17 Щастя в тому, що воно відбувається зі мною, і щастя навіть найбіднішої людини — унікальне, їй у ньому можна тільки позаздрити. Воно належить і може належати тільки їй. Ми всі — Робінзони: ніхто не знає нашого щастя і нашого нещастя так, як ми самі.
18 Тому в природі щастя — створювати світ нерівності. Джерело щастя, доступне для всіх, стає подібним до жінки, доступної для всіх; дедалі менш вірогідно, що володіння нею може принести щастя. Знов і знов після революцій ми бачимо парадоксальне перетворення революційної élite на новий привілейований клас — привілейований передусім в отриманому ним доступі до насолод, у яких відмовили Більшості; і хоч тут можливий елемент наслідування, такі élites насправді є жертвою фундаментальної людської потреби в щасті й антисуспільної природи його.
19 Заздрісні люди припускаються характерного хибного силогізму: щастя приходить з привілеєм, привілей є злом, отже, щастя — це зло. Звідси беруть початок пуританство, таке характерне для ранніх стадій багатьох революцій, і заздалегідь приречені спроби стількох лівих теоретиків виявити нові різновиди щастя в таких речах, як праця, жертва на користь суспільства, на благо держави. Ці спроби приречені не тому, що щастя не можна знайти у згаданих речах, а тому, що очікується, ніби кожен знайде його в тих самих джерелах. Державна, чи доктринальна, чи будь-яка інша загалом нав'язана форма щастя є суперечністю в термінах.
20 Таке нав'язане щастя — цілковите осквернення права вибрати те, що зробить когось щасливим, — в основі своїй є тоталітарним; це збочення заздрості, що витворює хибне зачароване коло заздрості, яка знищує щастя, яке знищує заздрість… аж поки людство не виробить-умовного рефлексу, наче тварини в лабораторному експерименті.
21 Істина в тому, що праві обидві партії: партія заздрості, коли твердить, що суспільство повинне передбачити рівний доступ до головних джерел щастя — справедливіших економічних умов тощо, — і партія щастя, коли твердить, що суспільство повинне дозволити індивіду максимальну свободу вирішувати, якими ці джерела будуть. І капіталізм, і комунізм не придатні ні для того, щоб поєднати в собі обидві ці істини, ні для встановлення суспільства, яке дасть рівний доступ до всіх джерел щастя.
22 Обидві політичні крайності уже ясно усвідомили, що стан заздрості дозволяє легше маніпулювати Більшістю. З погляду правих воно виправдовує застосування репресій, цензури і тиранії; з погляду лівих — революцію і бунт. Розгнівані натовпи виправдовують появу військових диктаторів; і vice versa.
23 Зло не в особистому щасті, а в особливому особистому привілеї, який витікає з несправедливого суспільного привілею. Велике зло капіталізму в тому, що при ньому у нас не тільки немає однакового доступу до джерел щастя, але створено світ, у якому головне джерело щастя — мати доступ до них. Не просто яблука в саду, які є об'єктом заздрості тих, кого не впускають: вони більше навіть заздрять самому праву увійти до саду. Вони прагнуть бути членами клубу з обмеженим доступом якраз через те, що він доступний небагатьом, а не через можливості, які він надає.
24 Проте, в кращому випадку, капіталістичні суспільства — хоч вони спотворюють природу щастя і прив'язують його до економічних умов — відстоюють правильну концепцію щастя, тоді як комуністичні суспільства, в кращому випадку, відстоюють правильну концепцію заздрості. Велика цінність капіталістичної системи втому, що вона надає свободу наздоганяти щастя, яке співпадає з основною потребою людини, а велика цінність комуністичної системи в тому, що вона може допустити вираження заздрості засобами, які не зовсім деструктивні. Вона примушує багатіїв розділити те, що було б знищене, якби зовсім знищили багатих, адже навіть у найбільш легковажних і егоїстичних кастах та культурах є елемент добра: право бути щасливим вільно.
25 Наше завдання — відновити відносність винагороди, що існувала в нашому досвідомому минулому, відокремити достоїнства як заздрості, так і щастя, позбавити деструктивної агресії одне і деструктивного егоїзму інше й примусити їх взаємодіяти. Але над усе — добитися цього наукою, розумом і благодійністю, а не емоціями, кров'ю чи шантажем.
5
Творити добро
1 Залишається ще одна — і дуже важлива — проблема, яка викликає незадоволення становищем людини: свобода волі.
2 Тут ми в іншій Ситуації Парі: ми стоїмо перед проблемою, яку не можемо і ніколи не зможемо розв'язати, але щодо якої повинні дійти деяких висновків. Я мушу ставити або на те, що я не маю свободи волі і мої дії ніколи не бувають моїми власними, якими б незалежними не здавались, або на те, що я маю деяку свободу волі чи можу її досягти. Я можу, по-третє, не йти на парі і залишатись агностиком.
3 У багатьох відношеннях легше йти на парі на цих перегонах, ніж на тих, де протиставляють втручання і невтручання бога чи загробне життя і повне вмирання. Більшість релігій і правових кодексів допускають повну свободу волі, щоб зробити свої етичні і каральні системи дієвими; такий підхід більш простимий, хоч і не менш бездоказовий, ніж детерміністське зведення всієї людської поведінки до механічних взаємодій. "Листоноша втопився при повені" і "Листоноша був убитий злочинцем" можуть належати до одного розряду подій з погляду еволюції, але не з погляду значення для людського суспільства. Можна сказати, що конкретний убивця, коли натискав на гачок, не мав свободи вибору, але не можна казати, ніби у всіх людей у подібній ситуації не було б іншого вибору Можна сперечатись про ступінь свободи волі, яку має той чи інший індивід, але відмовляти в цьому всьому людству — значить вважати вирішеним велике спірне питання: чому всі ми не бандюги і чому здатні на незацікавлений вибір.
4 Врешті-решт може виявитись, що насправді ми, в деякому еволюційному чи біологічному сенсі, не маємо свободи волі. Весь наш "вільний" вибір урешті-решт може бути віднесений до умов, яких ми не контролюємо. Навіть якби можна було встановити протилежне — цілковиту свободу волі, — ми б усе одно були обмежені, оскільки для того, щоб бути зовсім вільними, необхідне абсолютно вільне поле вибору так само, як і свобода в ньому вибирати. Фактично ми обмежені тими способами дій, які для нас доступні, зрозумілі і здійсненні. Я не можу вибирати, бути мені жінкою чи ні, тому що я чоловік; і так далі. Проте залишається фактом, що всі ми переживаємо ситуації, в яких відчуваємо (і важливіше, що це може відчути зовнішній спостерігач), що вибираємо вільно. Ми — напевно, майже безсумнівно — машини, але машини настільки складні, що у них розвинулась відносна свобода вибору. Ми у в'язничній камері, але вона порівняно простора або ж її можна розширити; всередині ми можемо стати відносно вільними.