Аварія

Сторінка 10 з 13

Фрідріх Дюрренматт

— Усе саме так, Курте,— сяяв Трапс.— Саме так.

Прокурор почувався в своїй стихії, він був задоволений, щасливий, наче дитина, ущедрена подарунками.

— То було легше надумати, ніж здійснити,— виголосив він, і досі сидячи на бильці крісла.— Шеф не давав комівояжерові підійматися вгору; лихий, упертий, він визискував Трапса, підбивав його на нові зв'язки, а на справді дедалі жорстокіше заневолював його.

— Щира правда! — обурено вигукнув головний представник.— Ви не маєте уявлення, панове, в яких шорах тримав мене старий гангстер!

— Ти змушений був піти на все,— сказав прокурор.

— Звісно! — потакнув Трапс.

Репліки підсудного розпалили прокурора, він стояв тепер на стільці, розмахуючи, наче прапором, серветкою, заляпаною вином, на жилеті — салат, томатний соус, шматочки м'яса.

— Наш любий друг почав просуватися по службі, хоч і не зовсім чесно, як він сам визнає. Можна приблизно уявити, як воно було. Він потай зв'язався з постачальниками свого шефа, розвідував, обіцяв кращі умови, спричиняв колотнечі, домовлявся з іншими текстильними комівояжерами, приставав до однієї спілки й водночас до іншої, що ворогувала з нею. Та зрештою він надумався стати на інший шлях.

— На інший шлях? — здивувався Трапс.

Прокурор кивнув:

— Той шлях, панове, вів до канапи в Гігаксовому помешканні, а далі просто до його подружнього ліжка.

Усі зареготали, а найдужче Трапс.

— Справді,— підтвердив він,— лихий жарт утяв я із старим гангстером. Надто вже була кумедна ситуація, як я тепер пригадую. Власне, я й досі трохи соромився оглядатися назад, кому приємно сповідатися, зовсім чистої білизни ні в кого немає, але перед такими доброзичливими друзями соромитися смішно й непотрібно. Дивина! Я відчуваю, що мене розуміють, і сам починаю себе розуміти, наче я знайомлюся з якоюсь людиною, що її досі знав тільки приблизно, ніби якогось головного представника зі "студебекером", жінкою й дітьми.

— Нам приємно відзначити,— тепло й щиро мовив на те прокурор,— що нашому любому другові нарешті замріло в темряві світло. Зробімо ж так, щоб йому стало видно, як удень. Коли ми ретельно, як завзяті археологи, простежимо мотиви його вчинків, то натрапимо на розсип похованих злочинів. Трапс заприятелював із пані Гігакс. Як же воно сталості? Він побачив апетитну жіночку, це ми легко собі уявляємо. Можливо, це було якось пізно ввечері, можливо, взимку, десь о шостій (Трапс: "О сьомій, Куртику, о сьомій!"), коли в місті вже поночіло й скрізь засяяли золотом вуличні ліхтарі, засвітилися вітрини, кінотеатри, спалахнули зелені й жовті реклами, стало затишно, спокусливо і звабно. Він подався на своєму "сітроєні" ковзкими вулицями до району вілл, де жив його шеф (Трапс у захваті: "Так, так, до району вілл!"); під пахвою тека, доповіді, зразки тканин, треба доконче вирішити нагальне питання; і хоч Гігаксового лімузина на звичному місці край хідника не було, Трапс попрямував темним парком, подзвонив, пані Гігакс відчинила, її чоловік не вернеться сьогодні додому, а служниця кудись пішла, на пані була вечірня сукня, ні, краще — купальний халат, може, Трапс випив би аперитиву, вона щиро запрошує, отже, вони опинились у вітальні вдвох.

Трапс вражено вигукнув:

— Звідки ти все це знаєш, Куртику? Просто якесь чаклунство!

— Досвід,— пояснив прокурор.— Усі людські долі наслідують одна одну. Це не було зведення ні з боку Трапса, ні з боку жінки, це просто була можливість, якою він скористався. Пані сиділа сама й нудилася, нічого особливого не думала і рада була з кимось поговорити, в кімнаті приємно й тепло, а під купальним халатом з барвистими квітами на ній тільки нічна сорочка, тож коли Трапс, сидячи поряд, побачив її білу шию аж до грудей,— а вона торохтіла, лиха на свого чоловіка, геть розчарована, наш друг відчув це,— аж тоді він збагнув, що саме тут треба діяти, хоч насправді він уже діяв. Невдовзі він уже все знав про Гігакса: що він погано почувається, що велике хвилювання може його вбити, довідався, скільки йому років, який він нечемний і недобрий до своєї дружини і як твердо переконаний в її вірності,— адже від жінки, що хоче помститися своєму чоловікові, можна дізнатися все чисто. Отож він пішов на зв'язок із шефовою дружиною, це входило, власне, в його задум — у будь-який спосіб позбутися шефа, а там або пан, або пропав. І от настала мить, коли в його руках опинилося все: ділові контакти, постачальники, біла, пухкенька, гола жіночка вночі, тоді він і затягнув зашморг — викликав скандал. Навмисне. Це ми теж можемо собі уявити: знову вечір, затишні сутінки, ми знаходимо нашого друга в ресторані, скажімо, в якійсь пивничці старого міста, де аж надто накурено, все добряче, патріотичне, солідне, ціни теж, круглі віконця, огрядний господар (Трапс: "У винарні ратуші")... тоді огрядна господиня, мусимо уточнити, а кругом по стінах — портрети покійних завсідників. Залою тиняється газетяр, знову виходить, тоді ввалюється Армія спасіння, співаючи "Хай нам сяє ясне сонце", кілька студентів, якийсь професор, на столі дві чарки й чимала пляшка, хтось пригощається. І ген у кутку — блідий, гладкий, спітнілий, розхристаний, апоплексичний, наче жертва перед стратою, той порядний діловий друг, здивований, що воно має означати, навіщо Трапс запросив його. Він уважно вислуховує з уст самого Трапса розповідь про перелюб і вже за годину, як і мало бути і як передбачав наш Альфредо, поспішає до шефа з почуття обов'язку, дружби і внутрішньої порядності та й розповідає геть усе бідоласі, гідному співчуття.

— От лицемір! — вигукнув Трапс.

Вирячивши круглі очі, він напружено слухав прокурора, радий чути правду, свою горду, сміливу, самотню правду.

Тоді:

— І от настала фатальна мить, та наперед розрахована мить, коли Гігакс про все довідався. Ми уявляємо собі, що старий гангстер міг іще податися додому, пойнятий люттю, а в машині — раптовий піт, біль у серці, руки тремтять, прогавлені знаки вуличного руху, гнівні посвисти поліцейських, важкий шлях від гаража до дверей будинку, і от він упав, може, просто в коридорі, куди вийшла йому назустріч гарно вбрана апетитна жіночка. Це тривало недовго, лікар тільки встиг дати морфій, шеф ледь чутно захрипів — і все, назавжди; дружина схлипує, а Трапс, удома, в родинному колі знімає телефонну трубку, збентеження, прихований тріумф, усе досягнено, чудовий настрій, а через три місяці — "студебекер".