Пустка в цехах. Завмерли верстати.
— Де слюсарі?
— Нема слюсарів.
— Де ковалі?
— Нема ковалів.
Триває знищення. Тільки дарма думає недолугий переможець з насунутим на самі очі козирком і наганом у руці, що бій скінчився. Не скінчився бій! Він тільки розпочинається. Вже кіннотники з півночі вриваються в місто.
А на останньому бастіоні "Арсеналу" посипає ворогів з кулемета Тиміш.
Підбігають до нього гайдамаки... Вогонь! Вогонь! Нема. Заїло кулемет у Тимоша.
Лютиться Тиміш, топче кулемет, випростовується і починає кидати каміння в наступаючого ворога.
— СтійІ— кричать гайдамаки, сторопівши.
— Хто з кулеметом?
— Український робітник. Стріляй!— Тиміш випростався, роздер на грудях сорочку й став як залізний. Страшною ненавистю й гнівом палають очі.
Три залпи дали по ньому гайдамаки й, бачачи марність нікчемних пострілів своїх, закричали, приголомшені:
— Падай! Падай! І самі зникли.
Стоїть Тиміш — український робітник.
[1928—1956]