вони кривдили! — гукав він з брички.
І він поїхав до суду, як тріумфатор, з усіма своїми хрестами на грудях.
Суд і справді поставився до нього милостиво. Зваживши на обставини, що пом'якшували його провину, Бартека засудили тільки на три місяці ув'язнення. Крім того, його оштрафовано на півтораста марок на користь родини Беге та інших "зневажених дією" колоністів.
"Проте злочинець,— писала в судовому звіті "Pose-пег Zeitung" — після оголошення вироку не тільки не виявив найменшого каяття, але вибухнув такими брутальними словами й так безсоромно виставляв свої уявні заслуги перед державою, що треба тільки дивуватись, чому прокурор не порушив проти нього нової справи за образу суду і німецького народу..."
Тим часом Бартек сидів у холодній і спокійно пригадував свої геройства під Гравелоттом, Седаном і Парижем.
Однак ми були б несправедливі, коли б сказали, що й учинок пана Беге не викликав ніякого громадського осуду. Навпаки, навпаки! Одного дощового ранку якийсь польський депутат у рейхстагу дуже красномовно доводив, як змінилося ставлення до поляків у Познані; як за мужність і жертви, що їх зазнали познаньські полки під час війни, належало б більше дбати про права людності в Познаньській провінції; як, нарешті, пан Беге в Пригнобленому наду-
"Познаньська газета" (нім.).
живав своїм становищем учителя, бив польських дітей, називав їх польськими свиньми й обіцяв, що після цієї війни приходьки топтатимуть аборигенів.
І поки депутат-говорив, дощ собі йшов'та й ішов, а тому що в такі дні людей хилить на сон, то позіхали консерватори, позіхали націонал-ліберали і соціалісти, позіхав центр, бо діялось це все ще до "культурної боротьби".
Нарешті після цієї "польської скарги" палата перейшла до порядку денного.
Бартек тим часом сидів у холодній, а власне, лежав у тюремному шпиталі, бо від удару каменем у нього відкрилась рана, яку він дістав ще на війні.
Коли у нього не було гарячки, він думав та й думав, як той індик, що від думок здох. Проте Бартек не здох, але нічого й не видумав.
Однак у хвилини, які по-науковому називаються lucida intervalla', спадало йому на думку, що даремно він так "колошматив" французів. '
Для Магди настали тяжкі часи. Треба було сплатити штраф, а грошей узяти нізвідки. Пригноблен-ський ксьондз хотів допомогти, та виявилось,' що в касі немає й сорока марок. Парафія його була бідна, до того ж ксьондз ніколи не знав, куди діваються цер-; ковні гроші. Пана Яжинського не було вдома. Казали, що поїхав у Королівство Польське свататись до якоїсь багатої панни.