Грицько Саранчук був проти.
— А коли я хочу бути в одному взводі з своїми найкращими товаришами? А вони — новоселівці обидва.
Його підтримали й Дудка з Остюком. Проте більшість була за Тимошину пропозицію. Бо ясно ж, що саме така організація надає більшої оперативності взводам, а відтак і цілому загонові.
І, нарешті, останнє питання — обрання командира загону. Взяв слово Артем як людина, що має вже досвід організації загонів червоногвардійських серед робітників. Звичайно, різниця є, та й немала, між робітничими і сільськими загонами. Щодо ідейної ясності в поглядах, щодо пролетарської дисципліни є чого повчитися у робітників. Але щодо військової підготовки, наприклад, то тут сільські загони в кращому становищі, зокрема, й вітробалчанський: майже всі —— фронтовики. Навчені, обстріляні. Мабуть, кожен зміг би і командиром загону бути.
— І в цьому, коли хочете, товариші,— пожартував Артем,— мабуть, найбільша трудність. Бо очі розбігаються: і той хороший, і цей непоганий. А вибрати треба лише одного. І то — щоб найкращого. З усіх боків. Бо командир загону — це душа його!
Першого назвали Легейду Петра. Людина поважна, на фронті командував взводом. На ньому, певно, і дійшли б згоди всі. Коли б не одна обставина, про яку дехто і заговорив тепер. Відколи на селі зайшла мова про перевибори сільської Ради, все частіш, у приватних розмовах, вітробалчани називали саме Легейду Петра як підхожого кандидата на голову сільської Ради. Для цієї роботи, на думку більшості, і треба його залишити.
— Та й молодшого треба. Моторнішого!— порадив Легейда.— Давайте Тимоху Невкипілого попросимо.
— Якби ж не рука!— похопивсь котрийсь.
— А що ж рука! Не бійсь — ціле літо удвох із батьком пильщикував. А командувати загоном більше головою треба, аніж руками,— стояв на своєму Легейда.— А голова у Тимо-хи добра. Добра й наука флотська!
Артем розповів про участь Тимохи з кіньми у бойовій операції кілька днів тому в Славгороді.
— Не всякий і з двома руками...— Але збагнув, що Грицько може сприйняти це як закид йому, і обірвав фразу. Лука Дудка уже хотів скористатися з цього, щоб запропонувати свого кандидата, але Грицько перепинив його: не треба.
— Ну що ж, братця, хай буде Тимоха,— озвавсь Лев-чук.— Бо, справді-таки, справа не в руці. А хлопець геройський. То й командир добрий буде. Якщо буде шануватися.
Пройшов Невкипілий одноголосно. Коли голосування закінчилося, він, помітно схвильований, звівся на ноги й подякував за честь і довіру.
— Але шануватися, хлопці, давайте будемо всі,— стримано посміхнувшись, сказав Невкипілий.— Іншими словами кажучи, дисципліну вимагатиму справді флотську. На
"шалтай-болтай" не розраховуйте. Якщо не підходить вам це, то краще одразу скидайте з командирства.
— А ти не залякуй!
— Скинемо, коли схочемо!— жартом відповідали бійці.
— Згоден! Ну, а поки що кінчайте курити.— І на хвилинку скомандував неголосно, але з інтонаціями принаймні батальйонного командира:
— Ста-но-вись!
Всі, хто був коло вогнища, стали шикуватись. У дві шеренги, як уточнив командир: у першій — озброєні, в другій — беззбройні. Всього було у загоні двадцять сім чоловік.
— А ти, Грицьку, чого став не на своє місце? Хто з бе-лсбия — четвертий взвод.
Грицько дуже неохоче зайняв місце через кілька душ у шерензі, поруч з Хомою Гречкою.
— І якраз тебе призначаю командиром четвертого взводу.
— Над ким командиром? Над Хомою?
— Не над самим Хомою. Шість чоловік з тобою разом. Менше, як в інших. Але ж це тільки початок. Менше й гвинтівок. Як дістанемо, в першу чергу тобі дамо.— Потім відступив, задкуючи, на кілька кроків і подав команду рівнятися. За командою "струнко!" загін завмер непорушно.
— Ну, от, братця-товариші!— сказав Невкипілий просто і водночас урочисто.— Вітаю вас з організацією бойового загону Червоної гвардії у Вітровій Балці.
— Спасибі! Дякуємо!— почулися голоси з шеренг.
— На сьогодні ми не зовсім упорались,— говорив далі Невкипілий.— Прапора у нас іще нема. Щоб могла вручити нам його громада чи сільрада, не знаємо ще, як воно буде. Але матерію підхожу вже дістали. На неділю буде вже готовий прапор. Зараз дівчата вишивають. І на сходці тоді ж у неділю перед прапором присягу складемо на вірність революції та трудящому народові. А поки що цей тиждень теж не будемо марнувати. Сьогодні вже — ні, але від завтра варта в маєтку щоночі буде від нашого загону. А тепер стояти вільно. У кого зброя, вийміть затвори.
І, починаючи з правофлангового, став перевіряти гвинтівки, заглядаючи в стволи. У більшості зброя була в непоганому стані. Але в кількох — у стволах таке робилося, що Невкипілий не знаходив слів для обурення. І тільки для першого разу (бо запустили гвинтівки, ще цивільними людьми бувши) обійшовся порівняно м'яко: пристрамив перед строєм і наказав на завтра повернути "оцим залізякам" належний їм вигляд — бойової зброї. Підійшла черга до Хоми Гречки. Майже всі бійці сподівались і на цей раз Тимошиного прочухана Хомі. Але Невкипілий, заглянувши в ствол, задоволено хитнув головою.
— Молодець Хома! Коли чистив?
— Учора,— відповів Хома, ховаючи очі, і похопився додати:— Учора ввечері, після того як Легейда загадав.
— Ще раз молодець! Бачили, хлопці? А ще хто почистив чи хоч би протер гвинтівку вчора після загаду? Нема таких! Спасибі, Хома, що порадував. Бо справа не тільки в чистій гвинтівці, а в ревному ставленні до справи.
Він скомандував закласти затвори. А потім хвилин кілька займався з ними стройовими вправами. Під кінець сказав задоволено:
— Ні, не забули ще. Обійдемось, виходить, без "сіна-соломи". Ну, то що, братця, може, на цьому й будемо кінчати перші збори загону? Про решту дрібних всяких справ мова буде з командирами взводів.
— А яке умовне гасло на випадок тривоги?— спитав командир першого взводу Левчук.
— Та тривоги поки що не передбачається,— сказав Невкипілий, але погодився з Левчуком: можна й це визначити зараз.
На його думку, кращого гасла нема, як дзвім. Мертвого на ноги зведе. Досить тільки згадати дев'ятсот п'ятий рік. Збиратися по взводах. Кожен командир взводу визначає місце збору для своїх бійців. А місце зборів для всіх взводів — майдан біля церкви.